Ухвала суду № 65041738, 22.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/4322/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Стас Л.В.,

Турецька І.О.

при секретарі: Діденко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2016р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення за №365-16 від 14.07.2016р. та зобов'язання прийняти рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України за №365-16 від 14.07.2016р., яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є громадянином Російської Федерації, але не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань бути переслідуваним та арештованим через свої опозиційні діючій російській владі погляди. Позивач приймав активну участь у акціях громадського протесту на Майдані Незалежності в м.Києві у період з грудня 2013р. по травень 2014р., крім того, він є активним членом громадського формування «Самооборона Майдана Одеси», у зв'язку з чим позивач звернувся до Управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої рішенням ДМС України за №365-16 від 14.07.2016р. йому було відмовлено у наданні такого статусу.

Позивач вважає, що вищезазначене рішення є необґрунтованим та неправомірним, у зв'язку з чим був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Посилаючись на вказані обставини просив вимоги задовольнити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2016р. адміністративний позов - задоволено частково.

Рішення ДМС України за №365-16 від 14.07.2016р. про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - скасовано.

Зобов'язано ДМС України розглянути питання щодо надання ОСОБА_2 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.200КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не в повному обсязі вивчив та перевірив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Російської Федерації.

До України ОСОБА_2 вперше потрапив легально 23.10.2013р. З метою продовження строку легального перебування на території України, позивач 6.01.2014р. виїхав до Молдови та 7.01.2014р. повернувся на територію України.

23 липня 2014р. ОСОБА_2 звернувся до Управління ДМС України в Херсонській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду заяви, позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що винесений наказ Управління ДМС України в Херсонській області від 11.08.2014р. № 70-Б.

Вказаний наказ позивач оскаржив до суду та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2.12.2014р. по справі за №821/3496/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2015р., наказ Управління ДМС України в Херсонській області від 11.08.2014р. №70-Б скасовано та зобов'язано Управління ДМС України в Херсонській області повторно розглянути заяву про надання статусу біженця.

Управлінням ДМС України в Херсонській області було прийнято наказ від 20.02.2015р. №74-Б про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та було розпочато процедуру розгляду заяви.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 22.05.2015р. справа №2015ОD0129 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

Рішенням Державної міграційної служби України від 12.08.2015р. №553-15 відмовлено громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вказаного рішення, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області, 8.10.2015р. позивачу вручено повідомлення №411 від 23.09.2015р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду та постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/6098/15 від 9.12.2015р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9.02.2016р., рішення ДМСУ від 12.08.2015р. №553-15 було скасовано та зобов'язано ДМСУ повторно розглянути заяву про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Головне управління ДМС України в Одеській області, у відповідності до рішення ДМС України від 13.02.2016р. №13-16 щодо зобов'язання головного управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2, прийняло наказ від 12.03.2016р. за №48 про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розпочало процедуру розгляду заяви.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області 14.07.2016р. складений висновок за №365-16, особова справа №015ОD0129, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту, а отримана інформація, щодо причин виїзду з Батьківщини, має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття рішення за особовою справою.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_2 звернувся в суд із відповідним позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України за №365-16 від 14.07.2016р., яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.1 ч.1 ст.1 ЗУ«Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та вказаної правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним в п.13 ч.1 ст.1 вказаного Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Приписами ст.6 зазначеного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначений ст.9 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до якої розгляд заяви здійснюється органами міграційної служби з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим, відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися, зокрема із публікацій у засобах масової інформації.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Відповідно до ч.5 ст.10 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тобто, наявні документи і матеріали повинні бути всебічно вивчені та оцінені як щодо вирішення питання про надання статусу біженця, так і питання про визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позивач приймав активну участь в Революції Гідності та є членом Громадських організацій «Самооборона Одеси» та «Всеукраїнська Організація Самооборона Майдану», що підтверджено відповідними довідками, та активно займається громадською діяльністю і має відзнаки та нагороди.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку що відповідач передчасно відмовив позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в зазначеній категорії звернень осіб слід виходити з ситуації в країні походження заявника та особистої історії, яка сталася саме з ним. Зокрема відповідач, під час розгляду заяви позивача, помилково не прийняв до уваги його політичні переконання, громадську діяльність, відомості з соціальних мереж, які містяться в матеріалах справи та інші обставини, на які посилався позивач.

Правильним є також висновок суду першої інстанції щодо належності і допустимості доказів, наданих позивачем, зокрема даних з інтернет-видань, посилань на сторінки у соціальних мережах тощо у розумінні ст.69, 70 КАС України.

Також, посилання відповідача на лист Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України від 25.07.2016р., в якому наявна інформація щодо скоєння ОСОБА_2 на території РФ низки злочинів (крадіжки, розбої, грабежі), відбування ним покарання в місцях позбавлення волі загальною тривалістю понад десять років вказує на його спроби легалізуватись в Україні з метою уникнення ймовірного кримінального переслідування на батьківщині - є передчасними без наявності висновку щодо ситуації у країні походження позивача. Відповідачем не здійснено жодного висновку щодо ситуації у країні походження позивача, дотримання такою країною міжнародних стандартів з кримінального правосуддя, конституційних прав громадян, а також щодо можливих утисків громадян через їх політичні погляди. Крім того, відповідач не підтвердив інформацію щодо знаходження позивача в розшуку за скоєння кримінального злочину та наявності кримінальних справ, відповідальність за які позивач уникає.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку, що обставини про наявність реальної загрози для позивача не були повно та всебічно досліджені, а тому рішення Державної міграційної служби України від 14.07.2016. №365-16 є передчасним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим заява позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту підлягає повторному розгляду.

Водночас, вимоги позивача в частині щодо зобов'язання відповідача визнати його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту не підлягають задоволенню, оскільки такі дії є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями, що було вірно зазначено судом першої інстанції.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196, 198, 200, 206,254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2016р. - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 лютого 2017р.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: Л.В. Стас

І.О. Турецька