Постанова № 65067740, 24.10.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2016 року 810/2161/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»

до Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1

про скасування постанови в частині,-

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - позивач або ТОВ «Кей-Колект») до Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 (далі - третя особа або ОСОБА_1.), у якому позивач просить суд:

- звільнити з-під арешту іпотечне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, на яке було накладено арешт на підставі: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчудження №286899417 від 01.11.2011, видана Відділом державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.03.2007 ОСОБА_1 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» кредитний договір №11127297000. В забезпечення належного зобов'язання за Кредитним договором укладений Іпотечний договір №49556 від 14.03.2007, за умовами якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за кредитними договорами наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.

12.12.2011 ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» відповідно до Договору факторингу №1 свої права вимоги за зобов'язаннями позичальника по даному кредитному договору.

10.06.2016 позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на майно третьої особи, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договорам №49556 від 14.03.2007 накладено арешт постановою відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції №286899417 від 01.11.2011.

Позивач вважає, що такі дії державного виконавця порушують права позивача, враховуючи, що він має право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №810/2161/16 та призначено справу до судового розгляду.

24 жовтня 2016 року від представника позивача через службу діловодства суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача в порядку письмового провадження.

Представник відповідача та третьої сторони по справі у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Cвоїми правами на подання заперечення проти адміністративного позову, пояснень, передбаченими статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористалися. Ухвалою від 08 серпня 2016 року про відкриття провадження в адміністративній справі та призначення судового засідання у відповідача витребувано всі наявні матеріали щодо були взяті відповідачем до уваги при прийнятті рішення, вчинення дій. Відповідачем вказаних вимог ухвали суду не виконано. Суд вчинив дії, які залежать від нього для збирання доказів, а тому вирішує справу на підстави наявних матеріалів.

Відповідно ч.1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) зареєстроване як юридична особа з 26.10.2011 за адресою: 04071, м. Київ, Подільський район, вул. Межигірська, буд. 22 (а.с. 55-56).

14.07.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11127297000 від 14.03.2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти в сумі 122 300,00 доларів США (а.с. 9-14).

В забезпечення належного виконання зобов'язання за даним кредитним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №49556 від 14.03.2007 (зареєстрований в реєстрі за №366з). За умовами договору іпотекодавець - ОСОБА_1 передає в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру, загальною площею - 125,8 кв.м., житловою площею - 39,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-17). Обтяження на вищезазначене нерухоме майно зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчудження об'єктів нерухомого майна 14.03.2017 за №4631628, про що свідчить витяг №61095871 від 10.06.2016 (а.с. 26-27).

ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу №1 від 12.12.2011, виписки з додатку №1 до даного договору факторингу та договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011, посвідченого нотаріально та зареєстрованого в реєстрі за №5207-5208, свої права вимоги за зобов'язаннями по кредитному договору №11127297000 від 14.03.2007, згідно якого боржником є третя особа (а.с. 18-28). На підставі вищезазначеного договору відступлення прав вимоги зареєстроване 25.05.2012 в Державному реєстрі іпотек за №4631649 (а.с. 26-27).

Отже, станом на 12.12.2011 всі права та обов'язки Кредитора за Кредитним договором №11127297000 від 14.03.2007 та Іпотекодержателя за іпотечним договором №49556 від 14.03.2007 перейшли до ТОВ «Кей-Колект».

Як зазначено позивачем, 10.06.2016 при його зверненні до нотаріуса стало відомо, що на майно третьої особи ОСОБА_1, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором №49556 від 14.03.2007, а саме: квартира АДРЕСА_1, накладений арешт нерухомого майна, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції №286899417 від 07.11.2011. Запис про арешт внесений до Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна 15.11.2011 за №11844389 (а.с. 26-27).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Пунктом 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №606-XIV) передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною 2 статті 25 Закону №606-XIV, яка регулює порядок прийняття виконавчого документа до виконання, передбачено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною 1 статті 52 Закон №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до положень статті 57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі

боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Таким чином, накладення арешту на майно боржника є правом державного виконавця, тобто знаходиться в межах його компетенції; фактичною підставою для реалізації цього права є виконавчий документ та заява стягувача; арешт накладається шляхом прийняття державним виконавцем відповідної постанови, яка надсилається органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

За приписами ч. 8 ст. 54 Закону № 606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 №898-IV (далі - Закон №898-IV)

Частиною 1 Закону №898-IV (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною 5 статті 3 Закону №898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону №898-IV .

