Ухвала суду № 65056747, 28.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/298/17 Справа № 204/8473/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Дубіжанська Т. О. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 червня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк», треті особи - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Віхров Сергій Володимирович, про визнання договору іпотеки недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «Укргазпромбанк» (далі - ПАТ «Укргазпромбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, мотивуючи тим що, 16 жовтня 2008 року між банком та відповідачами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Віхровим С.В та зареєстрованим в реєстрі за №922, відповідно до умов якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали в іпотеку домоволодіння АДРЕСА_1.

Вартість предмета іпотеки, згідно іпотечного договору, сторонами визначено 768.754 грн.

Зазначали, що іпотечний договір між ними було укладено з метою забезпечення належного виконання позичальником ОСОБА_2 умов договору банківського кредиту №01-Ф-К/08-Д від 16 жовтня 2008 року, згідно умов якого позичальнику ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 380.000 грн. зі строком повернення не пізніше 15 жовтня 2016 року на умовах щомісячної сплати процентів за користування кредитом у розмірі 25,0% річних, починаючи з 16 жовтня 2008 року та 10% річних починаючи з 01 лютого 2013 року.

Вказували, що станом на 18 листопада 2014 року ОСОБА_2 не виконує свої зобов'язання, передбачені п.6.1 кредитного договору, не сплачує відсотки за користування кредитними коштами та не повертає кредитні кошти, строк повернень яких здійснюється згідно графіку до кредитного договору.

Посилаючись на те, що станом 18 листопада 2014 року позичальник допустив заборгованість у загальній сумі 704.512 грн.43 коп., з яких: 356.803 грн.42 коп. - зобов'язання за основним договором (в тому числі 1.001 грн. 73 коп. прострочено); 199.884 грн.51 коп. - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитними коштами; 120.682 грн.53 коп. - прострочені відсотки за користування кредитними коштами; 250 грн. - прострочена заборгованість за комісією; 26.891 грн.97 коп. - пеня за несвоєчасне здійснення платежів по погашенню відсотків, в рахунок погашення якої просили постановити рішення, яким звернути стягнення шляхом визнання за ПАТ «Укргазпромбанк» права власності на предмет іпотеки: домоволодіння АДРЕСА_1.

У березні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з уточненим зустрічним позовом до ПАТ «Укргазпромбанк» про визнання договору іпотеки недійсним, мотивуючи тим, що 16 жовтня 2008 року між ними та банком було укладено іпотечний договір, згідно умов якого, вони передали в іпотеку будинок АДРЕСА_1.

Зазначали, що договір іпотеки було укладено в забезпечення належного виконання зобов'язання ОСОБА_2 за договором банківського кредиту №01-Ф-К/08-Д від 16 жовтня 2008 року.

Вказували, що іпотечний договір є недійсним, оскільки для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Посилаючись на те, що станом на 16 жовтня 2008 року (день укладання іпотечного договору) в будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали разом із батьками неповнолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, а під час реєстрації спірного договору від органів опіки та піклування відповідного дозволу нотаріусу надано не було, просили суд ухвалити рішення яким, визнати недійсним договір іпотеки б/н від 16 жовтня 2008 року та в порядку застосування недійсності виключити з державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію договору іпотеки від 16 жовтня 2008 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис №57 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки б/н від 16 жовтня 2008 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Віхровим С.В. (реєстраційний номер обтяження 8079197).

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 червня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Укргазпромбанк» задоволені. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Укргазпромбанк» відмовити, а їх зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 16 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір банківського кредиту №01-Ф-К/08-Д, за умовами якого позичальнику ОСОБА_2 було надано грошовий кредит в розмірі 380.000 грн. зі строком повернення не пізніше 15 жовтня 2016 року на умовах щомісячної сплати процентів за користування кредитом у розмірі 25,0% річних, починаючи з 16 жовтня 2008 року та 10% річних починаючи з 01 лютого 2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Банк виконав умови кредитного договору надавши грошові кошти позичальнику ОСОБА_2

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК України).

Того ж дня, 16 жовтня 2008 року, між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3, з метою належного виконань зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором №01-Ф-К/08-Д від 16 жовтня 2008 року, було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Віхровим С.В та зареєстрованим в реєстрі за №922.

Відповідно до умов договору іпотеки іпотекодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали в іпотеку домоволодіння АДРЕСА_1.

Вартість предмета іпотеки, згідно іпотечного договору, сторонами визначено 768.754 грн.

В подальшому між банком та позичальником ОСОБА_2 було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору.

З позовних вимог банку вбачається, що станом на 18 листопада 2014 року за кредитним договором №01-Ф-К/08-Д від 16 жовтня 2008 року мається заборгованість у загальному розмірі 704.512 грн.43 коп., з яких: 356.803 грн.42 коп. - зобов'язання за основним договором (в тому числі 1.001 грн. 73 коп. прострочено); 199.884 грн.51 коп. - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитними коштами; 120.682 грн.53 коп. - прострочені відсотки за користування кредитними коштами; 250 грн. - прострочена заборгованість за комісією; 26.891 грн.97 коп. - пеня за несвоєчасне здійснення платежів по погашенню відсотків.

