Ухвала суду № 65053793, 01.03.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №581/597/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Кузьмінський О. В.Номер провадження 22-ц/788/260/17 Суддя-доповідач - Левченко Т. А. Категорія - 55

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 14 грудня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колядинець» про стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану щорічну відпустку та компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати,

в с т а н о в и л а:

16 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колядинець» (далі - СВК «Колядинець»), посилаючись на те, що 05 вересня 2014 року його було звільнено з посади зоотехніка за власним бажанням. При звільненні йому не було виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2014 рік та не видано трудову книжку. Трудову книжку йому було видано лише 16 грудня 2015 року. 17 грудня 2015 року виплачено частину заробітної плати без розрахунку відпускних та компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати. Остаточно уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з СВК «Колядинець» на свою користь середній заробіток за період з 08 вересня 2014 року по 30 листопада 2016 року у розмірі 53941,03 грн., компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 1058 грн. та компенсацію за порушення термінів виплати заробітної плати 933,57 грн.

Рішенням суду від 14 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову. В доводах апеляційної скарги зазначає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Судом не встановлено за який саме період відповідачем нараховано компенсацію за невикористану відпустку. Відповідач не надав суду особову картку працівника, для встановлення тривалості щорічних відпусток та за який період вони надавалися, що надасть можливість перевірити повноту їх нарахування під час звільнення. Відповідач не повідомив позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні, а тому він не мав можливості вимагати сплати коштів, сума котрих була йому не відома. Також зазначає, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника ОСОБА_3 - адвоката Коваленка О.І., який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_5, який заперечує проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали даної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в день звільнення позивач не працював, а тому виплата всіх сум, що належать йому при звільненні, проведена відповідачем в день пред'явлення відповідної вимоги позивачем 17 грудня 2015 року, що виключає передбачену ст. 117 КЗпП України відповідальність роботодавця. Щодо затримки видачі трудової книжки, то відповідачем не виконано обов'язок повідомлення позивача про необхідність отримання трудової книжки, що спричинило затримку її видачі. Проте позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02 вересня 2003 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду головного зоотехніка до СВК «Колядинець» (а. с. 10-12).

04 вересня 2014 року ОСОБА_3 подав заяву про звільнення його з займаної посади за власним бажанням (а. с. 117).

Згідно виписки з протоколу № 17 засідання правління СВК «Колядинець» від 27 вересня 2014 року прийнято рішення про звільнення позивача з роботи та з членів кооперативу за власним бажанням. На підставі вказаного протоколу було внесено запис до трудової книжки ОСОБА_3 про його звільнення 05 вересня 2014 року на підставі ст. 38 КЗпП України (а. с. 12;13).

Починаючи з 04 вересня 2014 року ОСОБА_3 був відсутній на роботі, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу (а. с. 48). Вказану обставину він та його представник не заперечували під час розгляду справи.

17 грудня 2015 року позивач звернувся до СВК «Колядинець» з заявою про те, що в день звільнення йому не було виплачено заробітну плату за період з 01 по 05 вересня 2014 року і компенсацію за невикористану щорічну відпустку, тобто не було проведено остаточних розрахунків. Крім того, в день звільнення йому не було видано трудову книжку, що спричинило неможливість подальшого працевлаштування. Трудову книжку він отримав 16 грудня 2015 року. А тому просив виплатити заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку (а. с. 15).

Відповідно до запису в журналі ведення трудових книжок СКВ «Колядинець» 16 грудня 2015 року ОСОБА_3 отримав трудову книжку, що засвідчив особистим підписом (а. с. 49).

17 грудня 2015 року позивачу виплачено 1727,96 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером (а. с. 14). Зазначена сума відповідно до довідки СВК «Колядинець» складається із заробітної плати в сумі 769,96 грн. та компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік в сумі 958 грн. (а. с. 52).

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 117 КЗпП і п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а за наявності спору про розміри належних сум спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням розміру спірної суми, її частки в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком та інших обставин.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції, на підставі наданих відповідачем належних доказів, які позивачем не спростовані, встановлено, що позивачу виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2014 рік.

Згідно довідки СВК «Колядинець» особова картка ОСОБА_3 в господарстві не збереглася (а. с. 115). Проте, сама по собі її відсутність не підтверджує неправильність нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку. Відповідними заявами позивача про надання відпустки, рішеннями правління СВК «Колядинець» та витягами з книги нарахування заробітної плати підтверджується надання ОСОБА_3 оплачуваних щорічних відпусток за 2012-2013 роки (а. с. 240-277).

Крім того, відповідно до ст. ст. 27, 31 ЦПК України визначення підстав позову, належить виключно позивачу. Підставами позову є фактичні обставини (юридичні факти), якими позивач обґрунтовує вимоги та докази, що стверджують позов (доказові факти). Саме ті обставини, які зазначені позивачем як підстава позову, перевіряються судом, який також досліджує докази, надані сторонами на підтвердження чи спростування цих обставин.

В своїй позовній заяві ОСОБА_3 не зазначив обставин про ненадання йому щорічних відпусток, крім 2014 року. Розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку, яку він просив стягнути на його користь, в позовній заяві здійснено також тільки за 2014 рік.

Не можна погодитись з доводам апеляційної скарги і про те, що у зв'язку з не повідомленням позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні, він не мав можливості вимагати сплати коштів, сума котрих була йому не відома. Так, в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтвердив ту обставину, що останньому було відомо про обов'язок роботодавця виплатити йому певні суми при звільненні. В позовній заяві ОСОБА_3 також зазначає, що він неодноразово звертався до відповідача за отриманням належних йому при звільненні грошових сум. Проте, на підтвердження таких звернень надав лише заяву від 17 грудня 2015 року, в якій він не зазначив яких-небудь конкретних грошових сум, що повинен сплатити йому відповідач. Але на підставі цієї заяви, всі належні позивачу грошові суми, були виплачені роботодавцем в день його звернення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, так як позивач в день звільнення не працював, виплата всіх сум, що належать йому при звільненні, проведена відповідачем в день пред'явлення відповідної вимоги позивачем 17 грудня 2015 року. А тому підстави для відповідальності роботодавця за ст. 117 КЗпП України відсутні.

Суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у нього поважних причин пропуску строку звернення до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Право на звернення до суду з даним позовом у ОСОБА_3 виникло в грудні 2015 року, а до суду він звернувся в серпні 2016 року. Та обставина, що позивач звертався до суду з аналогічним позовом в січні 2016 року і за його заявою позовну заяву ухвалою суду від 14 січня 2016 року залишено без розгляду, не є поважною причиною пропуску тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування правильного по суті рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.1; 308; 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -