Ухвала суду № 65070295, 22.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 року м. Київ К/800/14648/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року

у справі № 826/1466/15

за поданням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Стан-Комплект»

про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,

в с т а н о в и в :

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція) звернулася в суд з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Стан-Комплект» (далі - Товариство) на підставі рішення від 29 січня 2015 року № 1695/10/26-50.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року подання Інспекції задоволено, визнано обґрунтованим адміністративний арешт майна Товариства на підставі рішення від 29 січня 2015 року № 1695/10/26-50.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Стан-Комплект» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року визнано нечинною; провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 2015 року в.о. начальника Інспекції прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна Товариства.

На підставі вказаного рішення Інспекція звернулася в суд із поданням про підтвердження адміністративного арешту майна Товариства.

Разом з тим, не погоджуючись із рішенням, на підставі якого подано подання Товариство оскаржило його в судовому порядку, про що свідчать ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2015 та від 10 лютого 2015 року по справі № 826/1618/15.

Суд першої інстанції, задовольняючи подання виходив із того, що відсутній спір про право, а адміністративний арешт майна платника податків є обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, входив із того, що оскарження рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків свідчить про наявність спору про право.

Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11 статті 94 Податкового кодексу України).

З огляду на те, що Товариство оскаржило рішення про застосування адміністративного арешту, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність спору про право та на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України закрив провадження у справі, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким є провадження за поданням податкового органу.

При цьому, закриваючи провадження у справі за поданням податкового органу у зв'язку з виявленням спору про право суд апеляційної інстанції згідно з частиною другою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснив позивачеві, що відповідні вимоги підлягають розгляду в адміністративних судах України, але в загальному порядку позовного провадження.

Колегія судів акцентує увагу на тому, що доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні подання, разом з тим, Інспекція залишила поза увагою те, що згідно з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року подання Інспекції задоволено, визнано обґрунтованим адміністративний арешт майна Товариства. Водночас касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань, які б вказували на невідповідність рішення суду апеляційної інстанції вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішення суду апеляційної інстанції,яким визнано нечинним рішення суду першої інстанції, були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній

Ю.І. Цвіркун