Рішення № 65040730, 27.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017р. Справа№ 914/3239/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Львівські автобусні заводи, м. Київ

до відповідача: Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, м. Львів

про стягнення 709904,10 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м.Київ до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, м. Львів про стягнення 709904,10 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.12.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.01.2017р.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, зясування всіх обставин справи, 17.01.2017р., 07.02.2017р. та 21.02.2017р. розгляд справи відкладався ухвалами суду з підстав, викладених у відповідних ухвалах.

В судове засідання 27.02.2017р. представник позивача зявився, подав заяву про долучення до матеріалів справи витягу на позивача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 20.02.2017р. та акту звірки взаєморозрахунків з доказами надсилання на адресу відповідача. Позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Зокрема, позовні вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань зі сплати заборгованості встановленої рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2011р. по справі 5015/4335/11, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача 185504,10 грн. 3 % річних за період з 31.07.2015р. по 30.11.2016р. та 524400,00 грн. інфляційних втрат за період з 07.2015р. по 10.2016р. нарахованих на підставі 625 ЦК України. Позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вимог ухвал суду від 26.12.2016р., 17.01.2017р., 07.02.2017р. та 21.02.2017р. не виконав, відзиву на позов не подав.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача або його представника та за відсутності його відзиву на позов, в порядку ст.75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона зобовязана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Однією з підстав виникнення зобовязань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2011р. у справі № 5015/4335/11 позовні вимоги ТзОВ «Львівські автобусні заводи» було задоволено та стягнуто з Львівського комунального автотранспортного підприємство №1 - 4 600 000,00 грн. - основного боргу, 460 693,15 грн. - пені, 3% річних в розмірі 210 591,78 грн., 717 600,00 грн. інфляційних втрат, 25 500,00 грн. держмита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення господарським судом Львівської області видано наказ №5015/4335/11 від 11.11.2011р.

Підставою зазначеного рішення слугувало невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару за договором про закупівлю товарів, робіт та послуг №18/11 від 18.11.2009р. укладеного між позивачем та відповідачем.

Як вбачається з інформації про виконавче провадження, 08.12.2011р. постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області відкрито виконавче провадження № 30256160 з примусового виконання наказу господарського суду Львівської області №5015/4335/11 від 11.11.2011р. про стягнення 6014620,93 грн. боргу. В межах виконавчого провадження ВП №30256160 органом державної виконавчої служби вчинялись виконавчі дії та здійснювались заходи спрямовані на примусове виконання рішення за наказом від 11.11.2011р. №5015/4335/11. Виконавче провадження №30256160 31.03.2016р. приєднано до зведеного виконавчого провадження постановою про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження. Постановою про арешт коштів боржника від 12.04.2016р. звернено стягнення на кошти на рахунках боржника в межах виконавчого провадження ВП №50681704.

Як встановлено судом, рішенням господарського суду Львівської області від 16.11.2015р. по справі №914/3116/15 позовні вимоги ТзОВ «Львівські автобусні заводи» задоволено повністю, стягнуто з відповідача - Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 на користь позивача 478837,91 грн. - 3 % річних за період з 27.10.2011р. по 25.08.2015р., 3114959,28 грн. - інфляційних втрат за період з 01.12.2011р. по 31.07.2015р. та 71875,94 грн. судового збору.

Неналежне виконання рішення господарського суду від 27.10.2011р. по справі №5015/4335/11 стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 524400,00 грн. за період з 07.2015р. по 10.2016р. та 185504,10 грн. 3 % річних за період з 31.07.2015р. по 30.11.2016р. нарахованих від суми основного боргу на підставі ст. 625 ЦК України.

Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст.174 ГК України. Однією з підстав виникнення зобовязань, зокрема, є договори та інші правочини у відповідності до ст. 11 ЦК України. Крім того, статтею 174 ГК України передбачено, зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як випливає з вищенаведеного, грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. При цьому, як зазначалось вище, зобов'язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, грошове зобовязання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Згідно приписів п.7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. №14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 5.4. вищезазначеної Постанови розяснено, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до вимог ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами п.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розяснено, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ч.1 ст.598 ЦК України, «зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом». Ці підстави зазначені в ст. ст.599, 600, 604 609 ЦК, відповідно до яких зобовязання припиняється: 1) виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК); належним є виконання зобовязання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання; 2) за згодою сторін унаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст.600 ЦК); 3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги (ст.601 ЦК); 4) за домовленістю сторін (ст.604 ЦК); 5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обовязків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст.605 ЦК); 6) поєднанням боржника та кредитора в одній особі (ст.606 ЦК); 7) неможливістю його виконання у звязку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (ст.607 ЦК); 8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно повязаним з його особою й у звязку із цим не може бути виконане іншою особою (ч.1 ст.608 ЦК); 9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно повязаним з особою кредитора (ч.2 ст.608 ЦК); 10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобовязаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю (ст.609 ЦК).

Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобовязання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК.

Отже, враховуючи те, що чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків, відтак нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст.625 ЦК України є правомірним.

Дана правова позиція підтверджена практикою Верховного Суду (постанова від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11, від 15.06.2016р. №3-610гс-16).

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, у звязку з неналежним виконанням зобовязання нараховано відповідачу 524400,00 грн. інфляційних втрат за період з 07.2015р. по 10.2016р. та 185504,10 грн. 3 % річних за період з 31.07.2015р. по 30.11.2016р. відповідно до розрахунку долученого до матеріалів справи.

Згідно п.3.1 та 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розяснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, та сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Згідно абз.3 ч.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця».

Таким чином, перевіривши періоди нарахування та здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат у відповідності до чинного законодавства суд встановив, що сума 3 % річних за період з 26.08.2015р. по 30.11.2016р. становить 175052,05 грн., інфляційних втрат за період з 01.08.2015р. по 31.10.2016р. складає 576906,47 грн., тобто є більшою ніж вказав позивач. Однак, у відповідності до норм господарсько-процесуального законодавства суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог та не вправі виходити за їх межі без заявленого клопотання відповідно до ч.1 п.2. ст. 83 ГПК України. Відтак, задоволенню підлягає нарахована позивачем сума інфляційних втрат за період з 01.08.2015р. по 31.10.2016р. в розмірі 524400,00 грн.

Враховуючи проведений перерахунок із застосування вірних періодів нарахування, загальна сума інфляційних втрат та 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 524400,00 грн. - інфляційних втрат та 175052,05 грн. 3% річних. При цьому, доказів виконання відповідачем рішення господарського суду від 27.10.2011р. по справі №5015/4335/11 суду не надано.

За умовами ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

У відповідності до приписів ст.599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 11, 509, 526, 598, 599, 625 ЦК України, ст.174, 193 ГК України, ст.ст.43, 32, 33, 38, 49, 75, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, м. Львів, вул. Грунтова, буд.1 Б (код ЄДРПОУ 23884071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м.Київ, бульвар І.Лепсе, буд. 6 (код ЄДРПОУ 33894928) 524400,00 грн. інфляційних втрат, 175052,05 грн. - 3% річних та 10488,84 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 01.03.2017р.

Суддя Мороз Н.В.