Постанова № 65068027, 01.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7527/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Бжассо Н.В., суддів Свиди Л.І., Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (далі - ДМСУ), за результатом розгляду якого, позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.11.2016 р. № 585-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2015 році він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

Рішенням ДМСУ від 25.11.2016 року № 585-16, позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26.12.2016 року позивач отримав повідомлення видане Управлінням з питань захисту шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМСУ в Одеській області за № 466 від 20.12.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На думку позивача, рішення ДМСУ є неправомірним та необґрунтованим.

Позивач під час судового розгляду справи позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх, з підстав викладених в адміністративному позові. У судовому засіданні 27.02.2017 року позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача під час судового розгляду справи заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов, згідно яких ДМС України не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши матеріали справи з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, уродженцям міста Латакія, араб, віросповідання - мусульманин (суніт), рідна мова - арабська.

16.11.2015 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою, згідно якої просив надати йому статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що в Сирії йому загрожувала небезпека, оскільки декілька служб - військові та служба режиму хочуть заарештувати позивача та змусити воювати.

В анкеті позивача від 19.11.2015 року зазначено, що він покинув Сирію, м. Латакія у 2010 році та виїхав автомобілем до Тріполі (Ліван), звідти до м. Арсаль, де знаходився табір для біженців, де перебував два роки. Потім почав працювати механіком на судні, 2 роки був в рейсі та повернувся до Лівану. У липні 2014 року знову пішов в рейс, під час якого потрапив до м. Миколаєва (Україна).

Мати позивача, дві сестри та брат проживають у Лівані, в області Арсаль у таборі для біженців. Два брати проживають у Німеччині, а батько помер у липні 2010 року.

До України позивач прибув на судні «Nizar» 22.10.2015 року легально на підставі паспорту моряка № НОМЕР_1.

Щодо причини виїзду з Сирії позивач зазначив, що у квітні 2010 року він виїхав із Сирії через війну до Лівану, де перебував у таборі біженців 4 роки. Працював моряком, потім під час стоянки в Румунії з'ясувалося, що судно непридатне для роботи і позивач вирішив покинути його, але в Румунії не отримав дозволу та зійшов з судна в Україні. До Лівану не повернувся через те, що це недалеко від Сирії, там теж може бути небезпечно..

Як зазначено в анкеті, до позивача не застосовувалися адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності не притягувався, невійськовозобов'язаний. Позивач не був членом політичних, релігійних, військових,громадських організацій, в інцидентах із застосуванням насильства, що пов'язано з расовою,національною, релігійною належністю, політичними поглядами участь не брав, військовозобов'язаний.

02.12.2015 року з позивачем було проведено співбесіду, за результатами якої складено протокол.

Так, під час співбесіди позивач повідомив, що до кінця 2010 року проживав у Сирії, а у Лівані живе з 2011 року, приблизно з листопада, точної дати не пам'ятає. Потім позивач зазначив, що з Сирії поїхав після отримання паспорту моряка. Представником відповідача встановлено, що це відбулося 17.01.2012 року.

Також, позивач повідомив, що в Сирії залишився проживати його рідний дядько.

Позивач зазначив, що зійшов із судна через те, що йому погрожували тим, що повернуть його у Сирію у випадку якщо не буде багато працювати.

Під час співбесіди 29.12.2016 року позивач зазначив, що після виїзду із Сирії у 2010 році повертався туди приблизно у 2011 році для того, щоб отримати паспорт, але точно не пам'ятає.

07.11.2016 року відповідачем було складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

25.11.2016 року ДМСУ прийнято рішення № 585-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26.12.2016 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від 20.12.2016 року № 466 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 585-16 від 25.11.2016 року.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач - Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 р., є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч.1 ст. Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При розгляді справ щодо надання статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до ч.11 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевіряючи законність рішення Державної міграційної служби України № 585-16 від 25.11.2016 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає, що відповідач повинен був з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов'язково надається з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Суд зауважує, що наведена у висновку відповідачем стаття щодо мирного життя у м. Латакія від 18.03.2016 року, спростовується зазначеною позивачем в адміністративному позові інформацією по країні походження від 02.12.2015 року та 23.05.2016 року, де йдеться про те, що територія провінції Латакія потерпає від терактів та бомбардувань. Таким чином, на думку суду, відповідачем не спростовано той факт, що у м. Латакія не сприятлива ситуація..

Аналізуючи зміст п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від заявника, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно інформації компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office,(МВС) (http://www.refworld.org/docid/50. f55c8d2.html).

«Згідно з інформацією багатьох західних дипломатичних джерел, на прикордонних контрольних пунктах Сирії встановлено модернізовану комп'ютерну систему перевірки осіб при перетині кордону. Усі служби безпеки мають власні списки осіб у розшуку, але у них міститься інформація, надана різними відділами безпеки з усіх регіонів держави. Є декілька звітів, в яких наводяться цитати осіб, примусово повернутих до Сирії, які в результаті повернення зазнали затримання і поганого ставлення, або зникли. Деякі громадяни Сирії, повернуті до держави їх громадянства після проживання за кордоном, були насильно затримані одразу в момент прибуття чи незадовго після їх повернення. Пошук притулку за кордоном вважається проявом опозиції офіційній владі Сирії, сааме тому шукачі притулку підпадають під імовірність арешту…

…Обов'язкове здійснення військової служби вказано у Національному Службовому Акті 1953 року. Усі чоловіки віком від 18 до 40 років є військовозобов'язаними за виключенням тих курдів, які є особами без громадянства.

Покарання за ухилення від призову на військову службу залежить від обставин, та може коливатись від 1-6 місяців ув'язнення до 5 років.

Висновок: Сирійський уряд застосовує жорстокі репресивні засоби щодо призовників у випадку їх відмови вступити в збройні сили, відмова служити через певні переконання з міркувань совісті не визначається у межах країни. Ступінь використання зброї масового знищення органами влади постійно зростав з березня 2011 року, кількість солдат були вбиті через спробу дезертирства або відмови стріляти по цивільному населенню. В ході нинішнього конфлікту сирійське керівництво цілком ймовірно вимагатиме ще більшої кількості призовників задля підтримки президента Аль-Ассада. Враховуючи ситуацію у Сирії, у випадках коли є навіть припущення, що заявник є дезертиром сирійської армії, або ймовірно підлягатиме військовому набору після повернення, надання притулку буде доречним, оскільки сирійське керівництво вважатиме таких дезертирів за опонентів режиму».

Таким чином, відповідно до вищезазначеного, позивач має цілком обґрунтовані підстави для визнання особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не досліджено всесторонньо інформацію по країні походження позивача. Зокрема, не взято до уваги того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, відтак беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності.

Відтак, відповідач формально перевірив обставини, викладені позивачем, що порушило принцип рівності перед законом та призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного Управління Державної міграційної служби в Одеській області.

Так, відповідно до п.25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 16.03.2012 р. суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення № 585-16 від 25.11.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, протиправним та таким, що не відповідає міжнародним принципам та належить до скасування. Також підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 14, 70, 71, 86, 122, 159-164, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.11.2016 р. № 585-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Н.В.Бжассо

Суддя Л.І. Свида

Суддя С.О.Стефанов

м.Одеса