Постанова № 65069389, 27.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року № 876/1173/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Ільчишин Н.В.,

секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 04 січня 2017 року у справі № 461/2960/16-а за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці ДФС про скасування постанови про порушення митних правил,-

В С Т А Н О В И В:

28.04.2016 ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до Львівської митниці ДФС, просила визнати протиправною та скасувати постанову по справі про порушення митних правил №1095/20908/16 від 15.14.2016 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу України та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 8500 гривень, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Постановою Галицького районного суду м.Львова від 04 січня 2017 року в задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Галицького районного суду м.Львова від 04.01.2017 та прийняти нову, якою позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що факт виявлення правопорушення не можна пов'язувати з моментом складення протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки цьому передували юридично значущі офіційні дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, спрямовані на встановлення обставин порушення строків вивезення позивачем транспортного засобу з території України. Відповідачу про обставини порушення передбаченого ст.95 Митного кодексу України строку вивезення транспортного засобу з території України було відомо більше як за рік до винесення постанови, що підтверджується заявою позивача від 13.03.2015, а також письмовою відповіддю відповідача на заяву від 17.03.2015 за підписом першого заступника начальника митниці. Апелянт вказує, що після ввезення 05.11.2014 через митний пост «Мостиська» Львівської митниці ДФС на митну територію України транспортного засобу марки «Audi» В5, VIN НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 в митному режимі «транзит», на початку 2015 року такий поламався внаслідок чого став перебувати у непридатному для експлуатації стані. Після цього, транспортний засіб був поміщений на СТО, де позивачу виставлено рахунки для оплати його ремонту не співмірні з матеріальним станом позивача, у зв'язку з чим вказаний автомобіль не був відремонтований та вивезений за межі митної території України.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін в їх сукупності суд апеляційної інстанції доходить переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушення, передбачене ч.3 ст.470 МК України є триваючим, у зв'язку із чим є формально закінченим з моменту його суб'єктивного офіційного виявлення під час здійснення митних процедур 14.07.2016, тобто з часу виявлення і фіксації в протоколі про адміністративне правопорушення. Суд першої інстанції не приймає також тверджень позивача про те, що не вивезення у встановлений законодавством строк транспортного засобу спричинено його поломкою та перебуванням на ремонті, оскільки поломка та перебування транспортного засобу на ремонті не відноситься до аварії чи обставин непереборної сили і не може звільняти особу від відповідальності. У зв'язку з вищенаведеним суд вважає, що наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу України, було підставою для накладення відносно неї адміністративного стягнення.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що в ході перевірки баз даних ЄАІС Держмитслужби України Львівською митницею ДФС виявлено, що 05.11.2014 близько 16год. 48 хв. через митний пост «Мостиська» Львівської митниці ДФС громадянка України ОСОБА_3 ввезла на митну територію України транспортний засіб марки «AUDI» В5, VIN НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 в митному режимі «транзит».

Згідно даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України зазначений транспортний засіб з митної території України станом на 23.03.2016 не вивозився та у інший митний режим, згідно з нормами чинного законодавства - не поміщений.

23.03.2016 ОСОБА_3 надано письмові пояснення щодо не вивезення вказаного транспортного засобу відповідно до яких транспортний засіб марки «AUDI» В5, VIN НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 перебуває на СТО у зв'язку з поломкою двигуна 09.11.2014, у вказаний ст.95 Митного кодексу України строк не вивезений, у інший митний режим, згідно з нормами чинного законодавства - не поміщений (а.с.10).

23.03.2016 старшим державним інспектором ВМО №1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС в присутності ОСОБА_3 складено протокол про порушення митних правил №1095/20909/16 згідно з яким ОСОБА_3 перевищила встановлений ст.95 Митного кодексу України строк доставки товарів, транспортних засобів, що перебувають під митним контролем до митного органу призначення більше ніж на 10 діб, зазначені дії мають ознаки порушень митних правил, передбачених ч.3 ст.470 МК України (а.с.11-12).

15.04.2016 заступником начальника Львівської митниці ДФС винесено постанову в справі про порушення митних правил №1095/20908/16, якою ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 8500 грн. (а.с.6-7).

Вважаючи вказану постанову протиправною, винесеною з порушенням вимог закону, ОСОБА_3 звернулась із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.381 Митного кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу.

