Ухвала суду № 65041288, 22.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 року м. Київ К/800/9348/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г. Калашнікової О.В. Голяшкіна О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року

у справі №810/3072/15

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Сяйво"

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків

фінансових послуг

про визнання нечинним та скасування розпорядження, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Сяйво" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження від 23.06.2015 №1434.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23 червня 2015 року №1434.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг за результатами аналізу звітних даних ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» за 2014 рік та І квартал 2015 року винесено розпорядження від 23 червня 2015 року № 1434 про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності у формі:

добровільного страхування:

- відповідальності перед третіми особами (крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) серії АВ № 442204;

- наземного транспорту (крім залізничного) серії АВ № 442205;

- вантажів та багажу (вантажобагажу) серії АВ № 442206;

- від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ серії АВ № 442207;

- кредитів (у т.ч. відповідальності позичальника за непогашення кредиту) серії АВ № 442208;

- фінансових ризиків серії АВ № 442209;

- виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій серії АВ № 442210;

- майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту і морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), вантажів та багажу (вантажобагажу) серії АВ № 442211;

обов'язкового страхування:

- відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів АВ №442213;

- працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) АВ № 442212;

- цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру АВ № 442214.

Вказане розпорядження від 23 червня 2015 року № 1434 прийняте у зв'язку з тим, що позивач не здійснював страхову діяльність відповідно до виданої ліцензії протягом останніх 12 місяців, чим порушив 7.3 розд. 7 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 вересня 2003 року за № 805/8126 (далі - Ліцензійні умови).

Не погоджуючись з прийнятим розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно Розпорядження Нацкомфінпослуг №4744 позивач з 26 грудня 2013 року був тимчасово позбавлений права на провадження страхової діяльності; а також Розпорядженням від 10 липня 2014 року № 2100 було тимчасово зупинено (обмежено) дії ліцензій позивача. При цьому, загальна кількість календарних днів провадження страхової діяльності позивачем у 2014 році та І кварталі 2015 року дорівнює 193 календарним дням, а отже висновки Нацкомфінпослуг про нездійснення Товариством страхової діяльності відповідно до виданих ліцензій протягом останніх 12 місяців є необґрунтованими.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що ліцензія - документ, що надається органом ліцензування, на право провадження суб'єктом господарювання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, в електронному вигляді (запис про наявність ліцензії у такого суб'єкта господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) або на паперовому носії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами страхової діяльності.

Згідно з частиною 2 вказаної статті здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

За змістом частини 1 статті 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Перелік заходів впливу, які можуть бути застосовані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, визначено у статті 40 вказаного Закону, серед яких у тому числі можливість тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг (п. 4 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до пункту 7.1 Розділу 7 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40 тимчасовим зупиненням (обмеженням) дії ліцензії є тимчасове позбавлення страховика права на провадження страхової діяльності.

Пунктом 7.3 зазначених вище Ліцензійних умов передбачено, що підставою для анулювання (відкликання) ліцензії є, зокрема, нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії протягом останніх 12 місяців.

Аналіз викладених вище норм свідчить, що страховик має право здійснювати страхову діяльність тільки після отримання відповідної ліцензії упродовж строку дії ліцензії, який спливає з настанням визначеного у ліцензії терміну або в силу прийняття регулятором рішення про скасування або анулювання (відкликання) ліцензії.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг має повноваження тимчасово зупинити або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг у разі встановлення порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» є юридичною особою, яка внесена до Державного реєстру фінансових установ та основним видом діяльності якої є здійснення страхування, крім страхування життя.

Згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 26 грудня 2013 року № 4744 дію ліцензії позивача на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг було тимчасово зупинено.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року у справі № 826/1419/14 у задоволенні позову ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» до Нацкомфінпослуг про оскарження Розпорядження від 26 грудня 2013 року № 4744 відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року апеляційну скаргу ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року скасовано та винесено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищою адміністративного суду України у справі № К/800/28952/14 від 29 квітня 2015 року попередні судові рішення по справі № 826/1419/14 скасовано, а справу №826/1419/14 направлено на новий розгляд. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2015 року у справі № 826/1419/14 позов ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» до Нацкомфінпослуг про визнання нечинним та скасування Розпорядження від 26 грудня 2013 року № 4744 задоволено у повному обсязі.

У липні 2014 року Нацкомфінпослуг винесено розпорядження від 10.07.2014 року №2100, яким вдруге було зупинено дію ліцензії позивача на провадження страхової діяльності.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі № 810/5195/14 апеляційну скаргу ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» задоволено, постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено в повному обсязі, визнано нечинним та скасовано розпорядження Нацкомфінпослуг від 10 липня 2014 року № 2100.

Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій, ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» мало право здійснювати страхову діяльність у 2014 та 2015 роках тільки у наступних періодах: у 2014 році з 23 квітня 2014 року (з моменту набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/1419/14) по 10 липня 2014 року (дата винесення Розпорядження № 2100) та з 04 грудня 2014 року (набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 810/5195/14) по 31 грудня 2014 року; у 2015 році - з 01 січня 2015 року по 29 квітня 2015 року (скасування Вищим адміністративним судом України постанови Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/1419/14).

Таким чином, загальна кількість календарних днів провадження страхової діяльності позивачем у 2014 році та І кварталі 2015 року дорівнює 193 календарним дням.

Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що ані в Законах України «Про страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ані в Ліцензійних умовах провадження страхової діяльності не встановлено жодних обмежень стосовно виконання страховиком (позивачем) своїх зобов'язань за укладеними договорами зі споживачами під час тимчасового зупинення дії ліцензії, тому здійснення страхової діяльності без ліцензії та здійснення страхової діяльності із зупиненою (обмеженою) ліцензією не є тотожними поняттями.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу, що зупинення дії ліцензії рішеннями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, не виключає у повній мірі, проте суттєво обмежує та об'єктивно перешкоджає здійсненню страхувальником діяльності відповідно до вимог Ліцензійних правил.

За таких обставин, при обчислені передбаченого пунктом 7.3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності строку нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг має визначити строк, який має бути останнім і тривати не менше 12 місяців, упродовж якого ліцензія діяла, але страхувальник не здійснював страхову діяльність відповідно до виданої ліцензії.

Разом із цим, при обчисленні такого строку не можуть враховуватися періоди, в яких страхувальник був позбавлений або суттєво обмежувався в можливості здійснювати таку діяльність в силу встановлених на підставі актів органів державної влади обмежень чи заборон.

У зв'язку із наведеним, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що строк, упродовж якого позивач не здійснював страхову діяльність відповідно до виданої ліцензії від дати прийняття оспорюваного розпорядження є меншим, ніж 12 місяців, а тому в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для анулювання ліцензії позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Сяйво".

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.

Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року у справі №810/3072/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді