Ухвала суду № 65044648, 01.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/209/16-ц Головуючий у І інстанції Поліщук А. С.Провадження № 22-ц/780/474/17 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 48 01.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

1 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кашперської Т.Ц., Кулішенка Ю.М.,

за участю секретаря: Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

у с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_3, через свого представника за довіреністю ОСОБА_4, звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 21 січня 2006 року він з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку онкологічним захворюванням він потребує постійного спокою та догляду, який йому надають батьки, оскільки за час спільного проживання ОСОБА_2 негативно ставилась до відвідування його батьками та рідними, вчиняла сварки. Внаслідок цього між ними розладналися сімейні стосунки, втрачено взаєморозуміння та почуття любові, вони припинили введення спільного господарства. Позивач вказав, що подальше спільне проживання, збереження шлюбу чи примирення є неможливим.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований 21 січня 2006 року Боярським МВК Києво-Святошинського району Київської області за актовим записом № 18. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач, через представника за довіреністю ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилається на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано фактичних стосунків подружжя та дійсні причини пред'явлення позову про розірвання шлюбу, справу розглянуто за відсутності сторін без належного повідомлення відповідача про судове засідання. Наполягає на тому, що позивачу не відомо про наявність такого спору, у сторін чудові стосунки, проте батьки позивача, користуючись його безпорадним станом, не дозволяють проводити лікування та організували процес розірвання шлюбу. Довіреність на ім'я ОСОБА_4 була видана позивачем на прохання батьків без розуміння яким чином вона буде використовуватись, про що останній повідомив відповідачу у телефонній розмові. Разом з тим, сімейне законодавство не передбачає можливостей розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються. Рішення суду не ґрунтуються на доказах, зокрема в матеріалах справи відсутні свідоцтва про шлюб та про народження спільної дитини. Крім того, якщо суд вважав, що відповідач двічі належним чином повідомлена, то він був зобов'язаний ухвалити заочне рішення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами фактично не існує шлюбно-сімейних стосунків, а подальше спільне життя і збереження сім'ї є недоцільним та суперечить інтересам позивача, який категорично відмовляється зберегти шлюб.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21 січня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Боярському МВК Києво-Святошинського району Київської області, про що було складено відповідний актовий запис № 18.

Від спільного подружнього життя сторони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач має онкологічне захворювання у вигляді внутрішньомозкової пухлини лівої лобно-кальозної локалізації, є інвалідом І підгрупи «Б» та потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до рекомендації спеціаліста «Кібер Клініки Спіженка» від 25 грудня 2015 року № 23005/к, позивач після проведення лікування (променевої терапії) потребує психо-емоційного спокою.

Встановлено, що сторони не ведуть спільного господарства, вони проживають окремо одне від одного, а саме: позивач проживає разом зі своїми батьками в будинку АДРЕСА_1, а відповідач з дитиною - у квартирі АДРЕСА_2.

Між сторонами періодично виникають сварки та існують напружені стосунки між відповідачем та батьками позивача, про що свідчать їхні звернення до поліції.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач категорично заперечував можливість збереження шлюбу, посилаючись на те, що примирення між ними неможливе у зв'язку з втратою почуття любові, поваги, а також відсутністю розуміння та підтримки, яких він потребує через тяжке захворювання.

Крім того, протягом тривалого розгляду спору судом першої інстанції сторони з урахуванням вимог ст. 111 СК України та з метою збереження подружніх відносин, не виявляли бажання про надання їм строку для примирення.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ст. ст. 111, 112 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства по справах про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, встановивши, що сім'я сторін фактично розпалася, існує лише формально і зберегти її неможливо, оскільки сторони тривалий час не підтримують шлюбні відносини та не ведуть спільне господарство, дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя неможливе.

Доводи апеляційної скарги про те, що справу розглянуто судом першої інстанції без належного повідомлення відповідача про судове засідання не можуть вважатися належною підставою для скасування ухваленого рішення, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи (ч. 3 ст. 309 ЦПК України). До того ж, на адресу відповідача неодноразово направлялися судові повістки про виклик в суд, проте остання не забезпечила їх отримання без поважних на те причин (ст. 77 ЦПК України) та не проявила належного інтересу до справи, хоча була обізнана про наявність такого спору з огляду на апеляційне оскарження ухвали про відкриття провадження та вчинення інших процесуальних дій.

Колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на доказах у справі посилання відповідача на те, що позивачу невідомо про заявлений позов, а процес розірвання шлюбу організований його батьками, які у свою чергу не дозволяють проводити лікування сина. Натомість матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 за місцем проживання створені належні умови та догляд, він періодично проходить курси лікування та постійно перебуває під наглядом лікарів Піївської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, однак за своїм фізичним станом (вестибулярно-координаторними порушеннями та інше) не має можливості самостійно захищати інтереси в суді. Крім того, позивачем було надано договір про надання правової допомоги та нотаріально засвідчену довіреність, під час підписання якої перевірялася його дієздатність, а також складено заперечення на апеляційну скаргу, волевиявлення в якому засвідчено секретарем сільської ради.

Посилання представника відповідача на те, що сімейне законодавство не передбачає можливостей розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх не заслуговують на увагу, оскільки ЦПК не містить норм щодо обмежень права на представництво інтересів позивача в суді під час розгляду позову про розірвання шлюбу (ст. 44 ЦПК України), а особиста участь особи вимагається при реєстрації розірвання шлюбу у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 115 СК України).

При апеляційному перегляду судового рішення не вбачається можливості вжиття заходів для примирення подружжя, так як збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача. Протягом всього часу розгляду справи в судах, він не виявляв бажання подавати заяву про залишення позову без розгляду чи відмови від позову, а навпаки просив суд оперативно вирішити спір з метою уникнення конфліктних ситуацій.

І насамкінець, слід зазначити, що за змістом ч. 4 ст. 169 та ч. 1 ст. 224 ЦПК України якщо позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд має право, а не обов'язок, ухвалювати заочне рішення, а тому доводи з цього приводу також є необґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.

Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Т.Ц. Кашперська

Ю.М. Кулішенко