Ухвала суду № 65046929, 28.02.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/162/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 39 Пічкур С. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоСіренка Ю. В.суддівГончар Н. І., Пономаренка В. В. при секретаріНаконечній М. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 8 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_9, Федюківської сільської ради Лисянського району Черкаської області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_10, відділ Держгеокадастру у Лисянському районі, ПП «Агробізнес-центр», Лисянської державної нотаріальної контори, про визначення додаткового строку прийняття спадщини, встановлення факту проживання з спадкодавцем, скасування свідоцтв про право власності на спадкове майно за заповітом, визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_9, Федюківської сільської ради Лисянського району Черкаської області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_10, відділ Держгеокадастру у Лисянському районі, ПП «Агробізнес-центр», Лисянської державної нотаріальної контори, про визначення додаткового строку прийняття спадщини, встановлення факту проживання з спадкодавцем, скасування свідоцтв про право власності на спадкове майно за заповітом, визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачів - ОСОБА_11.

Після її смерті відкрилась спадщина до складу якої входить житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1, розташований на присадибний земельній ділянці розміром 0,30 га. Крім цього до спадкової маси належала також земельна ділянка площею 3,51 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку вона заповіла на користь ОСОБА_9 відповідно до заповіту.

ОСОБА_9 прийняв спадщину, отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку та уклав договір оренди на її використання з приватною фірмою «Агробізнес-Центр».

Інші спадкоємці, зокрема ОСОБА_10, який є рідним братом позивачів , після смерті матері до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався від спадщини не відмовлявся.

На протязі останніх шести місяців життя матері позивачі разом зі своїми братами почергово проживали з матір'ю та здійснювали догляд за нею до її смерті.

Крім того позивачам, як непрацездатним повнолітнім донькам спадкодавця належить право на обов'язкову частку у спадщині. Позивачі були впевнені у належності їм обов'язкової частки у спадковій масі, а тому до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталися та від спадщини не відмовлялися.

Про наявність заповіту та факт оформлення відповідачем спадкової маси у вигляді земельної ділянки їм стало відомо у серпні 2015 року і з того часу вони розпочали збір документів для звернення до суду.

У зв'язку з віддаленістю місця проживання позивачів від місця відкриття спадщини та той факт, що ОСОБА_6 проживає в зоні проведення АТО, вони не змогли вчасно оформити спадщину, а тому пропустили встановлений строк з поважних причин і просять його поновити.

При посвідченні заповіту посадовими особами Федюківської сільської ради не враховано передбачене законодавством право повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку незалежно від змісту заповіту. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом державний нотаріус не перевірив наявність інших спадкоємців, які можуть претендувати на спадкове майно, що призвело до ущемлення їх прав та є підставою для визнання вказаного свідоцтва частково недійсним.

Крім того постановою нотаріуса позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини, а тому вони вимушені звернутися до суду.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 8 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на незаконність та обґрунтованість, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши представника позивачів, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачами не було надано належних та допустимих доказів, які обгрунтовували б пропуск строку для прийняття спадщини з поважних причин. Також позивачами не було наведено доказів, які б підтверджували факт спільного постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому суд відмовив і у вказаній частині позову.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду.

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст..ст. 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст. 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивачів ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 22 серпня 2015 року. (Т.1 а.с. 23).

Після її смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 3,51 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до Лисянської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом в зв'язку зі смертю ОСОБА_11 звернулись лише 25 травня 2016 року. (Т.1 а.с. 161-162).

Постановою державного нотаріуса Лисянської державної нотаріальної контори №8880/02-31 від 27 травня 2016 року позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що залишиломь після смерті ОСОБА_9, з підстави пропуску строку встановленого діючим законодавством для прийняття спадщини. (Т.1 а.с. 48).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 листопада 2012 року, виданого Лисянською державною нотаріальною конторою, спадкоємцем майна померлої ОСОБА_11 є ОСОБА_9, який прийняв спадщину за заповітом. (Т.1 а.с. 26).

За змістом ст. 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини.

Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визнання додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Даний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року (справа № 6-85цс12) та 4 листопада 2015 року (справа № 6-1486цс15), від 14 вересня 2016 року (справа № 6-1215цс16).

Колегія суддів погоджується з висновком суду, який встановивши, що причини, на які позивачі посилались як на підставу для визначення їм додаткового строку, а саме: віддаленість місця проживання позивачів від місця відкриття спадщини та той факт, що ОСОБА_6 проживає в зоні проведення АТО - не можуть бути визнані поважними, тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній частині.

З матеріалів справи вбачається, що даних які б підтверджували факт спільного постійного проживання позивачів зі спадкодавцем на час відкриття спадщини позивачами суду не надано, а тому висновок суду про відмову в задоволенні позову в цій частині є також обгрунтованим. Факт догляду за померлою всіма членами родини почергово, не свідчить про постійне проживання позивачів з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Обгрунтованим є висновок суду і в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, оскілький останнє видане ОСОБА_9 з дотриманням вимог ЗУ «Про нотаріат» та «Інструкції про порядок вчинення нотаріальнних дій нотаріусами України». Факту порушення при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом не встановлено.

Наведене свідчить, що постановлене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - відхилити.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 8 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_9, Федюківської сільської ради Лисянського району Черкаської області, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_10, відділ Держгеокадастру у Лисянському районі, ПП «Агробізнес-центр», Лисянської державної нотаріальної контори, про визначення додаткового строку прийняття спадщини, встановлення факту проживання з спадкодавцем, скасування свідоцтва про право власності на спадкове майно за заповітом, визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :