Постанова № 65068248, 28.02.2017, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/359/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року 11:50м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіШевчука О.П. при секретаріГнидюк І.А. за участі:представників сторінрозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції (далі - ГУНП) в Хмельницькій області, ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - УМВС України) в Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Хмельницькій області щодо неподання до Міністерства внутрішніх справ України у 15-ти денний строк з дня реєстрації заяви (рапорту), висновку щодо виплати грошової допомоги разом з підтверджуючими документами, які додані до заяви;

- зобов'язати ГУНП в Хмельницькій області надіслати до Міністерства внутрішніх справ України висновок щодо нарахування та виплати грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року№850.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після звільнення зі служби в поліції, йому було встановлено ІІІ групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ України. В подальшому ним було подано заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності. Проте у такій виплаті йому відмовлено. Вважаючи таку відмову протиправною, звернувся з позовом до суду.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідачів у судовому засіданні та наданих письмових запереченнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що ГУНП в Хмельницькій області не є правонаступником органу внутрішніх справ, у якому проходив службу позивач як працівник міліції, а тому не є уповноваженим органом для направлення до МВС України висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги згідно Порядку №850. Вказав, що з моменту призначення позивача на посаду в поліції, він втратив право на отримання одноразової грошової допомоги як працівник міліції. Позивач не звертався до ГУНП в Хмельницькій області в порядку та на умовах, визначених Порядку та умовах виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом МВС України №4 від 11 січня 2016 року.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку і сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що з 23 березня 2016 року позивачу встановлена ІІІ група інвалідності в зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в ОВС, що підтверджується: довідкою МСЕК серії АВ №0687906, виданою 23 березня 2016 року; постановою ВЛК ДУ "ТМО МВС України по Хмельницькій області" з установлення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у колишніх працівників органів внутрішніх справ та НП із числа осіб рядового й начальницького складу.

ОСОБА_3 звертався з заявами (рапортами) до відповідачів. Просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у зв'язку з отриманням ІІІ групи інвалідності з втратою працездатності 40% у зв'язку з проходженням служби в ОВС.

До заяв (рапортів) додані: довідка медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанова відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; сторінки паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документ, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.

За результатами розгляду заяви, представнику позивача надана відповідь ГУНП в Хмельницькій області від 13 грудня 2016 року №29/к-210, в якій зазначено, що відповідно ст.97 Закону України "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07 листопада 2015 року, передбачено що ОГД в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання відповідно до підпункту 4 пункту 1 зазначеної статті, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок зазначених причин. Призначення ОГД працівникам міліції згідно Закону України "Про міліцію" та Порядку, затвердженого постановою №850, не входить до компетенції ГУНП в Хмельницькій області.

Також, за результатами розгляду заяви, представнику позивача надана відповідь за підписом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області від 14 грудня 2016 року №29/к-215, в якій зазначено, що ОСОБА_3 звільнений зі служби в міліції в зв'язку з переходом в встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) з 06 листопада 2015 року та 07 листопада 2015 року прийнятий на службу в поліцію згідно його заяви. Відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" наказом ГУНП від 08 лютого 2016 року №9 о/с ОСОБА_3 звільнений зі служби в поліції за власним бажанням з 17 лютого 2016 року. Тобто, на момент звільнення він є старший сержант поліції і втратив право на грошову допомогу як працівник міліції. Отже, виходячи із вищенаведеного, дія постанови Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2016 року не поширюється на працівників поліції, тому підстав для направлення до МВС України висновку щодо виплати ОСОБА_3 грошової допомоги згідно п.8 постанови немає. Вважаючи такі відмови протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон №580-VIII).

Розділом XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Статтею 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ зі змінами (далі по тексту - Закон №565-ХІІ) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Отже, ст.23 Закону №565-ХІІ передбачено, що право на одноразову грошову допомогу у працівника міліції виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).

Відповідно до підпункту 2 п.2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 7 Порядку №850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Згідно п.8 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Пунктом 9 Порядку №850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Аналіз зазначених норм Порядку №850 дає підстави для висновку, що повноваження на прийняття рішення про призначення чи про відмову в призначенні одноразової допомоги є виключною компетенцією Міністерства внутрішніх справ України, а на орган внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, покладено обов'язок по проведенню відповідних процедурних дій по оформленню відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (МВС) розпорядниками нижчої ланки.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідачів, про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, так як подав рапорт після втрати чинності Законом України "Про міліцію", оскільки як встановлено в судовому засіданні та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, позивачу встановлено ІІI групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а також, як передбачено ст.23 Закону України "Про міліцію" - право на одноразову грошову допомогу у працівника міліції виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Отже, розгляд заяви позивача відбувся з порушенням Порядку №850, оскільки відповідач не звертався ні з документами, ні з висновком до Міністерством внутрішніх справ України щодо виплати грошової допомоги позивачу, і, відповідно, будь-яке рішення з даного питання Міністерством внутрішніх справ України не приймалося.

Водночас на момент виникнення спірних правовідносин, з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, наказом Міністерства внутрішніх справ України №4 від 11 січня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №163/28293 від 29 січня 2016 року затверджено "Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського" (далі - Порядок №4).

Підпунктом 3 п.5 розділу І Порядку №4 дано визначення терміну "пов'язаного з проходженням служби в поліції", що визначає випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського. Зокрема, пов'язаного з проходженням служби в поліції (пункти 4, 6 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок отриманого захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного з проходженням поліцейським служби, крім випадків, зазначених у підпункті 1 цього пункту.

Тобто, як Законом №580-VIII, так і Порядком №4 передбачена виплата одноразової грошової допомоги поліцейським у тому разі, якщо їхнє захворювання пов'язане із проходженням служби в поліції, а не в органах внутрішніх справ.

При цьому, ч.5 ст.100 Закону №580-VIII визначено, що якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, визначених з різних підстав іншими законами та нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи.

Таким чином, наведене вище свідчить про наявність всіх обставин у сукупності, які дають підстави для призначення позивачу одноразової грошової допомоги, підстава для виплати якої може бути обрана ОСОБА_3

Суд враховує, що п.2 розділу ІІІ Порядку №4 на посадових осіб поліції покладено обов'язок сприяти особам, які мають право на призначення і отримання ОГД відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги. Тобто, відповідач - ГУНП в Хмельницькій області зобов'язаний був вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на допомогу позивачу в отриманні належної йому ОГД, як своєрідної компенсації, гарантованої державою, для усунення негативних наслідків, які настали під час проходження позивачем служби в Національній поліції.

У зв'язку з цим суд розцінює посилання відповідача на відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність йому встановлена у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, як спосіб ухилитися від реалізації гарантованого позивачу захисту з боку держави у зв'язку з настанням негативних обставин, які є перешкодою для подальшого проходження позивачем служби в Національній поліції.

Суд враховує, що ГУНП в Хмельницькій області не наділене повноваженнями на вчинення дій, щодо яких заявлені позовні вимоги. При цьому, другий відповідач - ліквідаційна комісія УМВС України в Хмельницькій області не лише повноважна, але й зобов'язана була вчинити дії, визначені Порядком №850.

Згідно ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, Кодекс), суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно п.2, п.5 ч.4 ст.105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; виконання зупиненої чи не вчиненої дії.

Відповідно до п.1 та п.2 ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії. У даному випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявою (рапортом) позивача замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічні висновки викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2016 року у справі №К/800/12368/14.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Olsson v. Sweden» від 24 березня 1988 року, запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 та від 02 лютого 2016 року у справі №804/14800/14.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З урахуванням викладеного суд, надавши оцінку наданим доказам, вважає, що належним способом захисту, необхідним для захисту прав позивача, є визнання протиправною бездіяльність ліквідаційної комісії управління МВС України в Хмельницькій області, щодо неподання до Міністерства внутрішніх справ Україна у 15-ти денний строк з дня реєстрації заяви, висновку щодо виплати ОСОБА_3 грошової допомоги разом з підтверджуючими документами, які додані до заяви та зобов'язання вчинити передбачені чинним законодавством дії.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що відповідачі у спірних правовідносинах діяли без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст.11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача до ГУНП в Хмельницькій області, ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до вимог ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Суд встановив, що за звернення до Хмельницького окружного адміністративного суду ОСОБА_3 згідно наявної в матеріалах справи квитанції №11221891 від 25 січня 2017 сплатив судовий збір на суму 1280,00 грн. В зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області необхідно стягнути 640,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 11, 71, 86, 94, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області щодо неподання до Міністерства внутрішніх справ Україна у 15-ти денний строк з дня реєстрації заяви (рапорту) висновку щодо виплати ОСОБА_3 грошової допомоги разом з підтверджуючими документами, які додані до заяви.

Зобов'язати ліквідаційну комісію управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області надіслати до Міністерства внутрішніх справ України, висновок щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 грошової допомоги, у зв'язку із встановленням IІI групи інвалідності, відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію", а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп., за рахунок бюджетних асигнувань ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 02 березня 2017 року 15:05.

Суддя/підпис/О.П. Шевчук"Згідно з оригіналом" Суддя О.П. Шевчук