Рішення № 65063898, 24.02.2017, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/3389/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2017 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Мисько Х.М.

з участю: секретаря судового засідання - Коружинець Н.В.

представника позивача - Сало А.М.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,-

в с т а н о в и в:

позивач - ЛМКП «Айсберг» звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 3563,55 грн. заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території та судові витрати.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 утримання та експлуатацію якого здійснює ЛМКП «Айсберг». Вказує, що між сторонами виникли правовідносини, що породжують цивільні права та обов'язки, оскільки позивач надає житлово-комунальні послуги, а відповідач ними користується. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за утримання будинку та прибудинкової території, станом по жовтень 2014 року включно, заборгованість відповідача за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території становить 3563,55 грн.

Шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог /Том №1 а.с.57-57/, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.06.2011 р. по 30.11.2015 р., яка становить 4498,51 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні до позову, заяви про збільшення позовних вимог та письмових пояснення /Том №1 а.с.64-66/. Просив суд позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог задоволити повністю.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, надав письмові заперечення /Том №1 а.с.98-102/, згідно яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодних доказів про сам факт надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_2. Крім того, в представленій в суд складовій тарифів не має такої послуги як «прибирання будинку, горищ, підвалів і прибудинкової території».

Таким чином, вважає, що є безпідставними та протизаконними йому нарахування плати за житлово-комунальні послуги за утримання будинку та прибудинкової території за період відсутності договірних відносин та і фактично такі послуги не надавалися, тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд встановив, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 загальною площею 80,10 кв.м. згідно наявної в матеріалах справи довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки від 03 березня 2015 року №1118, виданої ЛМКП «Айсберг» /Том №1 а.с.6/.

Зазначена квартира знаходиться в багатоквартирному житловому будинку, утримання та експлуатацію якого здійснює ЛМКП по ремонту та обслуговуванню «Айсберг». Нарахування і надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території проводиться у відповідності до рішень Львівської міської ради №1431 від 26.12.2008 р., №1651 від 26.11.2010 р., №561 від 31.05.2011 р. «Про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкової території для населення у м.Львові індивідуально по кожному будинку».

Встановлено, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.06.2011 р. по 30.11.2015 виникла заборгованість, які становить 4498,51 грн.

Наведене свідчить про неналежне виконання відповідачем обов'язків, про те суд звертає увагу на наступне.

26.01.2010 р. ОСОБА_2 на ім'я керівника ЛМКП «Айсберг» було подано заяву, в якій відповідач вказав, що відмовляється сплачувати рахунки, оскільки між ним та ЛМКП «Айсберг» відсутній договір передбачений ч.2 п.1 ст.208 ЦК України, який належить вчиняти у письмовій формі між юридичними та фізичними особами. Зазначив, що за вказаною адресою не проживає, оскільки зареєстрований та проживає за іншою адресою, тому жодних послуг не отримує. Також, відповідач у даній заяві зазначив, що за власні кошти проводить всі необхідні роботи по утриманню будинку. /Том №1 а.с.39/.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.12.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго» та ЛМКП по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» було укладено Договір про постачання електричної енергії №63009. Відповідно до п.9.4 Цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2008 р. /Том №1 а.с. 68-73/.

02.01.2015 р. між ЛКП «Збиранка» та ЛМКП по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» було укладено Догорів про розміщення і захоронення на міському полігоні твердих побутових відходів 4-го класу токсичності. Відповідно до п.6.1 Даний Договір встановлює термін з 02.01.2015 р. по 31.12.2015 р. /Том №1 а.с.74/.

01.01.2012 р. між ЛМКП по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» та Львівським комунальним Ремонтно-аварійним підприємством укладено Договір № 12 на виконання робіт з ліквідації аварій та пошкоджень на внутрішньо будинкових інженерних мережах, на термін до 31.12.2012. Даний договір було продовжено до 31.12.2013 р./Том №1 а.с.77, 78/.

Як вбачається із наданого представником позивача ОСОБА_3 звірки взаємних розрахунків, такі надані за період 2015 р. /Том №1 а.с. 85/.

Як з'ясовано у судовому засіданні відповідач у своїх заявах, які датовані 21.05.2010 р., 16.11.2012 р., 21.11.2012 р., 29.02.2012 р., 29.02.2012 р. відмовлявся від можливого надання послуг позивачем.

Таким чином, відсутні законні підстави про стягнення боргу на користь позивача, оскільки такий посилається на законодавчі акти, які не відносяться і не можуть бути застосованими до такого виду правовідносин у сфері обслуговування та надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території.

Згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

У судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем жодного договору не укладено, такий у матеріалах справи відсутній.

Також, суд не погоджується із посиланням представника позивача на п.п.14, 17, 35 постанови КМ України № 572 від 08.10.1992 року «Правила користування житловими приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями», оскільки такі взагалі не стосуються позивача, з огляду на наступне: п.14 передбачає, що плата використання електричної енергії, газу, водопостачання і каналізацію власниками квартир, наймачами, орендарями вноситься за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Встановлено, що відповідно до цього пункту у ОСОБА_2 укладені договори з іншими постачальниками послуг, на підставі яких позивач і здійснює оплату.

