Рішення № 65058580, 28.02.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/21371/15-ц

н/п 2/640/101/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Якуші Н.В.

при секретарі Коломойцеві М.М.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Автотранс», Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» в особі філії ОСОБА_4 «СК «Провідна» в м. Харків, за участі третіх осіб ОСОБА_5В, ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньотранспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача із вимогою про стягнення на його користь грошових коштів за матеріальну шкоду, заподіяну йому внаслідок дорожньотранспортної пригоди, а саме просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 «СК «Провідна» на користь його користь грошові кошти в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 494242,09 грн.; з відповідача ТОВ «АТП «Автотранс» завдану йому моральну шкоду у сумі 100000 грн. та з обох відповідачів понесені ним судові витрати.

В обґрунтування позову зазначав, що 04 грудня 2014 року близько 17 годині 15 хвилин він скористався послугами маршрутного автобусу №247 в м. Харкові, послуги з перевезення пасажирів якого здійснює ТОВ «АТП «Автотранс». Вказав, що о 17 годині 20 хвилин на перехресті вул.. ОСОБА_7 та узвозу Жилярді у м. Харків сталося дорожньо-транспортна пригода за участі автобуса, в якому він знаходився. Зазначив, що провина водія автобуса ОСОБА_8, який на той час перебував у трудових відносинах з ТОВ «АТП Автотранс», була встановлена у постанові Київського районного суду м. Харкова. Також зазначив, що постановою слідчого СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області було призначено судово-медичну експертизу, згідно висновком якої було встановлено спричинення йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди легких тілесних ушкоджень.

Вказував, що після дорожньо-транспортної пригоди перебував на лікуванні та 07.09.2015 року звернувся до ПАТ «СК «Провідна», де за його заявою була заведена страхова справа №2300085990 та перерахована сума відшкодування за спричинену шкоду його здоровю в розмірі 306,69 грн., яку він не отримав через власні переконання у її заниженості та через незадоволення щодо способу її отримання.

Розмір матеріальної шкоди, яку він заявив до суду обґрунтовує довідкою з ТОВ «Вівастон», в якому йому було запропоновано здійснити спочатку протезування тимчасово зємними протезами, що буде коштувати 5900 грн. та в подальшому запропоновано пять варіантів протезування, вартість яких встановлена від 10600 грн. до 487550,00 грн.

У звязку з чим, просив суд стягнути зі страхової компанії витрати на придбання медикаментів в сумі 292,09 грн., витрати на проведення консультації з протезування в розмірі 500 грн. та необхідні кошти для виготовлення тимчасового протезу в період адаптації височно-нижньощелепного суглобу у розмірі 5900 грн. та майбутні витрати на постійне протезування в розмірі 487550,00 грн.

Крім того, зазначаючи, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04.12.2014 року він отримав травми, які призвели до порушення його нормальних життєвих звязків, виникнення у нього пригніченого стану через втрати ним можливості нормально харчуватися та виникнення у нього перешкод у працевлаштуванні, оскільки його вигляд був не естетичний через відсутність у нього зубів, що в свою чергу ускладнило його відносини з сімєю. Вказані моральні страждання він оцінив у 100000 грн. та просив суд стягнути цю суму з відповідача ТОВ «АТП «Автотранс».

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 10.02.2016 року (а.с.61), просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідач ТОВ «АТП «Автотранс» ОСОБА_9, , ОСОБА_3, які діють на підставі довіреності, в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували, оскільки вважали, що позивач не довів будь-якими належними та допустимими доказами, що йому була спричинена моральна шкода у розмірі, який він предявив до суду.

Представник відповідача ОСОБА_4 «АТП «Автотранс» ОСОБА_10, яка діє на підставі довіреності, просила суд розглянути справу за їх відсутності, у задоволені позову просила відмовити, надіслала до суду письмові заперечення, в яких зазначила, що 02.11.2015 року позивачу була відшкодована шкода в розмірі 306,69 грн., яка склалась з витрат на лікування в розмірі 292,09 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 14,60 грн. (5% від суми матеріальних збитків), а тому вважали, що підстав для повторного відшкодування позивачу суми матеріальних збитків у розмірі 292,09 грн. немає. Витрати, які позивач визначив у розмірі 5900 грн. та 487550,00 відповідно до довідки ТОВ «ВІВАСТОН» вважали необґрунтованими, оскільки належних доказів щодо понесення цих витрат позивачем до суду надано не було, а відшкодування витрат на майбутнє положення ст. 24 Закону України «Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачає. Додатково зазначили, що до позову були долучені два фіскальних чека про сплату стоматологічних послуг на загальну суму 500 грн., та вважали ці витрати документально підтвердженими і не заперечували щодо здійснення їх відшкодування в разі подання відповідної заяви позивачем із зазначенням реквізитів для перерахування коштів.

Треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, які були залучені судом відповідно до положень ч.4 ст. 10 ЦПК України, в судове засідання не зявились, причини неявки суду не повідомили, клопотань чи заяв до суду не надали.

Зважаючи на положення ч.3 ст. 27 ЦПК України, відповідно до якого, особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки, та з урахуванням необхідності дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст.157 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, суд розглянув цивільну справу з урахуванням усіх письмових доказів, які були долучені до матеріалів справи та усних пояснень, які були надані сторонами у судовому засіданні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і надані докази, у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) встановив наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно дост. 212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що 04.12.2014 року близько о 17.20 годині, на перехресті вул. ОСОБА_7 та узвіза Жилярді в м. Харкові сталося ДТП за таких обставин: ОСОБА_8, керуючи автобусом «І-VAN» д.н. НОМЕР_1, рухався зі сторони вул. Чебишева у бік вул. Героїв Праці в м. Харкові, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_5, який рухався у попутному напрямку, та послідуючим зіткненням автобусу «І-VAN» д.н. АХ 1002АА, під керуванням водія ОСОБА_8, з автобусом «І-VAN» д.н. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6, який рухався у протилежному напрямку та його послідуючим зіткненням з автомобілем НОМЕР_4 та автомобілем «Шкода» д.н. НОМЕР_5, в результаті чого пасажири автобусів отримали тілесні ушкодження, транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Своїми діями водій ОСОБА_8 порушив п.п. 1.5, 11.3 Правил Дорожнього руху України.

Сторонами не заперечувалось, що на час дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_8 перебував у трудових відносинах із відповідачем ТОВ «АТП «Автотранс» , а тому ця обставина, відповідно до положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії постанови Київського районного суду м. Харкова від 20 травня 2015 року ОСОБА_8 було визнано винним за ст. 124 КУпАП та накладене адміністративного стягнення у вигляді штрафу (а.с.16). Дана постанова суду не була оскаржена та набула чинності.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справи, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дії особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У звязку з чим суд приходить до висновку, що провина водія ОСОБА_8 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди 04.12.2014 року - встановлена.

Належних та допустимих доказів зворотного відповідачі суду не надали.

Також судом встановлено, що складеним висновком судово-медичної експертизи №1213-А/14 від 19.01.2015 року було визначено характер тілесних ушкоджень пасажира ОСОБА_1, їх ступінь важкості та причинний звязок між їх виникненням та дорожньо-транспортною пригодою від 04.12.2014 року (а.с.11-12).

Так, було встановлено, що пасажиру ОСОБА_1 було спричинена забита рвана рана нижньої губи, що відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоровя; травматичний неповний вивих 3 і 4 зубів справа на верхній щелепі і 4 зуба справа на нижній щелепі, травматичний перелом коронок 3 і 4 зубів на верхній щелепі справа, що відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, які призвели за собою короткочасний розлад здоровя. Ці пошкодження утворились від дії тупих твердих предметів в умовах дорожньо-транспортної пригоди при обставинах і в строк вказаний в постанові. Мається причинний звязок між дорожньо-транспортною подією від 04.12.2014 року і тілесними ушкодженнями, встановленими у гр.. ОСОБА_1

Як встановлено з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу - автобуса «І-VAN» д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 була застрахована у ОСОБА_4 «СК «Провідна, про що свідчить копія Полісу №АІ/7007733 від 10.09.2014 року, який діяв на час дорожньо-транспортної пригоди (а.с.62).

Як встановлено судом, 08.09.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до філії ОСОБА_4 «СК «Провідна» із вимогами щодо виплати йому страхового відшкодування на лікування і придбання ліків та самостійно визначив шлях отримання ним цих виплат, а саме через систему ОСОБА_11 «ЗАТ КБ «Приватбанк» (а.с.38).

З наданого до позову листа ОСОБА_4 «СК «Провідна» від 28.10.2015 року вбачається, що відповідач розглянув письмову заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи, та на підставі ст. 24 Закону України «Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підтвердив виплату відшкодування позивачу витрат на лікування у розмірі 292,09 грн. разом із витратами на відшкодування моральної шкоди в розмірі 14,60 грн. (а.с.21), які були перераховані позивачу через систему «Приват Мані «ЗАТ КБ «Приватбанк».

Вирішуючи вимоги, які позивач заявив до ОСОБА_4 «СК «Провідна» щодо стягнення матеріальної шкоди, суд прийшов до висновку про їх часткове задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайнових правам фізичної або юридичної особа, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з положеннями ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

З розяснень, наданих в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" вбачається, що спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами ст. 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Суди мають розрізняти випадки, коли внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкоди завдано самим володільцям цих джерел, від випадків, коли шкоди завдано іншим особам (наприклад, пасажирам, пішоходам). У цьому випадку особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (ч.2 ст. 1188 ЦК).

З матеріалів справи вбачається, що винний у заподіянні шкоди ОСОБА_8 перебував в трудових відносинах з ТОВ «АТП «Автотранс» та під час дорожньо-транспортної пригоди виконував свої трудові обов'язки, що тягне за собою в такому випадку покладення цивільної відповідальності по відшкодуванню шкоди на ТОВ «АТП «Автотранс» в силу викладених вимог Закону.

Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу - автобуса «І-VAN» д.н. НОМЕР_1 була застрахована у ОСОБА_4 «СК «Провідна.

Також судом встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04.12.2014 року, водій ОСОБА_8, керуючи автобусом «І-VAN» д.н. НОМЕР_1, рухаючись зі сторони вул. Чебишева у бік вул. Героїв Праці в м. Харкові, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_5, який рухався у попутному напрямку, та послідуючим зіткненням автобусу «І-VAN» д.н. АХ 1002АА, під керуванням водія ОСОБА_8, з автобусом «І-VAN» д.н. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6, який рухався у протилежному напрямку .

Тобто, з відомостей щодо дорожньо-транспортної пригоди вбачається, що автобус «І-VAN» д.н. НОМЕР_1, в якому ОСОБА_1 перебував в якості пасажира, зіткнувся з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_5 та з автобусом «І-VAN» д.н. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6.

Вказані водії, після розяснення судом на підставі ч.4 ст. 10 ЦПК України положень статті 1188 ЦК України, були залучені до справи в якості третіх осіб. Клопотань щодо залучення цих осіб в якості співвідповідачів від позивача та його представника до суду не надходили, вимоги до останніх не предявлялись, тому розглядаючи позов суд вирішує його виходячи зі визначеного ОСОБА_1 субєктного складу відповідачів.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

З позову вбачається, що ОСОБА_1 предявив вимоги до страхової компанії, посилаючись на їх обовязок здійснити виплату страхового відшкодування за винну особу, передбачену Полісом.

Згідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобовязаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк встановлений в договорі.

Відповідно до п.9.1, 9.2 ст. 9 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобовязаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

З копії Полісу №АІ/7007733 від 10.09.2014 року судом встановлено, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоровю, була передбачена у розмірі 100000 грн. (а.с.62).

Відповідно до статті 24 Закону України ««Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла на час дорожньо-транспортної пригоди) у звязку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, повязані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоровя, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоровя.

Долучені до матеріалів справи довідка з ТОВ «ВІВАСТОН» та копії розрахунків на виготовлення моделей від 15.02.2016 року (а.с.17-18, 57-58), сплату за якими позивач не здійснив, в розумінні положень статті 24 Закону України ««Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не можуть вважатися обґрунтованими витратами.

Крім того, відповідно до висновків комісійної судово-медичної експертизи №120-КЕ/2016/пп судом встановлено наступне.

Згідно даним з наданої медичної документації, а саме, медичної картки стаціонарного хворого №37714 КЗОЗ «ХМКЛСНМД ім.. проф.. ОСОБА_12», медичної карти стоматологічного хворого №6202, наданих рентгенівських знімків №№68086-7п від 04.12.2014 на імя ОСОБА_1, було встановлено: станом на 14.05.2013 рік йому було встановлено діагноз: часткова вторинна адентія верхньої щелепи, дефект зубного ряду верхньої щелепи, І клас по Кеннеді, часткова вторинна адентія нижньої щелепи, ІІ клас, І підклас по Кеннеді, втрата жувальної ефективності по Агапову складала 72 %.

Після подій 04.12.2014 року ОСОБА_1 проходив курс лікування у КЗОЗ «ХМКЛСНМД ім.. проф.. ОСОБА_12» з діагнозом: «Забійно-рвана рана нижньої губи, неповний вивих 13,14, 42 зубів, перелом коронок 13, 14 зубів». В ході хірургічного лікування йому було видалено 13,14,42 зуби, після чого 08.12.2014 він був виписаний із заключним діагнозом : «Забійно-рвана рана нижньої губи, неповний вивих 13,14, 42 зубів, перелом коронок 13, 14 зубів».

Комісія зауважує, що встановлений діагноз: «перелом коронок 13.14 зубів» на верхній щелепі не має відношення до коронок зубів, а відноситься до ушкоджень тимчасово пластмасових конструкцій, а саме «провізорних коронок».

20.04.2016 та 21.04.2016 року ОСОБА_1 був оглянутий комісією експертів у складі лікаря хірурга-стоматолога та лікарів ортопедів-стоматологів. Згідно даних експертного огляду відомо, що станом на 21.04.2016 у нього на верхній щелепі слизова оболонка блідо-рожевого кольору без видимих патологічних змін, на нижній щелепі відзначаються рубцові зміни у фронтальній ділянці 31, 32, 41 зубів; зубна формула: відсутні 13, 14, 15, 16, 17, 18 зуби на верхній щелепі праворуч; 24, 25, 26, 27, 28 зуби на верхній щелепі ліворуч; 31, 32, 36, 37, 38 на нижній щелепі ліворуч; 41, 42, 44, 45, 46, 47, 48 на нижній щелепі праворуч. Збережені 11, 12 на верхній щелепі праворуч; 22, 23 на верхній щелепі ліворуч; 38, 34, 33, 32 на нижній щелепі ліворуч; 42 на нижній щелепі праворуч запломбовані, стійкі, депульповані (не життєздатні). Встановлено діагноз: четвертий клас по Кеннеді на верхній та нижній щелепі. Втрата жувальної ефективності за Агаповим складає 92%.

Таким чином, згідно запису лікаря стоматолога - ортопеда ОСОБА_13 від 16.05.2013 в медичній картці стоматологічного хворого ОСОБА_1 № 6202 втрата жувальної функції за Агаповим станом на 16.05.2013 становила 72%. Після подій від втрата жувальної функції збільшилася до 92%, тобто втрата жувальної функції, яка повязана безпосередньо з ДТП, за Агаповим становить 20% (клінічно).

У звязку з подіями, які мали місце 04.12.2014 (дорожньо-транспортна пригода), гр. ОСОБА_1 отримав забійну рану слизової оболонки нижньої губи й неповні вивихи З (13), 4 (14) зубів на верхній щелепі праворуч, 2 (42) на нижній щелепі праворуч, які в подальшому були видалені.

При огляді комісією експертів 20 та 21 квітня 2016 року встановлені рубцові зміни у фронтальній ділянці 1(31), 2 (32) на нижній щелепі ліворуч, 1 (41) на нижній щелепі праворуч зубів, які є результатом загоєння вище вказаної забійної рани слизової оболонки нижньої губи.

По наслідкам вище вказану забійну рану слизової оболонки нижньої губи слід відносити до ЛЕГКОГО тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, згідно п.п.2.3.1 а) 2.3.2.а) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року.

Оскільки зуби, що були вивихнуті при ударі обличчям о тупий твердий предмет (предмети) салону транспортного засобу в умовах дорожньо-транспортної пригоди були каріозно змінені, депульповані (не життєздатні) та оброблені під встановлення незнімних зубних протезів ще у 2013 році, вивихи цих зубів слід вважати патологічними, тому не може бути встановлений процент втрати загальної працездатності у ОСОБА_1 у відповідності до п.4 ст.58 Інструкції Міністерства фінансів СРСР №2 від 08.01.1986 «О порядке организации и проведения врачебно-страховой экспертизы» та, відповідно до цього не може бути встановлена ступінь тяжкості цих тілесних ушкоджень.

На питання 2,3,4,5. Для відновлення жувальної функції та прикусу гр. ОСОБА_1 необхідно зробити цільнолиті штучні коронки (раніше зуби були відпрепаровані під металокерамічні коронки) та частково знімні зубні протези на верхню та нижню щелепу з камерною фіксацією.

Для відновлення жувальної функції та прикусу гр. ОСОБА_1 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 04.12.2014 потрібно виготовити цільнолиті штучні коронки та часткові зубні протези на верхню та нижню щелепу з камерною фіксацією з урахуванням видалених зубів. Дати відповідь про необхідну медичну допомогу для збереження вивихнутих зубів: 13, 14, 42 на цей час не має можливості, у звязку з тим, що вище зазначені зуби були видалені відразу після дорожньо-транспортної пригоди від 04.12.2014.

На питання 6 - на теперішній час згідно даних зі спеціальної медичної літератури існує декілька методик стабілізації травмованих зубів, підвивихнутих або частково вивихнути але для їх збереження потрібні здорові сусідні зуби з обох сторін, щоб можливо було з допомогою стабілізувати (зафіксувати) рухливість зубів, чого не було у ОСОБА_1 момент подій дорожньо-транспортної пригоди від 04.12.2014.(а.с.96-110).

Таким чином, вказаним експертним висновком не встановлено, що за наслідками дорожньо-транспортної пригоди єдиним можливим варіантом відновлення жувальної функції позивача є виготовлення та встановлення йому металокерамічних коронок та імплантів на відсутні 19 зубів, який обрав позивач.

Навпаки, допитаний в судовому засіданні лікарстоматолог, експерт ХОБСМЕ ОСОБА_14 зазначила, що всі варіанти, визначені у довідці ТОВ «ВІВАСТОН» є ефективними для цілей відновлення жувальних функцій позивача.

Крім того, експертним дослідженням було встановлено, що за наявності у позивача на час дорожньо-транспортної пригоди каріозно змінених, депульпованих (не життєздатних) та оброблених під встановлення незнімних зубних протезів ще у 2013 році зубів, вивихи цих зубів слід вважати патологічними. Підстав вважати, що всі 19 зубів зазнали свого пошкодження та потребують заміни саме через події, які мали місце 04.12.2014 року немає.

Посилання представника відповідача на передбачену законами та Конституцією України можливість її чоловіка вільно обирати методи свого лікування не звільняє останнього від обовязку доводити у суді предявлені до відповідача вимоги.

Крім того, суд вважає хибними посилання представника позивача щодо неповноти висновку експертів через невикористання ними рентгенівських знімків ОСОБА_1, оскільки це спростовується переліком використаної медичної документації, яка досліджувалась при складанні ними висновку. Недоліки у вигляді помилкового зазначення дати дорожньо-транспортної пригоди (замість 04.12.2014 було помилково зазначено 14.12.2014) та по-батькові лікаря ОСОБА_13 були усунуті під час допиту у залі суду лікарястоматолога, експерта ХОБСМЕ ОСОБА_14, яка особисто вказала на зроблені у висновку описки.

У звязку із вищенаведеним, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановленихобставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем вимог в частині стягнення з ОСОБА_4 «СК «Провідна» страхового відшкодування в розмірі 487550 грн., а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Одночасно, суд звертає увагу позивача на встановлений розмір можливого страхового відшкодування за спричинену шкоду його здоровю, визначеного у Полісі обовязкового страхування №АІ/7007733 від 10.09.2014 року, який дорівнює 100000 грн., що в свою чергу значно перевищує заявлені ним вимоги.

Разом з тим, суд вважає доведеними та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_4 «СК «Провідна» витрат, які підтверджені наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків, та в яких визначено витрати на стоматологічні послуги на загальну суму 500 грн. (а.с.20) , у звязку з чим вважає за необхідне стягнути вказану суму з відповідача ОСОБА_4 «СК «Провідна».

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 «СК «Провідна» підтверджених витрат на лікування в розмірі 292,09 грн., то суд вважає, що відмова позивача отримати вказані кошти через незгоду з їх розміром та способом отримання не може бути підставою для їх повторного стягнення з відповідача у судовому порядку, оскільки свій обовязок по їх перерахуванню ОСОБА_4 «СК «Провідна» виконали, що не заперечувалось і самим позивачем.

А тому вказані вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 стосовно стягнення з відповідача ТОВ «АТП «Автотранс» в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн., то суд зазначає наступне.

У частині 1 ст.1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, частина 1 ст.1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

У частині 2 ст.1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода

відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, частина 2 ст.1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст.1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Правовий аналіз положень ст.ст.1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст.1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст.1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187,1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так,стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч.1 ст.1172 ЦК України та ч.2 ст.1187 ЦК України.

Положення ч.1 ст.1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч.2 ст.1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст.ст.1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

У звязку з чим, суд приходить до висновку щодо підставності звернення позивача із вимогою про стягнення моральної шкоди саме до ТОВ «АТП «Автотранс».

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для її стягнення та визначення її розміру, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1)уфізичномуболютастражданнях,якихфізичнаособа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2)удушевнихстражданнях,якихфізичнаособазазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до положення п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами та доповненнями) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до яких, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Відповідно доп.5цього ж Пленуму, до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В обґрунтування цієї частини позовних вимог, позивач вказував, що в результаті ушкодження його здоровя відбулись суттєві, у нього зявився пригнічений стан через втрату ним можливості нормально харчуватися та виникнення у нього перешкод у працевлаштуванні, оскільки його вигляд був не естетичний через відсутність у нього зубів, що в свою чергу ускладнило його відносини з сімєю.

Відповідно до вимог ст. 6 міжнародної Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожен, при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обовязків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому слід застосовувати практику Європейського суду з прав людини в національному судочинстві, як інструменту функціонування Конвенції, що є частиною національного законодавства.

Відповідно до матеріалів справи «Бурдов проти Росії»\ Розгляд по суті і справедлива сатисфакція\, Страсбург, 7 травня 2002 року, Європейський суд прийшов до висновку, що внаслідок виявлених порушень, які не можна вважати виправленими лише завдяки визнанню судом наявності порушення, заявник зазнав певної моральної шкоди. Однак зазначена у вимозі конкретна сума є надмірною. Керуючись при визначенні суми компенсації принципом справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції, суд зменшив суму моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного, суд не вбачає підстав для задоволення цієї позовної вимоги в повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 не надав доказів, які підтверджують факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру саме на суму заявлену в позові, оскільки належних та допустимих доказів відмови йому у працевлаштування саме через відсутність у нього зубів та взагалі сам факт перебування його не працевлаштованим, суду надано не було, але враховуючи характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок ушкодження його здоровя, що змусило його та йогосім`ю в деякій мірі змінити постійний спосіб свого життя, харчування, тощо, суд задовольняє позовні вимоги в сумі 5000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем 4942 грн. 43 коп. судового збору за вимоги матеріального характеру та 487,20 грн. за вимоги нематеріального характеру, а тому ці витрати, відповідно до ст. 88 ЦПК України є підтвердженими і підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно до задоволених судом вимог (0,92 %).

Щодо наявного у матеріалах справи рахунку фактури №17 від 24.03.2016 року, наданого КПЗОЗ ХОБСМЕ для оплати їх послуг за проведення експертизи та консультацій лікарів, то він не свідчить про проведення його оплати позивачем, оскільки будь-яких платіжних документів до суду позивачем надано не було. У звязку з чим, питання щодо стягнення на користь позивача вказаних витрат, як судових, вирішенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.10,11,57-61,88,209,212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Автотранс», Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» в особі філії ОСОБА_4 «СК «Провідна» в м. Харків, за участі третіх осіб ОСОБА_5В, ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньотранспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (код ЄДРПОУ 23510137) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6) грошові кошти в рахунок страхового відшкодування у сумі 500 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Автотранс» (код ЄДРПОУ 36223817) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6) грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн.

Стягнути в частковому порядку з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (код ЄДРПОУ 23510137), Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Автотранс» (код ЄДРПОУ 36223817) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6) витрати, понесенні за сплату судового збору у сумі 24 грн. 98 коп. з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Київський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 01 березня 2017 року.

Суддя (підпис) Н.В. Якуша

З оригіналом згідно

Рішення не набуло законної чинності

Суддя Н.В. Якуша