Рішення № 65061255, 27.02.2017, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

27.02.2017 227/4243/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року. м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого Притуляка С.А.

при секретарі Коверченковій М.О.,

за участю:

представника відповідача - Печерського А.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до «ДТЕК Добропіллявугілля», про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем, був прийнятий на роботу до ВП «Шахта «Білозерська» ДП «Добропіллявугілля» гірничим майстром підземним з повним робочим днем у шахті де працював до 20.06.2011 року. 01.03.2012 року позивача було прийнято у філіал ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» «ДШСУ» та 15.05.2013 року наказом №29 ск від 15.05.2013 року звільнено за переводом за п. 5 ст. 36 КЗпП України до ВСП «Шахтоуправління «Добропільське» ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля», гірничим майстром підземним з повним робочим днем у шахті. Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14.10.2011 року, позивачу було встановлене професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легенів другої стадії у фазі загострення, прикореневий пневмосклероз. Легенева недостатність першого-другого ступеня. Згідно висновку МСЕК від 15.11.2011 року, встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 25% у зв'язку з професійним захворюванням, безстроково. Відповідно до акту розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання від 14..04.2015 року, затвердженого 14.04.2015 року головним державним санітарним лікарем м. Добропілля Олександрівського та Добропільського районів Н.С. Кирієнко, позивачу було встановлене професійне захворювання: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість II ступеня (легка ступінь). ХОЗЛ друга стадія, фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмосклероз. Легенева недостатність другого ступеня. Згідно висновку МСЕК від 28.04.2015 року, встановлено 35% втрати професійної працездатності, повторно - 25% - по ХОЗЛ + первинно - 10% - по сенсоневральній туговухості безстроково. При повторному огляді МСЕК 18.10.2016 року, позивачу було встановлено повторно за сукупністю 60% втрати професійної працездатності безстроково, 40% - ХОЗЛ, 20% туговухість та ІІІ групу інвалідності. Через втрату професійної працездатності у позивача погіршився слух, став постійним сухий кашель, задишка при помірному навантаженні, давлючі болі у грудній клітині, слабкість, останній змушений постійно звертатися за медичною допомогою та проходити курс лікування для того, щоб підтримати стан свого здоров'я на більш-менш належному рівні. Втрата здоров'я викликає моральні страждання. Окрім того, позивач був вимушений звільнитися з роботи, на якій пропрацював більшу частину свого життя. І хоча причиною звільнення вказано - за власним бажанням, звільнився тому, щоб свідомо не допускати погіршення здоров'я. До загострення хвороби життя позивача укладалося певним чином, працював, спілкувався з друзями, колегами по роботі, відпочивав, тепер звичайний уклад життя примусово змінився, більшу частину свого часу останній перебуває у лікарнях та приймає ліки, змушений менше рухатись, щоб не спричиняти ще більші ускладнення своєму стану здоров'я. Позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати нанесену йому моральну шкоду завдану ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків в сумі 70 000 грн.

Позивач у судове засідання не з'явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав пояснення аналогічні викладеним в запереченнях. В письмових запереченнях зазначив, що вважає вимоги Позивача, такими, що не грунтуються на нормах діючого законодавства з питань відшкодування моральної шкоди, та не підлягають задоволенню з наступних підстав. ОСОБА_2 пропрацював в ВСП «Шахтоуправління Добропільське» «ДТЕК Добропіллявугілля» з 16.05.2013 р. по 03.10.2013 р. гірничим майстром, з 03.10.2013р. по 14.10.2013р. гірничім диспетчером, тобто п'ять місяців, з яких 17 днів був на лікарняному, 23 дні у відпустці, 5 днів у відрядженні. Акт № 23 від 14.10.2011 року було видано ОСОБА_2 не ВСП«Шахтоуправління Добропільське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», а окремою юридичною особою ТДВ «Шахта Білозерська», в якому вказано, що професійне захворювання ХОЗЛ він отримав працюючи в ТДВ «Шахта Білозерська». Витяг з виписки з ЄДР від 28.01.2016 року ТДВ «Шахта Білозерська» ЄДРПОУ 36028628 підтверджує, що підприємство не припинило свою діяльність та не знаходиться у стані припинення.15.11.2011 року МСЕК ОСОБА_2 було встановлено 25 % втрати працездатності безстроково. 14.04.2015 року ОСОБА_2 видано Акт П-4 у зв'язку з професійним захворюванням в ВСП «Шахтоуправління Добропільське», туговухість. 28.04.2015 рокуна МСЕК йому було встановлено 35 % втрати професійної працездатності безстроково по сукупності профзахворювань. 18.10.2016 року, позивача було повторно оглянуто на МСЕК, встановлено повторно за сукупністю 60 % втрати професійної працездатності безстроково: 40 % ХОЗЛ, 20 % туговухість та встановлена третя група інвалідності. Також відповідач зазначає, що працюючи п'ять місяців в ВСП «Шахтоуправління Добропільське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» на посадах гірничого майстра та гірничого диспетчера Позивач не міг отримати туговухість, в зв'язку з чим вважає, що ОСОБА_2 звернувся до неналежного: відповідача. 17.04.2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» булоукладено Угоду № 77 про відсутність факту моральної шкоди, де зазначено, що в зв'язку з професійним захворюванням позивачу не спричинені моральні страждання, тому він не має претензій у вигляді відшкодування моральної шкоди до ВСП «Шахтоуправління Добропільське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля».

Крім того, позивач укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під розпис в порядку передбаченому ст. 29 КЗпП України, про важкість, шкідливість та небезпечність умов праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цим пільги та компенсації. Позивач не додав до суду документів чи інших доказів, які б підтверджували наявність у нього моральних страждань, адже моральна шкода повинна проявлятися у стражданнях, які призвели до емоційного упадку, порушення психічного стану людини. Вважає, що довідка МСЕК та акт за формою П-4 є документами, що підтверджують стійку втрату професійної працездатності і ніяким чином не можуть бути єдиними доказами спричинення моральної шкоди та посилання на ці документи як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди є безпідставними. Довідка МСЕК про процент стійкої втрати професійної працездатності є підставою для розрахунку та відшкодування потерпілому матеріальної шкоди і не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди.

Перевіривши доводи позову та заперечення проти нього, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази з позиції відповідності їх вимогам щодо належності та допустимості, з'ясувавши всі обставини у справі, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14.10.2011 року, затвердженого головним державним санітарним лікарем м. Добропілля H.A. Жук за фактом розслідування на ТОВ «Шахта «Білозерська» № 23, підставою виникнення професійного захворювання позивача (зазначаються виробничі фактори, що призвели до захворювання: запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу), в тому числі вміст вільного двоокису кремнію: середній-максимальний; загазованість повітря робочої зони шкідливими речовинами (концентрація речовин, їх гранично допустима концентрація); підвищені та знижені температури, температура поверхні обладнання, матеріалів, повітря робочої зони; рівень шуму; рівень загальної та локальної вібрації; рівень інфразвукового коливання, ультразвуку; рівень електромагнітного випромінювання; рівень барометричного тиску; рівень вологості; руху повітря; рівень іонізуючого випромінювання; контакт із джерелами інфекційних захворювань, конкретне найменування захворювань; рівень фізичного перевантаження (параметри, ступінь, важкість роботи); інші виробничі фактори згідно з гігієнічною класифікацією праці)

Працюючи на Товаристві з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» в якості гірничого майстра, ОСОБА_2 піддавався впливу підвищених концентрацій пилу вуглепородної, кремнійсодержащими, фіброгенної дії, яка складає за результатами вимірів газоаналітичної лабораторії 1-го взводу 10 ВГРЗ - при роботі комбайна від 89,92 мг/м3 до 95, 24 мг/м3, при перевантаженні вугілля від 19, 73 мг/м3 до 19,76 мг/м3, при ПДК пилу - 4 мг/м3.

Згідно копії довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10ААА № 042254 ОСОБА_2 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 25% у зв'язку з професійним захворюванням, безстроково.

Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14.04.2015 року, затвердженого головним державним санітарним лікарем м. Добропілля Олександрівського та Добропільського районів Н.С. Кирієнко, за фактом розслідування на виробничому структурному підрозділі «Шахтоуправління «Добропільське», правонаступник виробничого структурного підрозділу «Шахта «Добропільська», орган управління підприємства «Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» № 1, комісія провела розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість ІІ ступеня. Професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала робота в умовах впливу несприятливих умов праці (шум). Причиною виникнення професійного захворювання є праця на шахті «XXI з'їзду КПРС», «Білицька», «Білозерська», «Добропільська» в якості гірника очисного забою, помічника, заступника начальника дільниці, начальника зміни, майстра гірничого, позивач піддавався впливу підвищених показників шуму до 85-90дБА - данні «Методичних рекомендацій по визначенню санітарних характеристик основних робочих професій вугільних шахт».

Тобто, роботодавець допустив перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Згідно копії довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10ААА № 124395 ОСОБА_2 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 35% у зв'язку з професійним захворюванням, повторно - 25% - по ХОЗЛ + первинно - 10% - по сенсоневральній туговухості, безстроково

У відповідності до копії довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії АБ № 0045448 ОСОБА_2 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 60 % у зв'язку з професійним захворюванням безстроково, 40% - по ХОЗЛ + 20 % - по туговухості.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Приписами статті 13 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ «Про охорону праці» визначено, що роботодавець зобов"язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до п.5, п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Також, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообовязкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.

Враховуючи те, що на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди вищезазначені положення ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди, не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов"язок по відшкодуванню моральної шкоди покладено на підприємство, під час роботи на якому позивач отримав професійне захворювання.

Таким чином, доводи відповідача зазначені у запереченнях до позовної заяви щодо того, що при укладенні трудового договору позивачу були роз"яснені умови праці, позивач був попереджений про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров"я, безпідставні, оскільки ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Окрім того, згідно рішення Конституційного суду України від 08.10.2008 року № 20-рп\2008р. статтею 237-1 КЗпП України громадянам, що потерпіли від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Також відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (у тому числі й виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно ст. 23 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання складається з фізичного болю й душевних страждань, які він поніс у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

В п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричиняє порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я і наявність у нього професійного захворювання відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Суд не може погодитись із запереченнями представника відповідача, який вважає не доведеним позивачем факт заподіяння моральної шкоди, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Доказами, наявності факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності та встановлення інвалідності.

Також суд вважає безпідставними та юридично не спроможними доводи представника відповідача щодо укладання між сторонами угоди про відсутність факту моральної шкоди №77 від 17.04.2015р., в якій позивач засвідчив факт відсутності будь-яких психологічних переживань та моральної шкоди, внаслідок отриманого професійного захворювання, з огляду на наступне.

Згідно ст.269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

За приписами ст..270 ЦК України, цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними (ст. 274 ЦК України).

Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1-2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, приймаючи до уваги обмеження права позивача на відшкодування моральної шкоди, погіршення його становища угодою про відсутність факту моральної шкоди та її невідповідністю ч.1 203, ст.ст. 269, 274 ЦК України, дана угода є нікчемною та не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд критично оцінює заперечення представника відповідача, мотивовані тим, що позивач працював на підприємстві ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" незначний проміжок часу, а тому відповідні захворювання отримав працюючи на попередніх підприємствах.

Так, згідно довідки МСЕК №042254, акту розслідування професійного захворювання №23, виписки з медичної карти №1010, ще у 2011 році позивачеві було встановлено 25% ступіню втрати працездатності, у зв'язку із професійним захворюванням. Рекомендовано йому лікування, курси відновлювальної терапії, реабілітацію тощо. Протипоказана робота в умовах дії пилу, токсичних та подразнюючих речовин, несприятливому мікрокліматі.

Однак, незважаючи на зазначений стан здоров'я та встановлені лікарями обмеження щодо умов праці позивача, відповідач у 2012 році направив ОСОБА_2 працювати повний робочий день в шахті, перевівши його у 2013 році на 50% робочого часу на рік під землею.

При цьому, ОСОБА_2, в процесі роботи на підприємстві відповідача піддавався впливу підвищених показників шуму, що відображено в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №1 від 14.04.2015р.

З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги стан здоров'я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв'язків, а саме 60 % втрати професійної працездатності безстроково, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 30000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 11, 60, 61, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 153, 237-1 Кодексу законів про працю України, статтями 23, 1168 Цивільного кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_2 30000,00 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на користь Державного бюджету судовий збір у розмірі 551,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитися 27 лютого 2017 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення ухвалено, оформлено і підписано в нарадчій кімнаті суддею.

Суддя Притуляк С.А.