Рішення № 65040777, 21.02.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р.Справа № 922/4324/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м.Харків, до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Харків, про стягнення 7393,29 грн. за участю представників:

позивача - Симоненко А.Ю. (довіреність № 151-16 від 28.12.2016р.);

відповідача - ОСОБА_1, особисто;

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості з відшкодування експлуатаційних витрат та відшкодування податку на земельну ділянку згідно Договору № 291дп від 22.03.2010р. в розмірі 7393,29 грн. Позивач також просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 25.01.2017р., відповідач проти позову заперечує, посилаючись на припинення між сторонами договірних відносин 22.03.2010р., що підтверджується тристороннім актом приймання-передачі орендованого майна; зазначає, що строк давності позовних вимог перевищив три роки; просить відхилити позовні вимоги у повному обсязі.

15.02.2017р. позивач на вимогу суду надав копію Договору оренди № 4539-Н від 22.03.2010р., а також копію акту приймання-передачі орендованого майна від 22.03.2010р.; копію розрахунку плати за базовий місяць розрахунку орендної плати; копію Додаткової угоди № 1 до Договору оренди № 4539-Н від 22.03.2010р.

Також 15.02.2017р. до суду надійшли письмові пояснення відповідача по справі, в яких той зазначив, що позовні вимоги стосуються терміну, в який договірні відносини були припинені, у зв'язку із закінченням терміну дії відповідного договору та за згодою сторін, про що свідчить тристоронній акт приймання-передачі орендованого майна.

У судових засіданнях представник позивача підтримувала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, просив застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

22.03.2010р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем) було укладено Договір оренди № 4539-Н, за умовами якого Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, як орендодавцем, було передано, а відповідачем, як орендарем, прийнято в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення на 1-му поверсі двоповерхової торгівельно-побутової будівлі, загальною площею 96,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває на балансі Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" (позивача у справі).

Відповідно до п. 5.12. Договору оренди, орендар був зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом місяця після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, у тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг орендарю.

На виконання вищевказаного пункту Договору оренди, 22.03.2010р. між Державним підприємством "Завод імені В.О.Малишева" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір № 291дп про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна.

Згідно п. 1.1 Договору, балансоутримувач (позивач) забезпечує обслуговування та експлуатацію приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, нежитлові приміщення, розміщені на 1-поверсі 2-х поверхової будівлі, загальною площею 96,8 кв.м., а орендар (відповідач) бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором.

Орендоване приміщення використовується з метою розміщення: торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів підакцизної групи.

Відповідно п. 1 Додаткової угоди № 1 від 01.08.2011р. до Договору, сума плати за експлуатаційні відшкодування в місяць (з ПДВ) складає 1161,60 грн., а розрахунок за відшкодування плати по податку на землю здійснюється згідно вимог чинного законодавства.

Пунктом 2.2.3. Договору сторони визначили, що орендар зобов'язаний не пізніше 10 числа минулого місяця вносити плату на рахунок балансоутримувача приміщення. Розмір плати може бути переглянуто в зв'язку зі зміною Методики її розрахунків, змін централізованих цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно п. 10.1. Договору, цей Договір було укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 22.03.2010р. до 22.02.2013р.

Як вбачається з тристороннє підписаного Акту приймання-передачі орендованого майна по Договору оренди № 4539-Н від 22.03.2010р., нежитлові приміщення на 1-му поверсі двоповерхової торгівельно-побутової будівлі, загальною площею 96,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, були повернуті відповідачем орендодавцю та балансоутримувачу 22.02.2013р.

Таким чином, судом встановлено, що Договір оренди № 4539-Н від 22.03.2010р., а відтак і Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна № 291дп від 22.03.2010р., припинили свою дію 22.02.2013р.

Проте, матеріали справи свідчать, що позивач продовжував надавати відповідачеві послуги з обслуговування та експлуатації приміщень, що перебували у відповідача в оренді на підставі Договору оренди № 4539-Н від 22.03.2010р.

Так, надання послуг позивач підтверджує актами здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаними балансоутримувачем та орендарем, а саме:

- актом № ДП-0000117 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2013р.;

- актом № ДП-0000687 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 01.04.2013р.;

- актом № ДП-0000804 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.04.2013р.;

- актом № ДП-0001131 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.04.2013р.;

- актом № ДП-0001463 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.06.2013р.;

- актом № ДП-0001678 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.07.2013р.;

- актом № ДП-0001923 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.08.2013р.;

- актом № ДП-0002170 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.09.2013р.;

- актом № ДП-0002416 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.10.2013р.;

- актом № ДП-0002645 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.11.2013р.;

- актом № ДП-0002871 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 22.03.2013р.;

- актом № ДП-0000151 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.01.2014р.

На оплату позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача та витрат на відшкодування податку на землю, які було отримано останнім, про що свідчить його підпис на відповідних рахунках-фактурах, але оплачено не в повному обсязі.

Зокрема, позивачем не було оплачено наступні рахунки-фактури:

- рахунок-фактура № ДП-0000332 від 28.02.2013р. на суму 1242,02 грн.;

- рахунок-фактура № ДП-0000537 від 01.04.2013р. на суму 1242,26 грн.;

- рахунок-фактура № ДП-0001089 від 31.05.2013р. на суму 1263,62 грн.;

- рахунок-фактура № ДП-0002568 від 30.11.2013р. на суму 1242,02 грн.;

- рахунок-фактура № ДП-0000152 від 31.01.2014р. на суму 1242,02 грн.

У зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань, позивачем на його адресу було направлено претензією № 2081/16 від 05.05.2016р. щодо сплати заборгованості (за лютий 2013р., березень 2013р., травень 2013р., листопад 2013р., січень 2014р., лютий 2014р.) за Договором у розмірі 7393,29 грн., однак орендарем не було здійснено оплату.

Станом на момент подачі цього позову сума заборгованості з відшкодування експлуатаційних витрат та витрат на відшкодування податку на землю, за розрахунком позивача, за лютий 2013р. - 1161,59 грн., березень 2013р. - 1242.02 грн., травень 2013р. - 1263,62 грн., листопад 2013р. - 1242,02 грн., січень 2014р. - 1242,02 грн., лютий 2014р. - 1242,02 грн., що разом складає: 7393, 29 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що Договір оренди № 4539-Н від 22.03.2010р. станом на даний час припинив свою дію, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено; орендоване майно повернуто балансоутримувачу за Актом приймання-передачі від 22.02.2013р., підписаного представниками ДП "Завод імені В.О. Малишева", Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області та особисто відповідачем.

При цьому, відповідач проти факту підписання актів здачі-приймання робіт після закінчення договірних відносин з позивачем не заперечував, але наполягав на тому, що з 22.02.2013р. він припинив використовувати орендовані приміщення.

Доказів фактичного використання відповідачем нежитлових приміщень на 1-му поверсі двоповерхової торгівельно-побутової будівлі, загальною площею 96,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, після 22.02.2013р. позивачем суду не надано.

Але, з наданих позивачем банківських виписок по рахунку відповідача вбачається, що у період після закінчення дії Договору оренди відповідач продовжував здійснювати оплату на відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача та витрат на відшкодування податку на землю на підставі Договору № 291дп від 22.03.2010р. Крім того, вищевказані банківські виписки свідчать про те, що відповідач продовжував перераховувати й орендну плату за Договором № 4539-Н від 22.03.2010р. (а.с. 46-50).

Тобто, матеріали справи свідчать, що, незважаючи на закінчення дії Договору, позивач та відповідач продовжували перебувати у господарських правовідносинах.

Підписання відповідачем актів здачі-приймання робіт (надання послуг) у період з квітня 2013 року по січень 2014 року свідчить про визнання ним факту отримання експлуатаційних послуг та користування земельною ділянкою, а також прийняття на себе обов'язку оплатити надані послуги в сумі, визначеної даними актами.

При цьому, суд не приймає у якості доказу надання послуг лютому 2014 року акт здачі-приймання робіт № ДП-0001987 на суму 1242,02 грн., оскільки він не був підписаний відповідачем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що загальний розмір заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, яке фактично перебувало у користуванні відповідача, за період лютий, березень, травень, листопад 2013 року та січень 2014 року склав 6151,27 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" в частині стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна за період лютий, березень, травень, листопад 2013 року та січень 2014 року в розмірі 6151,27 грн.

В частині стягнення 1242,02 грн. заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача за лютий 2014 року позовні вимоги не підлягають задоволенню через їх недоведеність.

Під час розгляду справи відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 260 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що про застосування позовної давності заявлено відповідачем, суд вважає, що право на судовий захист прав позивача щодо стягнення заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна за період з лютого по листопад 2013 року сплило 08.12.2016р., оскільки відповідач повинен був здійснити відшкодування витрат балансоутримувача за листопад 2013 року на підставі рахунку-фактури від 30.11.2013р. протягом семи днів з моменту його отримання, у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Виходячи із зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна за лютий, березень, травень та листопад 2013 року не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги ДП "Завод імені В.О. Малишева" підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна за січень 2014 року в розмірі 1242,02 грн.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, судові витрати у розмірі, пропорційному вимогам, у задоволенні яких судом було відмовлено через сплив позовної давності, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 256, 257, 260, 267, 509, 526, 530, 610 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61162, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (61001, м.Харків, вул.Плеханівська, 126; п/р 26000031854 АБ "Укргазбанк", м.Київ, МФО 320478; код ЄДРПОУ: 14315629) - заборгованість з відшкодування експлуатаційних витрат та відшкодування податку на земельну ділянку в розмірі 1242,02 грн.; витрати з оплати судового збору в розмірі 1146,51 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог у позові відмовити.

Повне рішення складено 27.02.2017 р.

Суддя Н.М. Кухар