Ухвала суду № 65068658, 28.02.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р. справа №226/1778/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.,

суддів: Шишова О.О., Чебанова О.О.,

секретар судового засідання Куленко О.Д.,

за участі позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області на постанову Димитровського міського суду Донецької області від 05 грудня 2016 року у справі № 226/1778/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області (далі - Управління) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, в обґрунтування якого вказав, що працюючи в органах прокуратури з 1994 року він набув право на призначення пенсії, яку йому призначено у листопаді 2010 року в розмірі 90% від суми заробітної плати, з якої сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції 1991 року).

У липні 2016 року позивачу стало відомо що відповідачем у 2012 році йому було незаконно зменшено розмір пенсії з 90% до 80% від суми місячної заробітної плати, у зв'язку з чим, 05.08.2016 він звернувся до відповідача із заявою про перерахування та виплату пенсії у повному обсязі з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати. Рішенням відповідача № 148389 від 10.08.2016 йому було відмовлено у перерахунку та виплаті у повному та належному обсязі пенсії, оскільки 01.10.2011 були внесені зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», якими зменшено розмір пенсії до 80% від суми місячної заробітної плати. Посилаючись на ст.ст. 19, 22, 58, 64 Конституції України, вважає рішення відповідача неправомірним та просив визнати дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії протиправними та скасувати рішення відповідача № 148389 від 10.08.2016, зобов'язавши відповідача здійснити йому перерахунок та виплату пенсії виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, починаючи з 01.08.2015 без обмежень граничного розміру пенсії та виплатити різницю в розмірі пенсії за минулий час.

Відповідач позов не визнав, надала суду письмові заперечення, пояснивши що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в Управлінні та з 03.11.2010 отримує пенсію, призначену на підставі ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII). Розмір пенсії розрахований відповідно до Закону № 1789-XII та за станом на теперішній час становить 80% від посадового окладу з урахуванням надбавок, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

05.08.2016 позивач звернувся до Управління з заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-XII з проханням застосувати загальний процент розрахунку пенсії 90% від заробітної плати. 10.08.2016 Управлінням було прийняте рішення № 148389 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з відповідними роз'ясненнями.

З 03.11.2010 по 30.06.2012 позивач отримував пенсію, призначену на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-XII в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії, в розмірі 90% від заробітної плати. 10.07.2012 позивач звернувся до Управління із заявою про перерахунок пенсії, на підставі чого розмір пенсії з 01.07.2012 змінився. За приписами ч. 17 ст. 50-1 Закону № 1789-XII в редакції від 23.12.2010, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день звільнення з роботи (ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-XII ). Положення цієї статті поширюються також на пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким до набрання чинності цим Законом призначена пенсія за віком, вислугою років або за інвалідністю безпосередньо з прокурорсько-слідчих посад і посад і посад у науково-навчальних закладах, незалежно від часу виходу на пенсію, за умови наявності у них стажу роботи, передбаченого цією статтею. Отже, перерахунок пенсії позивачу, при наявності права на такий перерахунок, повинно бути обчислено виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком, тобто з 80% від суми її місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії, а не з 90%, як вважає позивач. Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505, затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури. Керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці надано право установлювати: посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи тощо. Дана постанова набрала чинності з 14.06.2002 року. Підпунктом 4 пункту 6 розділу 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який вступив в дію з 01.10.2011, внесено зміни у ст. 50-1 Закону № 1789-XII, в частині розрахунку пенсії, а саме змінено відсоток від місячної заробітної плати з 90 на 80. Пенсія призначається в розмірі 80% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Отже, Управлінням дотримано норми ст. 50-1 Закону № 1789-XII під час проведення перерахунку на підставі довідки, виданої на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505, та не порушені права Позивача.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що положення ст. 50-1 Закону № 1789-XII в редакції Закону № 3668-VІ неконституційними не визнавалися, прийняті пізніше, то за загальним правилом дії норм права в часі, саме норми наведеного Закону підлягають пріоритетному застосуванню при визначенні розміру відсотків, з яких призначається пенсія працівникам прокуратури.

