Вирок № 65065216, 01.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 448/544/16-к Головуючий у 1 інстанції: Борисенко В.В.

Провадження № 11-кп/783/88/17 Доповідач: Галин В. П.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року м. Львів.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області

під головуванням судді Галина В.П.

суддів Танечника І.І., Ревера В.В.

секретаря судового засідання Стойка Р.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні Кузя Т.О. та потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, на вирок Мостиського районного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, громадянина України, обвинуваченого по ч. 2 ст. 286 КК України,

з участю прокурора Кузя Т.О.

захисника ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_4

потерпілого ОСОБА_3

представника потерпілих ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА:

заступник прокурора Львівської області Кузь Т.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Мостиського районного суду Львівської області від 19.09.2016 року скасувати у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на терміном на 3 роки. В решті вирок залишити без зміни.

Потерпілий ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить вирок Мостиського районного суду Львівської області від 19.09.2016 року у справі змінити. Засудити ОСОБА_4 за ч.2ст.286 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Цивільний позов ОСОБА_2, в частині стягнення витрат па придбання лікарських засобів та стягнення моральної шкоди задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» ЄДРПОУ 20033533 01032, м. Київ, вул. Саксаганського 70 А на користь ОСОБА_2 (81360, Львівська обл., Мостиський район, с. Нагірне ідентифікаційний код НОМЕР_1) 84 533,91 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 281 900,00 (двісті вісімдесят одну тисячу дев'ятсот) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Потерпілий ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Мостиського районного суду Львівської області від 19.09.2016 року змінити.

Засудити ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Цивільний позов ОСОБА_3 в частині стягнення витрат пов'язаних із втратою середнього заробітку та стягнення моральної шкоди задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_3 9305,50 грн. (дев'ять тисяч триста п'ять гривень п'ятдесят копійок) у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 145000,00 (сто сорок п'ять тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вироком Мостиського районного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік 3 місяці. Покладено на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Уніка» на його користь 3508 грн. 30 коп. у відшкодування завданої майнової шкоди та 175 грн. 42 коп. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_3 9824 грн. 58 коп. у відшкодування завданої моральної шкоди; в решті позовних вимог ОСОБА_3 відмолено.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Уніка» на його користь 75900 грн. 70 коп. у відшкодування завданої майнової шкоди та 3795 грн. 04 коп. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_2 46204 грн. 96 коп. у відшкодування завданої моральної шкоди; в решті позовних вимог ОСОБА_2 відмолено. Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді особистого зобов'язання до вступу вироку у законну силу залишено попередній.

Заступник прокурора Львівської області, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, зазначає, що вказаний вирок суду є незаконним у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого..

Зазначає, що суд звільняючи ОСОБА_4 від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, посилається на такі обставини як позитивну характеристику по місцю проживання, відсутність попередніх судимостей, повне визнання винуватості, щире каяття.

Однак, вказані обставини необхідно розцінювати виключно як характеристику особи ОСОБА_4 та їх необхідно врахувати при призначенні покарання останньому у межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, а не як такі, які дають підстави для застосування вимог ст.75 КК України при призначенні покарання.

Разом з тим, суд незважаючи на те, що ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, і в результаті його дій настали тяжкі наслідки у вигляді заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 та тяжких тілесних ушкодження потерпілому ОСОБА_2, не примирився та не відшкодував останнім завдані збитки, безпідставно, не враховуючи думку потерпілих про обрання реальної міри покарання ОСОБА_4, - застосував вимоги ст. 75 КК України та призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі ОСОБА_4

У своїх доводах на підтвердження апеляційних вимог потерпілий ОСОБА_2 зазначає, що вирок є незаконним та необґрунтованим.

Зокрема, судом не враховано, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин у якому одному з потерпілих - ОСОБА_2 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до тривалого стаціонарного лікування, неодноразового хірургічного втручання та як наслідком ампутацію ноги потерпілого та його неповноцінність на подальше житія.

Судом не враховано ту обставину, що вину у вчинені злочину, з метою уникнути відповідальності, обвинувачений на стадії досудового розслідування (на момент проведення слідчого експерименту) не визнавав, навпаки намагався звинуватити у скоєному водія гужової підводи - ОСОБА_3, визнав таку вину лише під тиском зібраних слідством доказів.

Окрім того, судом не враховано, що злочин вчинено відносно двох потерпілих, перед якими обвинувачений не вибачився, яких у закладах охорони здоров'я не провідав. При цьому, обвинувачений міг принести свої вибачення на протязі цілого року досудового розслідування та розгляду справи в суді.

