Ухвала суду № 65069885, 22.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 року м. Київ К/800/32077/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "СУСІДИ-2010"

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року у справі №808/5136/13-а

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «СУСІДИ-2010»

до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області , Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання незаконними та скасування рішення про накладення штрафних (фінансових) санкцій, податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «СУСІДИ-2010» (далі - Об'єднання) звернулось в суд з позовом до Головного управління Міндоходів в Запорізькій області, Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Запорізькій області (далі - Інспекція), в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2 Рішення Головного управління Міндоходів в Запорізькій області від 17 січня 2013 року про накладення штрафних (фінансових) санкцій на ОСББ «Сусіди-2010», вказаних в розрахунку податкового зобов'язання від 22 січня 2013 року №37197029;

- визнати незаконним та скасувати штрафні санкції по податковому повідомленню-рішенню Інспекції від 22 січня 2013 року № 0000211701, в сумі 2 232 грн. та звільнити об'єднання від їх сплати.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, в задоволенні позву відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку Об'єднання за результатами якої складено акт перевірки від 26 жовтня 2012 року №210/2202/37197029, згідно з яким позивачем порушено вимог, зокрема, статті 18, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині ненарахування та неперерахування податку на доходи фізичних осіб податковим агентом в 2011 році, всього в сумі 2 232,00 грн.

Висновки Інспекції про порушення Об'єднанням названих норм ґрунтуються на тому, що воно, здійснюючи виплату коштів ФОП ОСОБА_3 відповідно до трудової угоди від 21 липня 2011 року та актів виконаних робіт від 21 жовтня 2011 року та від 22 листопада 2011 року за надання юридичних послуг, діяло як податковий агент, а тому мало би сплатити суми податку з доходів фізичних осіб. При цьому Інспекція зазначила про те, що ФОП ОСОБА_3 протягом 2011 року перебувала на загальній системі оподаткування, за звітний період податків не сплачувала, а такий вид діяльності як надання юридичних послуг не віднесено до видів діяльності підприємця.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 листопада 2012 року № 0001761701: основний платіж - 2 446,8 грн., штрафні санкції - 2 666,73 грн.

За результатами адміністративного оскарження, Головного управління Міндоходів в Запорізькій області від 17 січня 2013 року вказане податкове повідомлення-рішення скасовано в частині надмірно застосовних штрафних санкцій на суму 1 545,03грн.

У зв'язку з чим, Інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення від 22 січня 2013 року № 0000211701 за основним платежем 2 446,80 грн. та за штрафними санкціями 1 221,70 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що податкове повідомлення-рішення в оскаржуваній частині ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Крім того, суди також виходили із того, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, що стосувалися рішення, прийнятого за результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 18.1 статті 18 ПК (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.8 статті 177 ПК України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що особа не виступає податковим агентом платника податків в разі (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності та за умови надання документу, що підтверджує державну реєстрацію контрагента відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.

Незважаючи на те, що позивачем надано документ, що підтверджує державну реєстрацію ФОП ОСОБА_3 відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності, позивач мав утримати податок на доходи у джерела виплати, з огляду на наступне.

ФОП ОСОБА_3 протягом 2011 року перебувала на загальній системі оподаткування, видами її діяльності були ремонт автомобілів, роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, що не оспорюється позивачем.

Разом з тим, для Об'єднання вказано особа виконувала юридичні послуги, тобто здійснювала операції поза межами обраних видів діяльності.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що він не знав про те, що ФОП ОСОБА_3 здійснювала операції поза межами обраних видів діяльності, не звільняє Об'єднання від обов'язку нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, адже з урахування принципу належної обачності він мав витребувати документи, які б підтвердили види діяльності суб'єкта, з яким укладає договори та здійснює фінансово-господарські операції.

З урахуванням наведеного попередні судові інстанції дійшли юридично правильного висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення в оскаржуваній частині.

У відповідності до положень пункту 55.1 статті 55 ПК податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Стаття 56 ПК регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 56.6 статті 56 ПК закріплено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до пункту 56.10 названої статті рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Згідно зі змістом пункту 56.18 статті 56 ПК з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Пункт 56.19 статті 56 ПК України визначає, що, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Пункт 2 Рішення Головного управління Міндоходів в Запорізькій області від 17 січня 2013 року, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, оскільки не містить обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Таке рішення саме по собі не породжує у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджає реалізації його права.

З урахування наведеного суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 2 Рішення до Головного управління Міндоходів в Запорізькій області від 17 січня 2013 року .

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «СУСІДИ-2010» відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній

Ю.І. Цвіркун