Ухвала суду № 65047299, 20.02.2017, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/804/17

провадження № 4-с/753/109/17

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2017 р. Дарницький районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді: ЛЕОНТЮК Л.К.

за участю секретаря: ЯБЛОНСЬКОЇ І.К.

сторін:

представника скаржника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на рішення старшого державного виконавця Малівської Наталії Іванівни Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного Територіального Управління Юстиції в м. Києві

ВСТАНОВИВ:

Скаржник ОСОБА_3 звернувся до суду з скаргою на рішення державного виконавця старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Малівської Н.І. та просила скасувати постанову винесену 12.09,2016р. Старшим державним: виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Малівською Наталією Іванівною, якою відкрито виконавче провадження за судовим наказом від 21 жовтня 2013 року по справі №753/16842/13-ц про стягнення боргу в розмірі 5 435 (П'ять тисяч чотириста тридцять п'ять) грн. 15 коп.

В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_2, який діє за довіреністю НІО 844324 від 17.02. 2017 року вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у скарзі. Пояснивши суду, що 12 вересня 2016р. Старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Малівською Наталією Іванівною було винесено постанову, якою відкрито ВП за судовим наказом від 21 жовтня 2013 року по справі №753/16842/13-4 про стягнення боргу в розмірі 5 435 (П'ять тисяч чотириста тридцять п'ять) грн. 15 коп. з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» .Зазначена постанова про відкриття виконавчого провадження була отримана його довірителем поштою 25 листопада 2016 року .

Вказана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки виконавчий наказ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, датується 20 грудня 2013р. Відповідно, починаючи з цієї календарної дати і розпочався строк на пред'явлення виконавчого листа до виконання, а пред'явлений до виконання він тільки 06 вересня 2016р., тобто більше ніж через 2 роки після його видачі, що заборонено ЗУ «Про виконавче провадження», а саме ст. 22 відповідно до якої, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Суб»єкт оскарження старший державний виконавець РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Малівська Н.І. належним чином повідомлена, не прибула у судове засідання, про те, через загальну канцелярію надіслала письмове клопотання про розгляд скарги за відсутності представника відділу.

Відповідно до вимог ст. 158 ч.2 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представника скаржника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи у їх сукупності, приходить до висновку, що вимоги не підлягають задоволенню з слідуючих підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", виконанню підлягають рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах.

Відповідно до статті 14 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Зміст ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України не містить жодних застережень, які б надавали можливість за тих чи інших умов не виконувати судові рішення, які набрали законної сили. Зазначена норма Закону має імперативний характер і довільному та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п.2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Як слідує із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 12 вересня 2016р. Старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Малівською Наталією Іванівною було винесено постанову, якою відкрито ВП за судовим наказом від 21 жовтня 2013 року по справі №753/16842/13-4 про стягнення боргу в розмірі 5 435 (П'ять тисяч чотириста тридцять п'ять) грн. 15 коп. з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» та направлена сторонам рекомендованим листом ( а.с.4; 5-6)

Зазначена постанова про відкриття виконавчого провадження була отримана скаржником поштою 24 листопада 2016 року ( а.с.8). Разом з тим, в скарзі скаржник зазначає, що отримав спірну постанову 25 листопада 2016 року, а скаргу на дії державного виконавця направив до суду 23 грудня 2016 року, про що свідчить штамп відправки ( а.с. 10 )

Відповідно до ст. 385 ЦПК України скаргу на дії державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

В п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних прав від 07 лютого 2014 року № 6 « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах » зазначено, що при вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Відповідно до діючого законодавства процесуальні строки можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з"ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Доказів щодо поважності пропуску строків із зверненням до суду не надано, всупереч положенням ст.60 ЦПК України, якою передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас , судом було фактично враховано, що відповідно до положень ч.3 ст.27 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов"язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права, а відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.137 ЦПК України: у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (при цьому стороною скаржника не надано жодного доказу щодо наявності в неї складнощів з отримання доказів (всупереч вищенаведеним положенням ст.60 ЦПК України), зокрема щодо пред"явлення виконавчого листа до виконання понад встановлені строки, тобто більше ніж через два роки після його видачі, тощо); клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі, оскільки із наданої неповної та не завіреної копії судового наказу ( а.с.7) відсутні відмітки ВДВС про його виконання ( не виконання).

При цьому, Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. У зв'язку з наведеним, вказані висновки не є порушенням права на справедливий судовий захист в контексті вищенаведених міжнародних норм та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 383 - 387 ЦПК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних прав суд У Х В А Л И В:

У задоволенні скарги ОСОБА_3 на рішення старшого державного виконавця Малівської Наталії Іванівни Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного Територіального Управління Юстиції в м. Києві, відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено 25 лютого 2017 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК