Ухвала суду № 65064687, 20.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/4554/16 Головуючий у 1 інстанції: Котельва К.О.

Провадження № 22-ц/783/686/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю представника апелянта - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва на право власності та скасування реєстрації права власності, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року позивач ОСОБА_5, котра діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 як законний представник, звернулася у суд з позовом до відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, залучила до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського МУЮ, в якому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане Реєстраційною службою Львівського МУЮ 05.07.2013 року - у частині права власності відповідачів на нежитлові приміщення, а саме комори у підвалі площею 30,8 кв. м., 24,3 кв. м., що розташовані у будинку АДРЕСА_5 Також просила скасувати державну реєстрацію права власності відповідачів на вказані нежитлові приміщення.

В обґрунтування заявленого позову покликалася на те, що її неповнолітній син ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1, де вони обоє постійно проживають та зареєстровані. У свою чергу, відповідачі є співвласниками у рівних частинах квартири № 1 вказаному багатоквартирному будинку. У цьому-ж будинку є підвал, який поділений на окремі приміщення - комори. До таких комор належать також комора у підвалі площею 30,8 кв. м. та комора у підвалі площею 24,3 кв.м.

Зазначила, що упродовж тривалого часу відповідачем ОСОБА_3 позивачу та іншим мешканцям будинку чиняться перешкоди у користуванні спірними приміщеннями комори у підвалі. У подальшому їм стало відомо, що відповідачами приватизовано такі приміщення і цей факт стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.07.2013 року, яке оспорюється.

Вказувала, що неповнолітній ОСОБА_6 чи вона, як його законний представник, своєї згоди на приватизацію відповідачами спірних приміщень спільного користування у підвалі не надавала. Відтак вважає, що державна реєстрація права власності на такі приміщення не відповідає вимогам чинного законодавства.

З огляду на вказане, посилаючись на порушення приватизацією відповідачами спірних приміщень у підвалі, котрі мають статус допоміжних, прав та законних інтересів свого неповнолітнього сина, як власника квартири у будинку та мешканця цього будинку, просила визнати таку приватизацію у частині спірних приміщень незаконною шляхом визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності. При цьому послалась на положення ч. 2 ст. 41 Конституції України, ст. ст. 328, 368-369, 382 ЦК України, п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також рішення Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва на право власності та скасування реєстрації права власності відмовлено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 року оскаржила представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права. Покликається на приписи Конституції України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 року, ст. ст. 368-369 ЦК України. Ще просить врахувати рішення Львівської міської ради № 114 від 27.02.2009 року, котре передбачало процедуру внесення змін до відповідного рішення про приватизацію державного житлового фонду, вимоги якого не були враховані при внесенні змін у правовстановлюючі документи про приватизацію відповідачами спірних нежитлових приміщень.

Зазначає, що ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції надав віри твердженням представника відповідача про те, що у даному випадку мала місце не окрема приватизація відповідачами спірних приміщень у підвалі будинку АДРЕСА_6 а внесення змін у правовстановлюючі документи на приватизовану ними квартири № 1, разом із коморами у підвалі. Однак, зазначений висновок суду першої інстанції не підтверджується належними та допустимими доказами. Так, відповідно до наданих відповідачами пояснень, останні 01.09.2009 року звернулися до виконавчого комітету ЛМР із заявою про приватизацію. Дану заяву, відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зобов'язані були підписати усі повнолітні члени сім'ї, тобто відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Також до матеріалів справи долучено приватизаційні платіжні доручення на квартиру АДРЕСА_2. Відповідно до п. 1 Рішення виконавчого комітету ЛМР № 1090 від 18.12.2009 року «Про передачу квартири АДРЕСА_7 у власність громадян», громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передано у спільну сумісну власність у будинку АДРЕСА_8, загальною площею 74,0 кв. м. та комори у підвалі площею 6,6 кв. м. та 12,0 кв. м.. Тобто, спірні підвальні приміщення площами 30,8 та 24,4 кв. м. не були передані відповідачам на підставі даного рішення. Як було визнано представником відповідача у судовому засіданні, жодних змін чи доповнень до рішення виконавчого комітету ЛМР № 1090 від 18.12.2009 року не вносилось.

Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що 07.06.2013 року ЛКП «Старий Львів» було видано довідку за вих. № 598, відповідно до якої, при проведенні приватизації квартири АДРЕСА_9 нібито помилково не були враховані комори у підвалі, якими користуються мешканці даної квартири, площею 30,8 та 24,3 кв. м. На підставі даної довідки відповідачам було видано нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно, у тому числі і на спірні нежитлові приміщення. Таким чином, відповідачі на даний час користуються чотирма підвальними приміщеннями, загальною площею 73,7 кв. м., що становлять 55 % від усієї площі підвальних приміщень, котрі перебувають у користуванні інших мешканців будинку.

На думку апелянта, жодними документами не підтверджено, що відповідачі дійсно мали право на приватизацію спірних підвальних приміщень, а на момент проведення приватизації у 2009 році такі не були зазначені у свідоцтві про право власності помилково.

Зазначає, що суд не дослідив та не перевірив законність вчинення дій по приватизації відповідачами двох допоміжних підвальних приміщень та не надав належної оцінки діям директора ЛКП «Старий Львів» та державного реєстратора Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, які повинні діяти у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України. Крім того, рішенням ЛМР № 114 від 27.02.2009 року чітко передбачено процедуру внесення змін до відповідного наказу щодо приватизації державно житлового фонду, з подальшою видачею нового свідоцтва на право власності на квартиру на підставі виданого наказу. Даний порядок порушений, що не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильного встановлення існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги правильності та законності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з урахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши усі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно із ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Судом першої інстанції встановлено, що неповнолітній ОСОБА_6, законним представником якого є позивач ОСОБА_5, є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 29,0 кв. м., а також комори у підвалі площею 6,0 кв. м. Відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності належить квартира № 1 у вказаному будинку площею 74 кв. м., а також комори у підвалі площею 6,6 кв. м., 12,0 кв. м., 30,8 кв. м. та 24,3 кв. м. Як позивач, так і відповідачі отримали право на зазначені вище квартири разом із нежитловими приміщеннями у підвалі (кожен свою) внаслідок приватизації державного житлового фонду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мотивує свої позовні вимоги порушеним правом на вільне володіння, користування та розпорядження нежитловими приміщеннями, а саме коморами у підвалі площею 30,8 кв. та 24,3 кв. м., які відносяться до допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_6 а, відтак, відносяться до об'єктів спільної сумісної власності усіх співвласників квартир у такому будинку.

Щодо приватизації відповідачами квартири № 1 разом із спірними нежитловими приміщеннями, а саме приміщеннями комори у підвалі площею 30,8 кв. м. та 24,3 кв. м. у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_6 то судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Так, 01.09.2009 року відповідачі звернулися до виконавчого комітету Львівської міської ради із заявою про приватизацію, за наслідками розгляду якої відповідним рішенням № 1090 від 18.12.2009 року їм передано у спільну сумісну власність у будинку АДРЕСА_10 двокімнатну квартиру № 1 площею 74 кв. м. та комори у підвалі площею 6,6 кв. м. і 12 кв. м.

У подальшому відповідачем ОСОБА_3 подано заяву на ім'я керівника ЛКП «Старий Львів», в якій він повідомив, що при проведенні приватизації квартири АДРЕСА_4 помилково не були враховані комори у підвалі, якими він користується постійно. Відтак, просив провести інвентаризацію підвалів та видати довідку, яка б підтверджувала відповідну інформацію. За результатами розгляду такої заяви складено акт, згідно з яким сім'я відповідачів користується підвальними приміщеннями під літ. IV пл. 12,0 кв. м., під літ. V пл. 30,8 кв. м., літ. VI пл. 24,3 кв. м., літ. IV пл. 6,6 кв. м. у підвалі будинку АДРЕСА_11 На підставі встановленх обставин комунальне підприємство 07.06.2013 року звернулося до реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції із листом за вих. № 598, яким повідомило про допущену помилку при проведенні приватизації відповідачами квартири АДРЕСА_4 у частині невключення у приватизацію двох комор у підвалі - площею 30,8 кв. м. та 24,3 кв. м., а також просило внести відповідні зміни у правовстановлюючі документи на вказану квартиру. На підставі зазначеного вище Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції відповідачам 05.07.2013 року видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний № НОМЕР_1, а також внесено зміни до реєстру прав на нерухоме майно у частині відомостей про об'єкт нерухомого майна.

Аналізуючи наведені вище обставини щодо приватизації відповідачами належної їм квартири разом із чотирма коморами у підвалі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним правовстановлюючого документа на таку квартиру із скасуванням державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку мала місце не окрема приватизація відповідачами таких приміщень, а лише внесення змін у правовстановлюючі документи на приватизовану ними квартиру разом із коморами в підвалі, у тому числі і коморами площею 30,8 кв. м. та 24,3 кв. м. Оскільки відповідне внесення змін у правовстановлюючі документи пов'язане із узаконенням тих нежитлових приміщень, якими на момент приватизації квартири АДРЕСА_4 користувалися виключно відповідачі і щодо яких склався певний порядок користування із призначенням їх для обслуговування виключно вказаної квартири, то й відсутні будь-які порушення прав чи законних інтересів позивача на володіння, користування та розпорядження спірними нежитловими приміщеннями у підвалі, так як кожним із власників (співвласників) квартир у будинку АДРЕСА_10 приватизовано відповідні комори у підвалі (ті нежитлові приміщення, котрими вони користувалися згідно існуючого встановленого порядку). Позивачем також приватизовано комору у підвалі площею 6,0 кв. м., якою він користувався і яка призначена для обслуговування виключно належної йому квартири. Крім того, суд вважав, що спірні нежитлові приміщення не відносяться до допоміжних приміщень у будинку у цілому, а призначені лише для обслуговування однієї конкретної квартири, з огляду на що до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення ст. ст. 368-369, 382 ЦК України, а також їх не стосується рішення Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується також і колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, аналіз норм ст. ст. 368, 369 ЦК України, які визначають поняття спільної сумісної власності та порядок володіння, користування і розпорядження нею, у поєднанні із нормами ст. 382 ЦК України та ст. 10 закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» із роз'ясненнями, котрі містяться у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 року у справі № 4-рп/2004, дають підстави вважати, що до об'єктів права спільної сумісної власності у вигляді допоміжних приміщень загального користування у багатоквартирному житловому будинку належать лише ті, котрі обслуговують як будинок у цілому, так і більше однієї квартири у будинку. Саме такі допоміжні приміщення у будинку окремо приватизації не підлягають.

Крім того, як встановлено пунктом 41 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року за № 56 і визнаного на той час легітимним постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові й передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку.

Оскільки зібраними у матеріалах справи доказами підтверджується той факт, що спірними приміщеннями постійно користувалися відповідачі для обслуговування виключно однієї належної їм на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_4 у якості комори (кладової кімнати) і такі комори у підвалі є відокремленими та такими, через які не здійснюється прохід до інших приміщень будинку чи пролягання через них комунікацій будинку, то, відповідно, такі не відносяться до приміщень загального користування і обслуговування будинку у цілому, а, відтак, й немає підстав у позивача стверджувати про порушення його прав чи законних інтересів приватизацією цих приміщень комори відповідачами разом із квартирою.

Крім того, судом вірно взято до уваги й надано належну оцінку тій обставині, що до належної позивачу квартири АДРЕСА_1 також входить комора у підвалі площею 6,0 кв. м., яка набута останнім разом із вказаною квартирою внаслідок приватизації. Усі інші комори у підвалі, якими користувалися власники квартир у будинку, були набуті ними у власність під час приватизації своїх квартир. Відповідно, на момент приватизації квартир у будинку АДРЕСА_10 склався певний порядок користування коморами у підвалі, згідно із яким під час приватизації квартир займані комори передавалися у власність та включалися у правовстановлюючі документи на такі квартири, що не суперечило згаданому вище Положенню про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», іншому законодавству, котре врегульовувало спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, а висновки суду ґрунтуються на їх всебічному аналізі.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 рокувідсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.