Задовольняючи позовні вимоги банку та звертаючи стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 16 жовтня 2008 року шляхом визнання за ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №01-Ф-К/08-Д від 16 жовтня 2008 року у загальному розмірі 704.512 грн.43 коп. суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості у викладеному банком вигляді.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання спірного іпотечного договору недійсним з підстав викладених в уточненому зустрічному позову та зазначив, що передача домоволодіння, належного на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в іпотеку ніяким чином не порушила прав інших членів сім'ї іпотекодавців, крім того, власник майна, який є одночасно й представником неповнолітньої особи, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.525,526,530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Позичальник ОСОБА_2 укладаючи кредитний договір №01-Ф-К/08-Д від 16 жовтня та укладаючи ряд додаткових угод до нього був повністю ознайомлений та згодний з їх умовами, про що свідчать його власноручні підписи на кожній сторінці (т.1 а.с.4-20).

Згідно з ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.ст.589,590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду.

Статтями 317,319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі надавши в іпотеку у якості забезпеченням належного виконання умов кредитного договору своє майно ознайомлені з умовами укладеного ними іпотечного договору про, що свідчать їх власноручні підписи у договорі (т.1 а.с.3).

Як зазначено в ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ч.ч.1,2 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст.1 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Іпотечним договором, укладеним між банком та відповідачами, крім іншого визначено, що згідно з кредитним договором іпотекодержатель надав позичальнику кредит в сумі 380.000 грн. Іпотекодавці заявили, що на день підписання договору вони є власниками предмету іпотеки, передача предмету іпотеки в іпотеку не порушує ніяким чином прав інших членів сім'ї іпотекодавців (п.п.2,6).

Сторонами визначені способи звернення стягнення іпотечного майна та оцінено предмет іпотеки у розмірі 768.754 грн. (п.п.4,10,11,1,11.2).

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно з ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.9 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч.1 ст.20 ЦК, ст.ст.3,4 ЦПК).

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно з роз'ясненням пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.41 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 18 листопада 2014 року за кредитним договором № 01-Ф-К/08-Д від 16 жовтня 2008 року мається заборгованість у загальному розмірі 704.512 грн. 43 коп., з яких: 356.803 грн.42 коп. - зобов'язання за основним договором (в тому числі 1.001 грн.73 коп. прострочено); 199.884 грн.51 коп. - нараховані та несплачені відсотки за користування кредитними коштами; 120.682 грн.53 коп. - прострочені відсотки за користування кредитними коштами; 250 грн. - прострочена заборгованість за комісією; 26.891 грн.97 коп. - пеня за несвоєчасне здійснення платежів по погашенню відсотків (т.1 а.с.22-25).

Згідно звіту про оцінку вартості майна - домоволодіння АДРЕСА_1 від 31 березня 2016 року, складеного ПГОІ «Центр економіко-правового забезпечення», ринкова вартість об'єкта оцінки становить на дату оцінки 701.815 грн. (т. в.с.152-201).

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що задовольнивши позовні вимоги банку суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Крім того, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять відмовити у задоволенні первісного позову, втім доводами для відмови у первісному позові зазначають лише підстави для визнання самого іпотечного договору недійсним, які на їх думку виключають його задоволення, не оспорюючи при цьому суму заборгованості та її наявність.

Доводи апеляційної скарги стосовно помилкових висновків суду щодо відсутності підстав для визнання іпотечного договору недійсним спростовуються правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі №6-806цс16 та від 22 червня 2016 року у справі №6-1024цс16 і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України

Так відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21 грудня 2010 року), необхідно в кожному конкретному випадку: 1)перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2)враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3)з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Вирішуючи спори щодо захисту прав дітей під час укладення договорів, суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі, серед яких зазначена й дитина) та на законі (ст.405 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Головою квартального комітету 18 березня 2015 року ОСОБА_2 було надано довідку, з якої вбачається, що в домоволодінні, яке було передане в іпотеку, станом на 16 жовтня 2008 року було зареєстровано 6 осіб, серед яких неповнолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.81).

Батьком неповнолітньої ОСОБА_6 є позичальник та іпотекодавець ОСОБА_2 (т.1 а.с.82)

Батьками неповнолітнього ОСОБА_7 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які не є іпотекодавцями (т.1 а.с.83).

Колегія суддів звертає увагу на те, що довідка видана 18 березня 2015 року, тобто через шість років після укладання іпотечного договору. Також вона не свідчить про те, що неповнолітні дійсно проживали в будинку, який було передано в іпотеку.

Крім того, згідно довідок адресно-довідкового відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 20 січня 2016 року неповнолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зареєстрованими або знятими з реєстрації у спірному будинку не значаться (т.1 а.с.150-151).

З копії домової книги вбачаються, що у домоволодінні, переданому в іпотеку, неповнолітні проживаючими не значаться (т.1 а.с.94-95).

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд задовольнивши позов банку, вийшов за межі позовних вимог, є хибними, оскільки ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановлений ст.215 ЦПК України і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Зокрема, в мотивувальній та резолютивній частинах рішення суд повинен навести розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог, окремо по кожній сумі.

Тобто, задовольнивши позовні вимоги банку та звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього з одночасним зазначенням розміру заборгованості та її складових, суд не вийшов за межі позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь та до переоцінки тих доказів, яким суд дав належну оцінку у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні у судовому засіданні відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Петешенкова М.Ю.