Ухвала суду № 65041979, 22.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/5007/16

Категорія: 11 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Нєхожиній О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до слідчого СВ Хаджибеївського ВП Суворовського ВП ГУ НП в Одеській області Кутового Федора Васильовича про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

29.09.2016 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до слідчого СВ Хаджибеївського ВП Суворовського ВП ГУ НП в Одеській області Кутового Ф.В., в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання їй відповіді на запитувану інформацію за її запитами від 08.08.2016 року та зобов'язати його надати повну, точну, достовірну інформацію на ці запити;

- зобов'язати відповідача в двадцятиденний строк з моменту набрання постановою суду 1-ї інстанції законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення, а копію цього звіту направити позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у встановлені законодавством строки не надано жодних відповідей на її письмові запити від 08.08.2016р. щодо отримання публічної інформації.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 28.11.2016 року подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2016 року та прийняти нову, якою задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання суду апеляційної інстанції позивачка (апелянт), заявивши в апеляційній скарзі про своє бажання приймати участь у її розгляді, з невідомих причин не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була своєчасно та належним чином повідомлена.

Не прибув з невідомих причин в судове засідання суду 2-ї інстанції і відповідач, про дату, час та місце розгляду справи останній також був своєчасно та належним чином повідомлений.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

08.08.2016 року позивачка по електронній пошті направила на адресу відповідача - 15 інформаційних запитів на отримання публічної інформації та просила останнього цю запитувану інформацію надіслати на її електронну адресу, а також поштою.

Однак, ні у передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації» строки, ні до цього часу жодної відповіді на свої запити від 08.08.2016 року позивачка так і не отримала.

Не погоджуюсь з такою бездіяльністю відповідача, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також відповідно, з неправомірності спірних рішень.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно з положеннями ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Зазначена норма кореспондується із ст.34 Конституції України, якою, в свою чергу, передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011р.

Даним Законом №2939-VI регламентований певний Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Як видно з положень ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до змісту приписів п.2 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання відповіді на інформаційний запит. Право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI). Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (ч.2 ст.5 цього ж ЗУ).

Як слідує з вимог ч.ч.1,2 ст.19 Закону №2939-VI, «запит на інформацію» - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Пункт 6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI зобов'язує розпорядників інформації надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Відповідно до ст.23 вказаного Закону, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до ст. 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Однак, при цьому, слід зазначити, що згідно із ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Так, як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанцій, 08.08.2016 року позивач направила на адресу відповідача засобами електронного зв'язку 15 інформаційних запитів на отримання публічної інформації. Всю запитувану інформацію остання просила відповідача надіслати їй на вказану електронну адресу, а також поштою.

Однак, як встановлено по справі, ні у передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації» строки, ні до цього часу, жодних відповідей на запитувану інформацію позивачем так і не було отримано.

Згідно із ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», саме розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Разом з тим, як вбачається зі змісту положень Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України №10 від 29.09.2016р., відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VІ, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади АР Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Але, визначене поняття - «суб'єкт владних повноважень», в свою чергу, не охоплює посадових осіб і службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, оскільки за своїм статусом та колом повноважень вони не підпадають під розуміння органу державної влади та інших суб'єктів, зазначених у п.1 ч.1 ст.13 ЗУ №2939-VІ. У зв'язку з цим, такі особи не можуть (не мають здатності) виконувати обов'язки розпорядника інформації, у тому числі обов'язки щодо обліку та оприлюднення публічної інформації.

Отже, з вказаного вбачається, що відповідач - слідчий СВ Хаджибеївського ВП Суворовського ВП ГУ НП в Одеській області Кутовий Ф.В., в даному випадку, не є «розпорядником інформації» в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відтак, і не зобов'язаний виконувати ці приписи Закону щодо надання інформації за запитами ОСОБА_1 від 08.08.2016 року, які були направлені безпосередньо на його адресу.

А так як відповідач не є розпорядником інформації, то, відповідно ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», він не зобов'язаний, у разі відсутності у нього запитуваної інформації (яка, в свою чергу, в даному випадку, наявна лише в секторі кадрового забезпечення Суворовського ВП ГУ НП в Одеській області та управлінні кадрового забезпечення ГУ НП в Одеській області) і направляти ці запити належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Враховуючи вищезазначене, та приймаючи до уваги наведені вище норми діючого у цій сфері законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем - слідчим СВ Хаджибеївського ВП Суворовського ВП ГУ НП в Одеській області Кутовим Ф.В., в даному випадку, не було допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповідей на запитувану інформацію за запитами ОСОБА_1 від 08.08.2016 року, а тому, відповідно, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко