Ухвала суду № 65041313, 22.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 року м. Київ К/800/23365/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)СуддівКалашнікової О.В. Мороз Л.Л. провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Прикарпаттяобленерго" до управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій за касаційною скаргою управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (далі - УДКС України у м. Івано-Франківську) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року та за касаційною скаргою Івано-Франківської міської ради на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року

в с т а н о в и л а :

У квітні 2016 року ПАТ "Прикарпаттяобленерго" в Івано-Франківському окружному адміністративному суді пред'явило позов до УДКС України у м. Івано-Франківську про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.

Просило:

- визнати протиправною бездіяльність УДКС України у м. Івано-Франківську по поверненню наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2013 року № 630 по справі № 5010/1400/2012-28/99;

- зобов'язання УДКС України у м. Івано-Франківську прийняти до виконання наказ від 28 травня 2013 року № 630 та стягнути заборгованість Івано-Франківської міської ради з відповідних рахунків головного розпорядника коштів місцевого бюджету - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у визначеному законодавством порядку.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, залишеною без зміни ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії УДКС України у м. Івано-Франківську щодо повернення без виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2013 року № 630.

Зобов'язано УДКС України у м. Івано-Франківську прийняти до виконання виконавчий документ, зокрема наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2013 року № 630.

В задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі УДКС України у м. Івано-Франківську, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Івано-Франківська міська рада подала касаційну скаргу. Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2013 року, задоволено позов ПАТ "Прикарпаттяобленерго" до Івано-Франківської міської ради та стягнуто 1 058 596 грн. інфляційних сум, 3 відсотка річних у сумі 524 493,80 грн. та 31 661,80 грн. судового збору.

На виконання вказаного рішення Господарським судом Івано-Франківської області видано наказ від 28 травня 2013 року № 630.

ПАТ "Прикарпаттяобленерго" 29 квітня 2014 року звернулося до УДКС України у м. Івано-Франківську із заявою 054/2653 про виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2013 року № 630.

На вказану заяву відповідач повідомив про неможливість виконати наказ від 28 травня 2013 року № 630, оскільки боржник - Івано-Франківська міська рада не внесена до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих реєстраційних рахунків в управлінні державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську.

Позивач звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою від 04 червня 2015 року про зміну порядку виконання шляхом стягнення на користь Товариства з інших розпорядників коштів Івано-Франківського міського бюджету.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2015 року, залишеною без зміни постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2015 року та постановою Вищого Господарського суду України, відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

При цьому, Вищим Господарським судом України у постанові від 30 грудня 2015 року зазначено, що у виданому на виконання рішення господарського суду наказі від 28 травня 2013 року не вказано, що відповідне стягнення має відбутися саме з рахунку Івано-Франківської міської ради, а тому, з урахуванням положень, стягувач не позбавлений можливості стягнути заборгованість Івано-Франківської міської ради з відповідних рахунків головного розпорядника коштів місцевого бюджету у визначеному законодавством порядку.

Позивач 22 січня 2016 року повторно звернувся із заявою про виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2013 року

№ 630, однак відповідач листом від 01 лютого 2016 року за № 05-04/241 повернув без виконання вказане рішення суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції та апеляційний суд, залишаючи таке рішення без зміни, виходили з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість повернення наказу з урахуванням вимог встановлених частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Стаття 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 4901 встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Статтею 3 Закону № 4901 визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Як установлено судами попередніх інстанцій, виконавчим документом, який стосується прав та інтересів позивача є наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2013 року № 630.

Позивач звертався до Державної казначейської служби України з заявою та даним виконавчим листом для виконання рішення суду.

Так, безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Державною казначейською службою України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, (далі - Порядок № 845).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Боржники - це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства. Виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження". Стягувачі - це фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів.

Отже, боржником за виконавчим листом є Державний бюджет України в особі Івано-Франківської міської ради.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає: виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки.

Як установлено судами попередніх інстанцій, УДКС України у м. Івано-Франківську повернуто позивачу (стягувачеві) наказ господарського суду, оскільки боржник - Івано-Франківська міська рада не внесена до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих реєстраційних рахунків в управлінні державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську.

При цьому, відповідачем не було вчинено всіх дій, які передбачені статтею 3 Закону № 4901.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій, що дії УДКС України у м. Івано-Франківську щодо повернення без виконання наказу господарського суду від 28 травня 2013 року № 630 у справі № 5010/1400/2012-28/99 є протиправними.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованим, підстав для їх скасування або зміни немає.

Доводи касаційних скарг правильність висновків судів не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

На підставі наведеного, керуючись статтями 157, 210, 220, 220-1, 228 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційні скарги управління Державної казначейської служби України у

м. Івано-Франківську Івано-Франківської області та Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" до управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - без зміни.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Горбатюк С.А.

Калашнікова О.В.

Мороз Л.Л.