Ухвала суду № 65056499, 28.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/810/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/116/К/17 Коваль Н.В.

Категорія - 46 (І) Доповідач Бондар Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Митофанової Л.В.,

секретар: Чубіна А.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку ст. 197 ч. 2 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником житлового будинку по АДРЕСА_1, в якому зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_3 разом з їхньою малолітньою донькою - ОСОБА_4

Посилаючись на те, що з грудня 2009 року по теперішній час відповідач ОСОБА_3 без поважних причин не проживає за місцем своєї реєстрації, не приймає участь в утриманні житла, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, а також на те, що вона протягом тривалого часу перебуває за кордоном в Італії, просив суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених ним позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про поважність причин не проживання відповідача в будинку, посилаючись на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року, яким це встановлено, не звернувши уваги на те, що відповідач не є членом його сім'ї, оскільки шлюб між ними розірвано, спірним житлом не користується з грудня 2009 року, тоді як з позовом до суду про вселення ОСОБА_3 звернулася тільки у березні 2015 року, при цьому не надавши жодних доказів про створення ним перешкод у користуванні спірним будинком. Не враховано судом й того, що ОСОБА_3 з літа 2015 року перебуває в Італії й має у власності квартиру й може зареєструвати в ній своє місце проживання. Не погоджується позивач й з врахуванням судом першої інстанції роз'яснень, наведених Пленумом Верховного Суду України у постанові від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», посилаючись на те, що вказана постанова стосується правовідносин, які регулюються положеннями ст.ст. 71, 72 ЖК України й не може застосовуватися до спірних правовідносин.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач у справі є власником житлового будинку АДРЕСА_1, в якому значаться зареєстрованими сторони та їх малолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5, 20-24).

Фактично у вказаному будинку мешкає відповідач, його дружина - ОСОБА_5 та дві її неповнолітні доньки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в той час як відповідач ОСОБА_3 разом з донькою фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року задоволено позов ОСОБА_3 та вселено її разом з малолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, в домоволодіння АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався ст. 405 ЦК України та виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 не користується спірним житлом з вини позивача, який створює їй перешкоди в цьому.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.

Згідно із ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року, встановлено та в силу ч.3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доведенню факт створення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_3 у користуванні житловим приміщенням за місцем її реєстрації.

Жодних доказів в спростування вказаного факту, у відповідності до вимог ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, позивачем суду не надано, а доводи, наведені в апеляційній скарзі з підстав оцінки поважності причин не проживання ОСОБА_3 у спірному житловому будинку та відсутності доказів щодо створення ним перешкод у користуванні ним фактично зводяться до незгоди з ухваленим судом апеляційної інстанції рішенням суду від 15 червня 2016 року, ухваленому по іншій справі, які не можуть перевірятися під час розгляду даної справи.

Не може бути враховане посилання позивача на тривалий час проживання відповідача в Італії, оскільки доказів в підтвердження вказаного факту ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано, тоді як за положеннями ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Безпідставними вважає колегія суддів доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що відповідач не є членом його сім'ї з підстав розірвання шлюбу між ними, оскільки за приписами ст.ст. 64, 156 ЖК УРСР встановлено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать, зокрема дружина власника, їх діти та батьки, й припинення

сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Оскільки судом під час розгляду справи про визнання особи такою, що втратила право користування житлом встановлюється та оцінюється поважність причин не проживання її у житлі, а не наявність у особи на праві власності іншого житла, то така обставина не може впливати на вирішення питання щодо втрати право на користування житлом.

Саме на з'ясуванні причин поважності не проживання особи у житлі наголошує й Пленум Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 в п. 10 постанови «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», що обґрунтовано враховано судом першої інстанції під час розгляду даної справи, а тому доводи позивача щодо відсутності підстав врахування наведених роз'яснень є безпідставними, оскільки поважність причин не проживання у житловому приміщенні враховується при визнанні втратившим право на користування житлом як члена сім'ї наймача житлового приміщення, так і власника житлового приміщення, при цьому різняться тільки норми матеріального права, які застосовуються до врегулювання спірних правовідносин.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного та зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

Л.В. Митрофанова