Ухвала суду № 65069916, 22.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" лютого 2017 р. м. Київ К/800/39717/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року

у справі № 2а/0470/9956/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Дизайн»

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Дизайн» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2012 року №0000042241.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги Товариства задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2012 року №0000042241.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була проведена перевірка Товариства, за результатами якої складено акт перевірки від 2 квітня 2012 року № 11/22-2/33459556, згідно з яким позивачем порушено вимоги статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон № 185/94-ВР).

Висновки відповідача про порушення позивачем наведеної норми ґрунтуються на тому, що Товариством не отримано у визначені строки виручки під час виконання умов зовнішньоекономічних договорів.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2012 року №0000042241, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 751 249,60 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач обґрунтовано нарахував штрафні санкції за порушення строку надходження валютної виручки.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що відповідач безпідставно здійснив нарахування пені позивачу з часу подання позовної заяви про стягнення з нерезидента валютної заборгованості.

Колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції помилковим, зробленим з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

За змістом статті 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 185/94-ВР порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно з частиною другою цієї ж статті у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Частиною третьою статті 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що в разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.

Зі змісту частини четвертої статті 4 Закону № 185/94-ВР убачається, що в разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, є факт прийняття до розгляду Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків - рішення суду про задоволення позову.

Разом з тим, наведеному правовому регулюванню попередні судові інстанції оцінки не надали та належним чином не перевірили всі обставини у справі.

Як підтверджується матеріали справи (а.с. 43-44), відповідач нараховував пеню саме на суми дебіторської заборгованості у розмірі:

- 562 552, 00 руб. РФ. з 20 листопада 2010 року по 3 березня2011 року, тобто з дати попереднього акта перевірки до дати подання позову до суду про стягнення цієї суми - 4 березня 2011 року;

- 1 134 528, 00 руб. РФ з 14 жовтня 2010 року по 4 серпня 2011 року, тобто з дати подання першого позову до дати подання другого позову;

- 1 168 288, 00 руб РФ з 14 жовтня 2010 року по 4 серпня 2011 року, тобто з дати подання першого позову до дати подання другого позову;

- 7 076 419,53 руб. РФ. з 10 вересня 2010 року по 13 жовтня 2010 року, тобто з наступної дати від попереднього акта перевірки до дати подачі позову до суду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що заяви ТОВ «Мега-Дизайн» про стягнення заборгованості за експортними контрактами прийняті Міжнародним комерційним арбітражним судом 14 жовтня 2010 року. Разом з тим, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою ту обставину, що відповідач донараховував пеню на суму заборгованості 7 076 419,53 руб. РФ до моменту звернення до суду - з 10 вересня 2010 року по 13 жовтня 2010 року.

При цьому, зазначаючи про необґрунтованість нарахування пені на суми дебіторської заборгованості у розмірі 562 552, 00 руб. РФ., 1 134 528, 00 руб. РФ, 1 168 288, 00 руб РФ, суд апеляційної інстанції не надав оцінки акту перевірки та поясненням відповідача, згідно з якими з позовом про стягнення, в тому числі вказаних сум заборгованості із нерезидентів, Товариство зверталось до Міжнародного комерційного арбітражного суду двічі. Лише за результатами повторного подання позовної заяви та розгляду спорів про стягнення вказаних сум заборгованості суд задовольнив позови та прийняв рішення про стягнення вказаних сум заборгованості.

Названі вище обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків суду попередніх першої інстанції в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько