Ухвала суду № 65068881, 28.02.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Пантелєєв Д.Г.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року справа №805/487/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Сіваченка І.В.

суддів: Шишова О.О., Чебанова О.О.,

секретар судового засідання Куленко О.Д.,

за участі представника відповідача Мінаєва О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя від 25 листопада 2016 року у справі № 805/487/16-а за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Донецький обласний військовий комісаріат про зобов'язання вчинити певні дії та виплатити одноразову допомогу інваліду війни,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1 або Міністерство), Державної Прикордонної служби (далі - відповідач 2), третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Донецький обласний військовий комісаріат (далі - третя особа, Комісаріат) про зобов'язання вчинити певні дії та виплатити одноразову допомогу інваліду війни.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він 06.11.2014 отримав посвідчення інваліда війни 3-ої групи, що підтверджується копією посвідчення від 06.11.2014 та копією довідки МСЕК №496516. На початку вересня 2015 року він дізнався про встановлену законом одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму. Вище вказана інвалідність отримана ним в результаті поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби в Республіці Афганістан. Не зважаючи на його звернення по виплаті одноразової допомоги, відповідачі добровільно своїх зобов'язань не виконують, чим порушують його право на отримання допомоги. Просив суд зобов'язати відповідачів виплатити на його користь одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Відповідач, Адміністрація Державної прикордонної служби України, позовні вимоги в частині стягнення з АДПС України не визнав. Пояснив, що ОСОБА_4 проходив військову службу в 1984 - 1986 роках в прикордонних військах КДБ СРСР. На момент розгляду позову не має жодного нормативно-правового акту, який би визначив АДПСУ як правонаступника Прикордонних військ КДБ СРСР, а також надавав повноваження сплачувати одноразову матеріальну допомогу військовослужбовцям Прикордонних військ КДБ СРСР. Тому АДПСУ не може виходити за межі даних їй повноважень та розглядати документи ОСОБА_4 з вирішенням питання по сплаті йому одноразової грошової допомоги. Також зазначив, що позивач проходив військову службу в складі військової частини 2099, яка входила до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, який після розпаду СРСР перейшов до юрисдикції Російської Федерації. АДПСУ є правонаступником Західного прикордонного округу КДБ СРСР. В позові не міститься жодних доказів протиправності рішень дій чи бездіяльності АДПСУ.

Донецький обласний військовий комісаріат надав заперечення проти адміністративного позову, вважає позовні вимоги до Міністерства оборони не обґрунтованими, оскільки позивач проходив військову службу в прикордонних військах КДБ СРСР, тому всі виплати йому провадились за рахунок коштів, виділених на діяльність прикордонної служби, тому протиправних дій Міністерство оборони та Донецький обласний військовий комісаріат в відношенні позивача не вчиняли.

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя від 25 листопада 2016 року у справі № 805/487/16-а адміністративний позов було задоволено частково, а саме:

визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

зобов'язано Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКП НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

У задоволенні позовних вимог до Адміністрації Державної прикордонної служби України відмовлено.

Постанова мотивована тим, що інвалідність позивачу була встановлена 15 вересня 2014 року, тому Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок №975). Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Не погодившись з таким рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій зазначено, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що нормативно-правовими актами чітко визначений момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, а не про підвищення групи інвалідності або про підтвердження групи інвалідності. Також, апелянт наголошує на тому, що позивач був звільнений з військової служби 26.05.1985, а 3 групу інвалідності йому було встановлено в 2012 році, тобто в рази більше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, то права на отримання одноразової грошової допомоги останній не має.

Таким чином, на момент встановлення позивачу інвалідності, чинним законодавством України не було передбачено виплати одноразової грошової допомоги звільненим військовослужбовцям строкової військової служби у разі встановлення інвалідності після спливу трьохмісячного строку після звільнення зі служби.

Крім того, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що Міністерство оборони України є нібито правонаступником Міністерства оборони СРСР, у зв'язку з чим з боку Міноборони наявна нібито протиправність, яка полягає в поверненні документів позивача на доопрацювання та у відмові в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідачем Адміністрацією Державної прикордонної служби України висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В судовому засіданні представник Адміністрації Державної прикордонної служби України заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Інші особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули.

Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач був звільнений з військової служби 26 травня 1985 року, є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІІ групи, приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з 28.11.1984 по 26.05.1986, що підтверджується довідкою Маріупольського об'єднаного міського військового комісаріату від 10.12.2015 №240, копіями посвідчень та військового квитка позивача.

З 06.11.2012 позивача визнано інвалідом ІІІ групи у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 08.11.2012 серії 10 ААБ №375556.

Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975) у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Відповідно пункту 11 Порядку № 975 позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони, які той направив відповідача - розпорядника бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності.

Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІІ групи у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується вих. Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/6/2243 від 22.09.2015.

Крім цього, позивач звертався до Адміністрації Державної прикордонної служби України для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, але йому у цьому також було відмовлено, на що слід зазначити наступне.

Закон № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.1 ст. 3 цього Закону, останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 цього ж Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІI групи.

Пунктом 6 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІI групи.

З огляду на те, що інвалідність позивачу була встановлена 15 вересня 2014 року, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинно було керуватися п. 6 Порядку № 975.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач Міністерство оборони України, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Що стосується вимог, заявлених позивачем до Адміністрації Державної прикордонної служби України, то в них місцевим судом обґрунтовано відмовлено, оскільки законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства Оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.

Вказане підтверджується практикою викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015.

Адміністрація Державної прикордонної служби України жодним чином права позивача не порушила, а тому у задоволенні позовних вимог до неї правильно відмовлено.

Таким чином, на Міністерство оборони України повинно бути покладено обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а не стягнути її недоплачену частину.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 по справі 2-а-1626/12/1370, де зазначено, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

В повному обсязі ухвалу виготовлено 02 березня 2017 року.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя від 25 листопада 2016 року у справі № 805/487/16-а за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Донецький обласний військовий комісаріат про зобов'язання вчинити певні дії та виплатити одноразову допомогу інваліду війни - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

О.О.Чебанов