Посилання представника позивача на постанову КМ України № 529 від 20.05 2009 р. «Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» фактично є посиланням на типовий договір який пропонується для укладання між суб'єктами договірних відносин з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який повинен був укладатися між позивачем та відповідачем, а сам «Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій» виключено на підставі Постанови КМ №869 від 01.06.2011 р.

Що ж стосується посилання позивача, на те, що нарахування та надання послуг з утримання будинку та прибудинкових територій проводиться у відповідності до рішень Львівської міської ради, то такі стосуються саме тих підприємств, які створені міською радою і ці послуги надаються на підставі укладених договорів із споживачами, а у зв'язку із відсутністю договору зі відповідачем не мають до нього жодного відношення.

Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України власникам квартир у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потребу всіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох-або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Багатоквартирний будинок (житловий комплекс) як цілісність є спільною частковою власністю власників всіх приміщень у цьому будинку але майно, зазначене в ч.2 ст.382 ЦК України, є одночасно їхньою спільною сумісною власністю.

Згідно ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за згодою. Тобто, виключно власники квартир та нежитлових приміщень в багатоквартирних будинках мають право колективно вирішувати всі питання, пов'язані зі своєю співвласністю. В тому числі визначати виконавця послуг з управління будинком, надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, надання комунальних послуг, визначати порядок використання та розпорядження спільним неподільним майном.

Отже, Позивачем не надано суду доказів про те що власники квартир, які відповідно є співвласниками багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_2, приймали колективне чи консолідоване рішення проте, що всі ці функції має виконувати саме позивач та для цього не уповноважували представляти їх інтереси жодну особу.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями п.1 ч.1 ст.92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод та основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка дає визначення термінів, що вживаються у цьому Законі, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих та нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будників та споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримувати житлово-комунальну послугу.

Згідно з вимогами ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, зокрема, належить встановлення цін /тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, визначення виконавця житлово-комунальні послуги відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг тощо.

Відповідно до положень ст.16 цього Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Таким чином, положення про те, що відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються лише на умовах договору, містяться також в ст.ст.19, 20, 21, 26, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також це випливає з вимог ст.ст.3,13, 16, 203, 207, 509, 901, 902 ЦК України.

На виконання вимог вищевказаного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Кабінетом Міністрів України прийнято постанови №529 від 20 травня 2009 року, №1070 від 10 грудня 2008 року та №630 від 21 липня 2005 року, якими відповідно затверджено «Типовий Договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території», «Типовий Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів» та «Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення».

З метою забезпечення єдиного для всіх регіонів підходу до формування тарифів у сфері житлово-комунальних послуг Кабінетом Міністрів України 01 червня 20011 року прийнята постанова № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги». Даною постановою пунктом першим затверджений Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.В пункті третьому даної постанови зазначено: Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування вжити заходів до неухильного дотримання затверджених цією постановою порядків.

Як вбачається із змісту позовної заяви, нарахування послуг з утримання будинку та прибудинкової території проводиться у відповідності до рішень Львівської міської ради № 1431 від 26.12.2008 року, №1651 від 26.11.2010 року, №561 від 31.05.2011 року «Про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкової території для населення у м.Львові індивідуально по кожному будинку», а посилання на постанову № 869 Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року відсутні. Відповідно, такі рішення Львівської міської ради, які не приведені у відповідність до вимог п.3 постанови Кабінету Міністрів України № 869 є незаконними. Правочини під назвою: Договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території; Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів; Договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення, які містять істотні умови та відповідають вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів № 869 від 01.06.2011 року, вимогам типових договорів, розроблених і затверджених відповідними постановами Кабінету Міністрів України №529 від 20 травня 2009 року, №1070 від 10 грудня 2008 року та №630 від 21 липня 2005 року та вимогам інших нормативно-правових актів з відповідачем не укладалися та не підписувалися. Також, Відповідач не отримував від ЛМКП «Айсберг» жодних документів, які б засвідчували факт наміру укладання таких договорів з відповідними додатками про складові тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Суд звертає увагу на те, що представником позивача додано складові тарифу, які розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг. Ці всі складові тарифу становлять суму (одиницю) тарифу з розрахунку за один квадратний метр площі квартири. Однак, представником позивача не представлено жодних доказів яким чином, на якій підставі та ким здійснено розрахунок по кожній складовій тарифу визначеного для надання послуг по утриманню будинку по АДРЕСА_2 Не представлений перелік запланованих кількісних та якісних показників та підстав їх встановлення, як це вимагає другий абзац ст.2 Постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 року.

У відповідності до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, на підставі викладеного, суд робить висновок про те, що ті обставини, на які посилалася представник позивач в своєму позові не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки не надані суду належні та допустимі докази надання послуг так і послуг по утриманню будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_2, зокрема відповідачу.

На підставі ст.ст. 10, 11, 60, 64, 79, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 360-7 ЦПК України, ЖК України, Закон України «Про житлово-комунальні послуги», суд, -

ухвалив:

у задоволенні позову - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м. Львова протягом 10-ти днів після його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Х.М. Мисько