Суд не врахував вищевказаної поведінки обвинуваченого після вчинення злочину, що свідчить про небажання обвинуваченого виправлятись.

Крім цього, не можна погодитись із висновками суду в частині віднесення у обставини, які пом'якшують покарання щире каяття та добровільне відшкодування шкоди. Що стосується щирого каяття, то такого не було. Моральна відшкодована, в невеликій частині, лише одному з потерпілих, матеріальна шкода не відшкодована нікому.

Також зазначає, що суд першої інстанції мав достатні підстави застосувати відносно ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, чого не зробив. Вважає призначене покарання обвинуваченому є явно м'яким та несправедливим, не призведе до його виправлення, а тому підлягає зміні. Крім цього, обвинуваченому слід також призначити і додаткове покарання.

Щодо цивільного позову, то зазначає, що із ПАТ «СК «Уніка» підлягає до додаткового стягнення 8633,91 грн. витрат по придбанню ліків, оскільки заява про збільшення позовних вимог ОСОБА_2 від 03.08.2016 року залишилась не врахованою судом. Що стосується стягнення моральної шкоди, то розмір оціненої судом моральної шкоди не відповідає характеру моральних страждань ОСОБА_2

07.12.2016 року потерпілий ОСОБА_2 подав заяву, в якій він відмовився від вимоги по апеляції щодо стягнення із СК «Уніка» в його користь витрат на придбання ліків у сумі 8633 грн. 91 коп.

Потерпілий ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі наводить аналогічні мотиви, що й потерпілий ОСОБА_2, а також звертає увагу на те, що підлягає стягненню з відповідача не отримана середня заробітна плата, а саме 5510,5 грн. Вказаним доводам, суд першої інстанції оцінки не надав.

Що стосується стягнення моральної шкоди, то розмір оціненої судом моральної шкоди не відповідає характеру моральних страждань ОСОБА_3

При апеляційному розгляді справи потерпілий ОСОБА_3, представник потерпілих та прокурор підтримали вимоги та доводи своїх апеляційних скарг та просять їх задоволити. Обвинувачений та захисник заперечили вимоги апеляцій та просить відмовити в їх задоволенні.

Згідно вироку суду, 31.10.2015 року близько 14.30 год. обвинувачений ОСОБА_4 керуючи автомобілем марки «Мазда 323», реєстраційний № НОМЕР_2 та рухаючись ним а/д Мостиська-Самбір-Борислав у напрямку до м. Борислав, при проїзді її ділянки в районі господарства ОСОБА_7, що у с. Нагірне Мостиського району, грубо порушив вимоги Розділу І п.п. 1.5, 1.10; Розділу 12 п.12.1, п.12.3; Розділу 13 п.13.1 ПДР України, які виразились в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вибрав у встановлених межах безпечної швидкості із урахуванням дорожньої обстановки та стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; з моменту об'єктивної можливості виявлення перешкоди, у вигляді гужової підводи, яку буксирував ОСОБА_2, який, як пасажир, знаходився на такій під керуванням ОСОБА_3, яка рухалась у попутному із ним напрямку, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди; не обрав та не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення із вищевказаною гужовою підводою, яка рухалась по правому краю проїзної частини дороги.

В результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_3 згідно висновку експерта за №185/2015 від 14.11.2015 року отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому 7-го та 8-го ребра зліва, синця на спині, які утворились від контактів із тупими предметами та відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а потерпілий ОСОБА_2, згідно висновку експерта за №500/2015 від 17.11.2015 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого багатовідламкуватого перелому обидвох кісток правої гомілки з обширною раною на ній, котра утворилась в результаті здавлювання правої гомілки між тупими предметами, була небезпечною для життя в момент заподіяння та відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.

Порушення вищевказаних вимог правил безпеки дорожнього руху обвинуваченим ОСОБА_4 знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками вчиненої ним дорожньо-транспортної пригоди - спричиненню потерпілим ОСОБА_3 і ОСОБА_2 тілесних ушкоджень (потерпілому ОСОБА_3 - тілесне ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, а потерпілому ОСОБА_2 - тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння).

Заслухавши доповідача, прокурора, потерпілого, представника потерпілих, обвинуваченого та його захисника, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора та апеляції потерпілих підлягають до задоволення частково виходячи з наступних підстав.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим та ніким в апеляційних скаргах не оспорюється.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій не оспорюється, які, на думку колегії суддів, вірно кваліфіковано за ч.2 ст. 286 КК України.

Щодо призначеного судом покарання ОСОБА_4, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Суд же першої інстанції, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4, цієї норми закону не дотримався.

Зокрема, відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробовуванням.

Суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, відшкодування потерпілим завданої шкоди.

Колегія суддів погоджується з думкою апелянтів про те, що призначене ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є безпідставним та недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів. Тому, в цій частині вирок слід скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України.

Застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Також слід зазначити, що суд першої інстанції мав підстави застосувати відносно ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Мотиви суду першої інстанції, що використання транспортного засобу обвинуваченим є єдиним засобом утримання його сім'ї та можливості сплатити потерпілим завдану шкоду, і тому обвинуваченому не слід призначати додатковий вид покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами є недостатніми.

Згідно анкетних даних ОСОБА_4 працює водієм у ТзОВ «Вітан». Відповідно, як водій , ОСОБА_4 зобов»язаний дотримуватись та не порушувати ПДР України.

В наслідок грубого порушення обвинуваченим ОСОБА_4 ПДР України, сталось ДТП, в результаті якого, одна осіба отримала тяжкі тілесні ушкодження( потерпілий ОСОБА_2.) та друга особа отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості (потерпілий ОСОБА_3).

Колегія суддів вважає, що з урахуванням вимог ст. 65 КК України, для попередження вчинення обвинуваченим аналогічних злочинів, які б могли посягнути на життя, здоров»я, безпеку людини, та для забезпечення виправлення обвинуваченого, до ОСОБА_4 необхідно застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на два роки.

Тому в цій частині колегія суддів погоджується з усіма доводами апелянтів окрім строку, на який слід обвинуваченого позбавити права керувати транспортними засобами.

Щодо апеляційних вимог потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині їхніх цивільних позовів, то слід зазначити те, що суд першої інстанції вірно, з урахуванням норм матеріального права та враховуючи встановлені судом обставини, документальне підтвердження витрат на лікування потерпілих, які підтверджуються відповідними медичними документами та чеками на придбання лікарських препаратів за період лікування потерпілих, стягнув суми матеріальної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_4 та страховика - ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» - в межах лімітів страхової відповідальності на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вимоги потерпілого ОСОБА_3 щодо недотриманої ним середньої заробітної плати, а саме 5510,5 грн., на час тимчасової втрати ним працездатності, то такі вимоги є безпідставними.

Оскільки позивач ОСОБА_3 на момент ДТП мав страховий стаж понад 8 років, то у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю внаслідок отримання травм під час ДТП йому компенсовано в розмірі 100% втрачений заробіток за рахунок фонду загальнообов'язкового соціального страхування від тимчасової непрацездатності, то суд першої інстанції обґрунтовано в цій частині відмовив позивачу ОСОБА_3 в задоволенні його позовних вимог щодо стягнення сум недотриманої ним середньої заробітної плати.

Щодо доводів потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що розмір оціненої судом моральної шкоди не відповідає характеру моральних страждань потерпілих, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними.

Суд першої інстанції при постановленні вироку вірно вирішив цивільні позови потерпілих в межах заявлених ними позовних вимог. Розмір оціненої судом моральної шкоди повністю відповідає характеру моральних страждань.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд вірно, у відповідності до вимог ЦК України, КПК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", врахував в сукупності негативні наслідки, які настали для потерпілих, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнали потерпілі, ступінь вини обвинуваченого і його майновий стан, та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд вірно оцінив завдану ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, а завдану ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі - 50000 гривень та стягнув її з відповідачів ОСОБА_4 таПрАТ «СК «Уніка» у відповідних частках.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора є підставною та обґрунтованою, а апеляційні скарги потерпілих є підставними та обґрунтованими в частині призначення обвинуваченому покарання.

Вирок Мостиського районного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року відносно ОСОБА_4 в частині обрання обвинуваченому покарання підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, з постановленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Кузя Т.О. та апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволити частково.

Вирок Мостиського районного суду Львівської області від 19 вересня 2016 року відносно ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України скасувати в частині призначеного йому покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким засудити ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК до покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на термін 2 роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з часу звернення вироку до виконання.

В решті вирок залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги упродовж трьох місяців з моменту його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, з моменту вручення копії вироку.

СУДДІ:

Галин В.П. Танечник І.І. Ревер В.В.