Ухвала суду № 65070112, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Київ К/800/28979/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області (правонаступника Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби)

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 р.

у справі № 2а-3032/12/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблеві технології»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Меблеві технології» (далі - позивач, ТОВ «Меблеві технології») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області ДПС (далі - відповідач, ДПІ у м.Херсоні) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 25.01.2012 р. № 0000852301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 1 456 367 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 364 091,75 грн. та № 0000862301 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 7 359 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 р., позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 25.01.2012 р. № 0000852301, № 0000862301.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на правонаступника Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «КФ «Юг-Строй» за жовтень 2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 12.01.2012 р. № 81/23-4/34458354.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ст. 185, п. 186.1 ст.186, п.1 ст.187, п.1 ст. 188, п.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч.1ст. 203, ст. 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України), що призвело до заниження ТОВ «Меблеві технології» податку на додану вартість у сумі 1 456 367 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового періоду) в сумі 7 359 грн.

За даними податкового органу частину податкового кредиту позивачем було сформовано із вартості товарів (дверей різних модифікацій, коробок дверних, матраців), отриманих по видатковим накладним, виписаним від імені ТОВ «КФ « Юг-Строй», у якого відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, не знаходиться за фактичним місцем реєстрації, відсутні власні основні фонди та транспортні засоби, а також трудові ресурси.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення від 25.01.2012 р. № 0000852301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 1 456 367 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 364 091,75 грн. та № 0000862301 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 7 359 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що 29.09.2011 р. між ТОВ «Меблеві технології» та ТОВ «КФ «Юг-Строй» укладено договір купівлі-продажу № 290911, відповідно до якого ТОВ «КФ «Юг-Строй» взяв на себе зобов'язання поставити ТОВ «Меблеві технології» товар (двері різних модифікацій, коробки дверні, матраци), а ТОВ «Меблеві технології» - прийняти та оплатити товар. Кількість, асортимент та ціни на товар узгоджуються між Продавцем та Покупцем в накладних, які, є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до Розділу 2 договору «Умови поставки» місце передачі товару та умови доставки товару узгоджується між сторонами по кожній партії окремо у будь-який зручний для сторін спосіб.

Розрахунки за товар з ТОВ «КФ «Юг-Строй» проведені у безготівковому порядку на всю суму поставки. Транспортування придбаного товару здійснено транспортом перевізника ТОВ «Строительный бум» водієм ОСОБА_2

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених нормативних приписів свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивачем підтверджено належними первинними документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, доказами оплати за поставлений товар (виписками з банківського рахунку), оборотно-сальдовими відомостями, договором про надання транспортних послуг, договором оренди складського приміщення.

Поставлений товар був використаний у господарській діяльності позивача, шляхом поставки товару іншим контрагентам - ТОВ «Новострой-Люкс, ТОВ «Строительний бум», ПП «Херсонопторг», ТОВ «Макси-Трейд», ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 на підставі договорів поставки.

Товар зберігався у складському приміщенні орендованого позивачем у ТОВ «Пересувна механізована колона № 19» (Орендодавець) на підставі договору оренди нежилого приміщення від 01.12.2009 р. № 0000107.

Податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, суми ПДВ за ними віднесені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість.

Під час перевірки відповідачу зазначені документі були надані в повному обсязі й будь-яких зауважень чи претензій до форми чи змісту наданих позивачем до перевірки документів з боку відповідача не було.

Відтак, фактично позивач надав суду документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказів на підтвердження придбання позивачем відповідних товарів та їх переміщення (доставку) тощо. З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки договори виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним вище контрагентом недійсним.

Судами попередніх інстанцій також досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, та був платником податку на додану вартість.

Доводи податкового органу про нікчемність господарських операцій позивача з ТОВ «КФ «Юг-Строй» за договором поставки, не можуть бути підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування витрат та податкового кредиту, оскільки у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак, наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, відповідачем не надано. Натомість судами встановлено, що ТОВ «КФ «Юг-Строй» у декларації з ПДВ за жовтень 2011 року у складі податкових зобов'язань відобразив ПДВ по операції із позивачем у повному обсязі, що не заперечується відповідачем.

При цьому суди об'єктивно відхилили посилання відповідача на те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з названим контрагентом з огляду на відсутність у останнього трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень. Адже податковим органом не наведено, які саме ресурси необхідні постачальникові для поставки спірних товарно-матеріальних цінностей, а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані операції із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.

Усі доводи відповідача, якими він обґрунтовує законність прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії, ґрунтуються на припущеннях. Адже фактично в основу оспорюваного донарахування відповідачем покладено лише висновки, що містяться в акті перевірки, складеному відносно ТОВ «КФ «Юг-Строй», який за даних обставин сам по собі не може слугувати належним доказом нереальності спірних правовідносин між позивачем та названим контрагентом і спростовувати факти, засвідчені первинними документами.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін