Ухвала суду № 65041277, 09.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2017 року м. Київ К/800/49326/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Веденяпіна О.А.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015

у справі № 804/2951/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рошен-Кривбас»

до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рошен-Кривбас» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Рошен-Кривбас») звернулось до суду з позовом до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Криворізька південна ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.11.2013 №0001472201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну перевірку ТОВ «Рошен-Кривбас» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №342/22.01-34/36607787 від 18.11.2013.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 на загальну суму 96959,00 грн.;

- п.п.14.1.179, п.п.14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст.200 ПК України, з урахуванням норм пп. 14.1.36 п. 14.1, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 на загальну суму 1544632,00 грн.

Підставою для визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість стало те, що позивачем завищено податковий кредит за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 на суму ПДВ в розмірі 1544632,44 грн. по придбанню товарів (шоколадні і кондитерські вироби) за економічно недоцільною угодою, які в подальшому реалізовано на експорт).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2013 №0001472201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1544632,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 275889,25 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договорів поставки та купівлі-продажу, придбав у ДП «Кондитерська корпорація «Рошен» шоколадні і кондитерські вироби.

Фактичне виконання договорів укладених між позивачем та зазначеними контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами: договором поставки товару, видатковою накладною, договором купівлі-продажу, додатковою угодою до договору, додатком до договору, угодою про зміну, видатковою накладною, податковими накладними, тощо.

В подальшому зазначений товар (шоколадні і кондитерські вироби) було реалізовано ТОВ «Рошен-Кривбас» на експорт згідно договору комісії від 20.05.2010 №51, укладеного між ТОВ «Рошен-Кривбас» (комітент) та ДП «Кондитерська корпорація «Рошен» (комісіонер). Згідно умов договору комісії комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за винагороду продавати кондитерську та іншу харчову продукцію на своєму ринку від свого імені на користь комітента. Згідно п. 1.2 договору за виконання послуг з продажу продукції комітент зобов'язався виплатити комісіонерові комісійну винагороду у розмірі 1 % від суми продажу в місяць. Розмір комісії відповідає умовам постачання FCA-Яготин. У разі укладення контрактів з нерезидентом на інших умовах, комісійна винагорода збільшується на суму витрат, понесених комісіонером по доставці товару в місце призначення. При цьому ціна товару за вирахуванням цих витрат не може бути нижчою за ціну комітента. Сума винагороди обкладається ПДВ за ставкою 20 %. Кількість, асортимент, якість, ціна, періодичність поставки та інші характеристики продукції, яка поставляється на комісію, визначаються в додатках до даного договору і є його невід'ємною частиною. Згідно п. 4.1 договору комісіонер має право самостійно встановлювати ціни для третіх осіб на продукцію, передану йому на комісію, виходячи з ринкової кон`юктури, але не нижче за ціну, встановлену згідно п. 1.3 договору.

Підтвердженням факту виконання договору комісії від 20.05.2010 № 51 свідчать копії: додаткових угод, додатків до договору, актів передачі на реалізацію товарно-матеріальних цінностей, вантажних митних декларацій, товарних звітів комісіонера, актів виконаних робіт до договору комісії, податкових накладних.

ТОВ «Рошен-Кривбас» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 згідно договору комісії від 20.05.2010 № 51 було реалізовано на експорт товар на загальну суму 7751229,77 грн., ПДВ - 0%.

Криворізькою південною ОДПІ зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 у розмірі 1544632,00 грн. внаслідок придбання товару (шоколадні та кондитерські вироби) за економічно недоцільною угодою, який в подальшому реалізовано на експорт.

Судами зазначено, що при порівнянні вартості придбаного товару та реалізованого на експорт без врахування сум ПДВ, правочини, вчинені між ДП «Кондитерська корпорація «Рошен» та ТОВ «Рошен-Кривбас» не є збитковими, є такими, що спрямовані на отримання доходу у зв'язку з чим спростовуються твердження відповідача про відсутність ділової мети у діях позивача по придбанню товару та подальшій його реалізації на експорт за договором комісії у період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

Не може вважатись обґрунтованим і посилання відповідача на те, що позивач намагався отримати прибуток не за рахунок своєї господарської діяльності, а розраховував отримати державні кошти шляхом повернення ПДВ з державного бюджету.

Такий висновок податкового органу не ґрунтується ні на положеннях чинного законодавства (якими прямою нормою визначено базу оподаткування щодо операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту за нульовою ставкою), ні на встановлені обставини у справі щодо наявності факту декларування позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, підтвердженого належними та допустимими доказами.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

Операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (пп.195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України).

За змістом п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пп. 14.1.71. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної і додаткової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Однак доказів виконання податковим органом вимог зазначеної статті та направлення позивачу відповідного запиту під час проведення перевірки суду надано не було.

Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов'язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Крім того, податковим органом було подано клопотання про заміну відповідача по даній справі.

На виконання постанови КМУ від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» реорганізовано територіальні органи Мівністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, а саме Криворізьку південну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на Криворізьку південну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців від 15.04.2015.

На підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за можливе допустити по даній справі заміну відповідача - Криворізьку південну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області її правонаступником - Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Здійснити заміну відповідача - Криворізьку південну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області її правонаступником - Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)О.А. Веденяпін (підпис)С.Е. Острович