Вимоги позивача про проведення перерахунку його пенсії з розрахунку 90% від середнього заробітку за положенням норм, які втратили чинність, є безпідставними вимогами. В своєму позові позивач посилається на ст.ст. 22, 64 Конституції України стосовно гарантій конституційних прав і свобод і неможливості їх скасування. При цьому зазначено, що абз.2 п.2 розділу 2 прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VІ передбачено, що якщо внаслідок цього розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Тобто дана норма розповсюджується на вже призначені пенсії відповідно до спеціальних законів. Управління ніяким чином не обмежено конституційні права позивача і гарантії його захисту, так як перерахунок його пенсії з 01.07.2012 привів до збільшення розміру пенсії - з 4751,83 грн. до 6103,78 грн. При перерахунку пенсії позивачу дотримано норми законодавства в повному обсязі.

Стосовно не проведення Управлінням перерахунку пенсії Позивачу на підставі документів, які втратили чинність, зазначено наступне: у мотивувальній частині Рішення від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайно є практика коли наступний в часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

Також зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той самий закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце - пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99. Згідно ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції України і дає їх офіційне тлумачення. Крім цього, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави.

Що стосується обмеження граничного розміру пенсії позивачу, зазначаємо, що зазначене обмеження застосоване до нього лише з 01.01.2016 (у зв'язку зі збільшенням розміру пенсії після перерахунку пенсії по заробітній платі на підставі постанови Димитровського міського суду від 05.08.2016 по справі № 226/852/16-а). Дане обмеження є законним і обґрунтованим виходячи з положень ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи», де вказано, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, Міністра соціальної політики України, його першого заступника та заступника, наказами Фонду та постановами правління Фонду, дорученнями Голови правління Фонду, актами органів місцевого самоврядування та наказами головного управління ПФУ в Донецькій області, Положенням про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаних управліннях, затвердженим постановою правління ПФУ № 28-2 від 22.12.2014.

Постановою Димитровського міського суду Донецької області від 05 грудня 2016 року у справі № 226/1778/16-а позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Управління щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати.

Скасовано рішення Управління № 148389 від 10.08.2016 про відмову в перерахунку пенсії по заробітній платі.

Зобов'язано Управління здійснити перерахунок пенсії виходячи з 90% від середнього заробітку починаючи з 01 серпня 2015 року без обмежень граничного розміру та здійснити відповідні виплати з урахуванням вже отриманих сум за період з 01 серпня 2015 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був перерахувати позивачу пенсію, виходячи з 90% від середнього заробітку починаючи з 01 серпня 2015 року без обмежень граничного розміру та здійснити відповідні виплати з урахуванням вже отриманих сум, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що нова редакція ст. 50-1 Закону № 1789-XII суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким пенсія призначена до набрання чинності цими законами, адже у новій редакції вказаної статті відсутні вищенаведені положення щодо часу перерахунку призначених пенсій.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова місцевого суду є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії та до теперішнього часу Кабінетом Міністрів України не визначений порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Управління наголошує, що посилання позивача та суду першої інстанції на норми частин ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ є неприпустимим, з огляду на те, що 15.07.2015 року набрав чинності Закон України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ) та згідно підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ даного Закону, втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, окрім деяких положень, зокрема 3,4,6 та 11 ст. 50-1.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін. Представник відповідача до апеляційного суду не прибув.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області з 03.11.2010 та на теперішній час отримує пенсію, призначену на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ в розмірі 80% від посадового окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом (а.с.15-18).

Як вбачається з позовної заяви, у липні 2016 року позивач дізнався, що Управлінням у 2012 році незаконно зменшено розмір пенсії з 90% на 80% від суми місячної заробітної плати, до якої були включені всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

05.08.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

Рішенням відповідача № 148389 від 10.08.2016, позивачу відмовлено у перерахунку пенсії з посиланням на той, факт, що пенсія позивачу призначена згідно з діючим законодавством, у відповідності зі змінами від 01.10.2011, внесеними у Закон № 1789-ХІІ (а.с.10).

ОСОБА_1 25 жовтня 2016 року звернувся до суду першої інстанції із вимогами про визнання дії протиправними, скасування рішення та зобов'язання Управління здійснити перерахунок та виплату пенсії виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати починаючи з 01.08.2015 без обмежень граничного розміру пенсії та виплатити різницю в розмірі пенсії за минулий час.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

У розумінні статті 100 КАС України поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим (постанова Верховного Суду України від 06.12.2016 в справі № 21-1532а16).

З матеріалів справи вбачається, що, позивач звернувшись до суду 25 жовтня 2016 року з вимогами щодо перерахунку та виплати пенсії з 1 серпня 2015 року не просив поновити строк звернення до суду, не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи та наявних в ній доказів, позивач отримує пенсію (періодичні платежі) щомісяця, отже позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися при виплаті йому відповідачем пенсії в іншому розмір.

Разом з тим, з позовом щодо порушення його права на перерахунок та виплату пенсії виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати звернувся тільки в жовтні 2016 року, не навівши поважних причин для поновлення строку звернення до суду, а суд першої інстанції не перевірив цих обставин.

За таких умов позовні вимоги позивача підлягають залишенню без розгляду за період з 01.08.2015 року по 24.04.2016 згідно ст. 99 КАС України.

При цьому апеляційний суд не може застосувати до спірних правовідносин приписи частини вісімнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, яка в редакції до 01.01.2015 передбачала можливість виплати різниці в пенсії за минулий час не більш як за 12 місяців.

Апеляційному суду відомо про наявність кількох рішень Верховного Суду України, який при перерахунку пенсій працівникам прокуратури застосовував цю норму. Проте, Верховним Судом України було застосовано таку норму права при оцінці правовідносин, коли така правова норма була чинною.

Однак, на час виникнення цього спору (в тому числі звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії) норми ч.18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які регулювали перерахунок пенсії, втратили чинність. Ще до цього, Законом України від 28.12.2014 № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ) положення частини вісімнадцятої Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції:

"Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

позивач наголошує на тому, що перерахунок його пенсії відповідач повинен здійснити на підставі положень статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в редакції, яка діяла на час призначення пенсії.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів з огляду на наступне.

Діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність.

Навпаки, в Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року чітко визначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При цьому Закони № 76-VII, № 213-VIIІ та № 1697-VII не визнані неконституційними, тому підлягають застосуванню.

Відтак, право на перерахунок пенсії виникає та може бути реалізовано на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу.

Підсумовуючи викладене, судова колегія зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати загальні норми права щодо строку звернення до суду за захистом порушеного права, який складає шість місяців.

Посилання на приписи ст. 22 Конституції України не заслуговують на увагу з огляду на практику Європейського Суду з прав людини. Так, відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.

В самій Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (Стаття 9).

Кодексом адміністративного судочинства України також встановлено пріоритет міжнародного договору над національним законодавством: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (частина шоста статті 9).

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі Кечко проти України Суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (пункт 23).

У рішенні від 09.10.1979 у справі Ейрі проти Ірландії Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Приписами пункту 16 частини 4 статті 160 КАС України передбачено, що окремим документом викладається ухвала про залишення позовної заяви без розгляду.

Частина 3 статті 162 КАС України передбачає, що якщо в ході судового розгляду справи суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, або викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду.

В повному обсязі ухвала виготовлена 02 березня 2017 року.

Керуючись пунктом 9 частини 1 статті 155, статтями 160, 162, 167, 195, 196, 198, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області - задовольнити частково.

Постанову Димитровського міського суду Донецької області від 05 грудня 2016 року у справі № 226/1778/16-а - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії за період з 1 серпня 2015 року по 24 квітня 2014 року - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий суддя: І.В. Сіваченко

Судді: О.О. Шишов

О.О.Чебанов