Статтею 90 МК України встановлено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.92 МК України митний режим транзиту може бути застосований як до товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що безпосередньо ввозяться на митну територію України, так і до таких, що перебувають на митній території України.

Згідно з ч.1 ст.93 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні: 1) перебувати у незмінному стані, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування і зберігання; 2) не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту; 3) бути доставленими у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу; 4) мати неушкоджені засоби забезпечення ідентифікації у разі їх застосування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.95 МК України встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).

Відповідно до положень ст.102 МК України митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Таке вивезення здійснюється під контролем органу доходів і зборів призначення.

Для завершення митного режиму транзиту особою, відповідальною за дотримання вимог митного режиму, до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу, органу доходів і зборів призначення повинні бути представлені товари, поміщені у митний режим транзиту, та митна декларація або інший документ, визначений статтею 94 цього Кодексу(ч.5 ст.102 МК України).

Відповідно до ч.3 ст.470 МК України перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 1 статті 522 МК України встановлено, що справи про порушення митних правил, передбачені статтями 468-470, 474, 475, 477-481, 485 цього Кодексу, розглядаються органами доходів і зборів.

Згідно з ч.1 ст.467 МК України якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.

Зміст ст.467 МК України не містить вичерпного переліку порушень митних правил, які є триваючими. Суд виходить з того, що такими є правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином.

Обов'язковим елементом складу правопорушення передбачене ст.470 МК України щодо не вивезення автомобіля, що перебуває під митним контролем і щодо якого існує обов'язок вивезення за межі України, є перевищення строку вивезення більш як на 10 діб, а тривати дане правопорушення може від кількох днів до кількох років.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у рішенні від 09.06.2016р. (справа К/800/8583/16) та від 29.02.2016р. (справа К/800/5091/16)

Окрім того, Листом Міністерства доходів і зборів України від 30.08.2013 р. №16666/7/99-99-24-03-09-17, за результатами розгляду листа Львівської митниці від 10.06.2013р. №6.1/12-375 щодо можливості накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу України (далі - МК України), впродовж шести місяців з дня його виявлення, надано роз'яснення згідно з яким: «Враховуючи, що ст.467 МК України не дає вичерпного переліку триваючих правопорушень, а лише констатує належність до таких порушень, у тому числі тих, що передбачені ст.469, 477-485 МК України, вважаємо, що обґрунтованим є розгляд питання щодо накладення стягнення за порушення митних правил, передбачене ч.3 ст.470 МК України, за наявності підстав віднесення його до категорії триваючих (наприклад, при втраті товарів, не доставлених до митниці у встановлений ст.95 МК України строк тощо) не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення».

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що правопорушення передбачене ст.470 МК України характеризується тривалою протиправною бездіяльністю, тобто є триваючим, а тому вважається формально закінченим з моменту фіксування (виявлення) уповноваженими особами митних органів, а адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цього правопорушення.

Пунктом 1 ч.1 ст.491 МК України встановлено, що підставами для порушення справи про порушення митних правил є безпосереднє виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних правил.

Фіксація правопорушення у відповідному протоколі про адміністративне правопорушення є наслідком відповідних дій посадових осіб з перевірки наявності в діях особи складу правопорушення та наявності підстав для притягнення такої особи до адміністративної відповідальності. Ці дії посадових осіб можуть вчинятися лише після виявлення правопорушення, тобто встановлення певного факту та загальних ознак вчиненого діяння.

У письмових запереченнях на позовну заяву відповідачем зазначено, що днем виявлення правопорушення, передбаченого ст.470 МК України, є фіксація в протоколі про порушення митних правил, а тому в силу ст.467 МК України строк накладення адміністративного стягнення обчислюється саме з дня виявлення. Оскільки протокол про порушення митних правил складено 23.03.2016, а постановою від 15.04.2016 на позивачку накладено стягнення, тому строк, передбачений ст.467 МК України не пропущено.

Водночас, з матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 13.03.2015 ОСОБА_3 подано заяву начальнику Львівської митниці ДФС Горбинському М.О. в якій вказано, що позивач, співвласниця транспортного засобу марки «AUDI» В5, реєстраційний номер НОМЕР_2 не змогла вивезти транспортний засіб за межі митної території у зв'язку із поломкою даного автомобіля на підтвердження чого додано довідку СТО від 10.03.2015р. Вказана заява зареєстрована Львівською митницею ДФС 13.03.2015, що підтверджується проставленою датою на штампі (а.с.13).

Листом Львівської митниці ДФС від 17.03.2015 позивача повідомлено, що за результатами розгляду звернення від 13.03.2015 щодо ввезеного у митному режимі транзиту автомобіля марки «AUDI» В5, реєстраційний номер НОМЕР_2 для вирішення питання вивезення транспортного засобу за межі митної території України ОСОБА_3 необхідно після завершення ремонту вжити всіх вичерпних заходів щодо доставки ввезеного автомобіля в пункт пропуску через державний кордон України, де надати усі наявні оригінали документів, що підтверджують обставини, у зв'язку з якими ввезений автомобіль не був своєчасно вивезений за межі митної території України (а.с.15).

Як встановлено судом апеляційної інстанції з пояснень позивача, на момент складення оскаржуваної постанови, ввезений позивачем транспортний засіб за межі митної території України не вивозився у зв'язку з відсутністю коштів на оплату послуг СТО.

Слід зауважити, що з моменту звернення позивача з заявою про поломку ТЗ 13.03.2015р. та до 23.06.2016р. - дня складання протоколу про порушення митних правил, відповідачем не перевірялись ні дата настання поломки ТЗ позивача, ні обставини, за яких така поломка мала місце, в тому числі, для підтвердження чи спростування обстави, за яких особа в порядку ч.1 ст.460 МК України звільняється від адміністративної відповідальності.

Таким чином, днем виявлення Львівською митницею ДФС порушення позивачем строків транзитного перевезення автомобіля марки «AUDI» В5, реєстраційний номер НОМЕР_2 слід вважати 13.03.2015 - день подання позивачкою заяви до Митного органу, тоді як оскаржувана постанова винесена 15.04.2016, тобто з порушенням строків накладення адміністративного стягнення у справі про порушення митних правил.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки винесена поза межами строків, передбачених статтею 467 Митного кодексу України, що у свою чергу виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення митних правил та накладення на нього адміністративного стягнення.

Щодо вимоги позивача про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До правових актів індивідуальної дії належать також рішення (постанови) про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності, які прийняті суб'єктами владних повноважень (крім суду).

Згідно з ч.1 ст.527 МК України у справі про порушення митних правил орган доходів і зборів або суд (суддя), що розглядає справу, виносить одну з таких постанов: 1) про проведення додаткової перевірки; 2) про накладення адміністративного стягнення; 3) про закриття провадження у справі.

Відповідно до припису частини першої ст.529 МК України, який кореспондується з положеннями пункту 2 частини першої ст.18 КАС України, постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною 1 та 2 ст. 530 МК України встановлено, що законність та обґрунтованість постанови митниці у справі про порушення митних правил можуть бути перевірені судом або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. За результатами перевірки центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, що проводив перевірку, приймає одне з таких рішень: 1) про залишення постанови без змін, а скарги - без задоволення; 2) про скасування постанови і надіслання справи на новий розгляд; 3) про скасування постанови та закриття справи; 4) про зміну виду адміністративного стягнення в межах відповідальності, передбаченої за відповідне порушення митних правил, з тим, однак, щоб це стягнення не було посилено.

Перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (ч.6 ст.530 МК України).

Аналіз норм МК України та КАС України щодо компетенції судів у справах про порушення митних правил дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що право закрити провадження у справі про порушення митних правил або змінити вид адміністративного стягнення належить лише центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та не відноситься до компетенції адміністративного суду, який перевіряє законність та обґрунтованість постанови у справі про порушення митних правил, а тому така вимога не є вимогою, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є наслідком провадження у цій частині вимог закрити у відповідності до п.1.ч.1.ст.157 КАС України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись статтями 157, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 04 січня 2017 року у справі №461/2960/16-а скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Постанову в справі про порушення митних правил №1095/20908/16 від 15.14.2016 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу України.

Провадження у справі в частині вимоги про закриття провадження у справі про порушення митних правил ОСОБА_3 за ч.3 ст.470 Митного кодексу України - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді М.А. Пліш

Н.В. Ільчишин

Повний текст Постанови складено 01.03.2017р.