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону №898-IV).

З наведеного випливає, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності у боржника заборгованості перед кредитором переважно перед іншими кредиторами.

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-XII (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України «Про заставу».

Аналогічні положення містяться у ст. 572 Цивільного кодексу України, згідно якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, має право, у разі не виконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до частини 3 ст. 54 Закону №606-XIV для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто лише у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, а також якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

З вищенаведеного вбачається, що існує чіткий перелік підстав, коли на заставлене майно боржника може бути звернено стягнення особою, яка не являється заставодержателем.

Зазначені обставини є суттєвими для правильного застосування приписів частини третьої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», адже правила цієї норми допускають можливість стягнення на користь стягувача, який не є заставодержателем, у разі, якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015 №826/3818/15.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано суду додаток №1 до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011, який передбачений п. 1.1 даного договору від 12.12.2011, де зазначений перелік договорів іпотеки за якими ТОВ «Кей-Колект» прийняв право вимоги від ПАТ «УкрСиббанк». Окрім того, позивачем не надано суду повний примірник договіру факторингу №1 від 12.12.2011.

Суд критично оцінює надану позивачем виписку з додатку № 1 до договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 (а.с. 28) оскільки вона складена в довільній формі та завірена підписом представником позивача. Доказів наявності повноважень на підписання вказаного документу позивачем суду не надано.

На підтвердження наявності більшої суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №11127297000 від 14.03.2007 ніж сама вартість предмета іпотеки, позивач надав виписки: з додатку № 1 до договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 (а.с. 99) та з додатку № 1 до договору факторингу №1 від 12.12.2011 (а.с. 98) складені також в довільній формі та завірених підписом представником позивача без зазначень графіку погашення і нарахувань. Суд також зазначає, що згідно зазначених в них даних сума заборгованості утворилась, як наслідок невиконання грошового зобов'язання за двома договорами: №11127297000 від 14.03.2007 та №11127297001 від 30.01.2009. Водночас суд наголошує, що позивачем наданий лише кредитний договір №11127297000 від 14.03.2007.

Разом з тим суд також зазначає, що договір іпотеки №49556 від 14.03.2007 відповідно до пунтку 1.2. укладався для забезпечення в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань Іпотекодавця за кредитним договором №11127297000 від 14.03.2007 (сума 122 300,00 доларів США) та кредитним договором №11127311000 від 14.03.2007 (сума 617 615,00 грн.). Будь яких даних щодо розміру боргу або його відсутності за кредитним договором №11127311000 від 14.03.2007 матеріали справи не містять.

На підставі вищезазначено, позивачем не надано належних відомостей, згідно яких вартість предмету іпотеки №49556 від 14.03.2007 перевищує розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед позивачем, як іпотекодержателем.

З огляду на викладене, постанова відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від №286899417 від 01.11.2011 в частині накладення арешту на спірне нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, не порушує жодних прав чи інтересів позивача. Зокрема, зворотного позивачем суду не доведено.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» про звільнення квартири з-під арешту залишилися не підтвердженими та не підлягають задоволенню.

Щодо посилання позивача на порушення державним виконавцем п. 4 ст. Закону №606-XIV суд зазначає наступне.

Відповідно до вказаної норми про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Разом з тим, суд зазначає, що моментом накладення арешту на вищезазначене майно є винесення постанови №286899417 від 01.11.2011, запис про арешт внесений до Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна 15.11.2011 за №11844389. Права заставодержателя до позивача перейшли згідно договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки лише 12.12.2011, відступлення прав вимоги зареєстроване в Державному реєстрі іпотек 25.05.2012 за №4631649. Тобто в момент накладення арешту позивач ще не був заставодержателем.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч.2 ст.71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69- 71, 158-163, 167 КАСУ, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.В. Горобцова