Постанова № 65040529, 14.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2017 р. Справа№ 910/5421/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 14.02.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2016 року

по справі № 910/5421/16 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за позовом публічного акціонерного товариства «КИЇВЕНЕРГО»

до колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія»

про стягнення 793 222,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2016 року у справі № 910/5421/16 позов публічного акціонерного товариства «Київенерго» задоволено частково. Стягнуто з колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» основну заборгованість у розмірі 554 002 грн. 92 коп., 3% річних в сумі 18 977грн. 03 коп., інфляційні збитки в сумі 220 242 грн. 99 коп. та судовий збір у розмірі 11 740 грн. 42 коп. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач - колективне житлово-комунальне підприємство «Агропромбудіндустрія» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2016 року у справі №910/5421/16 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року складі колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи у суді апеляційної у зв'язку з перебуванням суддів у відпустці склад колегії суддів неодноразово змінювався. Так, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.12.2016 року, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Іоннікова І.А., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 року справу №910/5421/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено до розгляду.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу ПАТ «Київенерго» вважає подану відповідачем апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представники скаржника надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просили апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі, в яких заперечив проти задоволення скарги, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва законним та обгрунтованим. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 16.09.2016 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2016 року по справі № 910/5421/16 слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між публічним акціонерним товариством «Київенерго» (далі - постачальник) та колективним житлово-комунальним підприємством «Агропромбудіндустрія» (далі - споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.07.2014 № 1540525 (далі - договір).

Згідно з 1.1 договору постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до п. 2.2 договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додатки 3,4) дім потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

На підставі п. 9 додатку 2 до договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту рахунок, куди включено загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку (табуляграму) фактичного споживання за попередній період та акт звіряння (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ протягом двох днів з моменту їх одержання).

Відповідно до п. 10 додатка 2 до договору, відповідач щомісячно забезпечує: не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача, згідно з його розрахунком.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, внаслідок чого за період з 01.09.2014 року по 01.10.2015 року у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 554 002,92 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та розрахунком основного боргу за спожиту теплову енергію копії яких містяться в матеріалах справи.

Так, як вірно вказав суд першої інстанції, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки, та оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України) Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як вірно вказав суд першої інстанції, на підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як вбачається із спірного договору, строк його дії відповідно до умов розділу 4 договору встановлений з дня його підписання до 01.06.2015 року, договір вважається пролонгованим на кожний наступний період, якщо за місяць до його закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення(п. 4.3 договору).

Відповідно до умов п. 4.10 договору, припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати вартості спожитої теплової енергії.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 16.10.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 10030008, за умовами якого відповідач забезпечує належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води тепловими мережами, зовнішньо- та внутрішньо будинковими системами, при наданні позивачем споживачам послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води в будинках відповідно до додатку № 1 до договору. Цей договір набирає чинності з 01.10.2015 року і діє до 15.05.2016 року.

Таким чином, враховуючи зазначене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що дія договору № 1540525 від 01.07.2004 року припинилась з 01.10.2015 року, що також підтверджується наявним в матеріалах справи листом КЖКП «Агропромбудіндустрія» вих. № 233 від 03.12.2015 року.

Доводи скаржника про нікчемність договору № 1540525 від 01.07.2004 року, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення відповідача з відповідним позовом до суду про визнання договору № 1540525 від 01.07.2004 недійсним, з урахуванням набранням 25.04.2014 чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії». Таких доказів не було надано скаржником і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи положення ст. 204 Цивільного кодексу України якою встановлений принцип правомірності правочину, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та приймає до уваги договір № 1540525 від 01.07.2004 року як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що за умовами спірного договору саме на відповідача покладено обов'язок по оплаті вартості спожитої теплової енергії.

Доводи скаржника про те, що кінцевими споживачами послуг є мешканці, не приймаються судом до уваги, оскільки, матеріали справи не містять доказів існування між позивачем та мешканцями будинку окремих договорів на постачання теплової енергії протягом спірного періоду.

Таким чином, заявлена до стягнення заборгованість за договором є заборгованістю саме відповідача перед позивачем.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати наданих послуг.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, внаслідок чого за період з 01.09.2014 року по 01.10.2015 року у КЖКП «Агропромбудіндустрія» виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.01.2016 рок становить 554 002,92 грн., що підтверджується копіями відомостей обліку споживання теплової енергії, обліковими картками споживання теплової енергії та довідкою про надходження коштів. Доказів протилежного відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суду не надав. Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 554 002,92 грн. є обґрунтованою та правомірно стягнута судом першої інстанції.

Наданий відповідачем висновок науково-правової експертизи вірно відхилений судом першої інстанції, оскільки суд може приймати в якості належного та допустимого доказу у справі лише висновок експерта, який здійснено у порядку проведення судової експертизи.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 18 977,03 грн. та інфляційні втрати в сумі 220 242,99 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 220 242,99 грн., та 3% річних у розмірі 18 977,03 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені за договором в сумі 10 528,28 грн., судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом вірно відмовлено у задоволенні в цій частині позову, оскільки додатком 2 до договору № 1540525 від 01.07.2014 року не передбачено нарахування пені за договором.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов частково. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2016 року у справі № 910/5421/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2016 року у справі № 910/5421/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5421/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова