Постанова № 65040488, 28.02.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.02.2017р. справа №905/2842/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретаря ОСОБА_4від позивача:не з"явивсявід відповідача:не з"явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфільтр" м.Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 22.11.2016р. (повний текст підписано 28.11.2016р.)у справі№ 905/2842/16 (суддя Сажнева М.В. )за позовом до відповідача проКомунального підприємства "Компанія «Вода Донбасу» в особі відокремленого підрозділу Маріупольського регіонального виробничого управління комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу", м.Маріуполь Донецька область Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфільтр" м.Маріуполь, Донецька область стягнення боргу у сумі 35 000 грн. ВСТАНОВИВ: 03.10.2016р. позивач, Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" в особі Маріупольського регіонального виробничого управління комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" м.Маріуполь, Донецька область звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфільтр", м.Маріуполь Донецька область про стягнення заборгованості у сумі 35 000 грн. (а.с.4-5).

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.11.2016 року по справі № 905/2842/16 позовні вимоги задоволені частково (а.с.137-141).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Донфільтр на користь Комунального підприємства Компанія Вода Донбасу в особі відокремленого підрозділу Маріупольського регіонального виробничого управління заборгованість у розмірі 32064 грн. 58 коп. та судовий збір у розмірі 1 262 грн.39 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині зобов"язання з відшкодування витрат, пов"язаних з утриманням водосховища за договором № 7-14-259 від 18.07.2014р. про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища за період з серпня по грудень 2014 року. За висновком суду, оскільки умовами договору передбачена можливість дострокового його розірвання, вказаний договір припинив свою дію за ініціативою користувача з 19.12.2014р. (дати отримання позивачем листа відповідача про розірвання договору), а тому частина позовних вимог за період з 19.12.2014р. по 31.12.2014р. залишена без задоволення.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Донфільтр", м.Маріуполь Донецька область звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповно з"ясовані обставини, що мають значення для справи та визнання встановленими обставин, які були недоведені позивачем та мають суттєве значення для розгляду справи, просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 22.11.2016р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити (а.с.150-152).

Апелянт звертає увагу на те, що за умовами укладеного сторонами договору, сторони дійшли згоди, що відповідач прийняв на себе зобов"язання відшкодувати витрати на утримання водосховища у фіксованому розмірі, а саме здійснити саме відшкодування у разі наявності таких витрат, а не оплату послуг. Скаржник вважає, що відшкодуванню підлягають прямі витрати балансоутримувача, що пов"язані з утриманням водосховища і якщо їх розмір буде менше фіксованого відшкодування то і відшкодування повинно бути менше, а якщо воно буде більше, то розмір такого відшкодування буде не більше погодженої в договорі суми, а саме 84 000 грн. на рік.

Апелянт вказує на те, що суд не дав оцінки наданим позивачем документам, що підтверджують витрати на утримання водосховища, а саме: калькуляції вартості послуг по утриманню гідротехнічної споруди, амортизації основних засобів, розрахунку витрат на оплату праці персоналу, що обслуговує водосховище.

На думку скаржника, калькуляція вартості послуг по утриманню гідротехнічної споруди на Павлопільськом водосховище за 2014р. є розрахунком вартості послуг; амортизація основних засобів взагалі не відноситься до затрат, пов"язаних з утриманням водосховища, а стосується бухгалтерського та податкового обліку позивача; за спірний період ніяких робіт не проводилося, оскільки в районі водосховища велися активні бойові дії, які робили неможливим не те що проведення робіт, а взагалі присутність будь-кого з цивільних осіб в районі Павлопільського водосховища.

03.02.2017р. через канцелярію суду надійшли заперечення від позивача на апеляційну скаргу від 30.01.17р. № 71/12, в яких позивач просив рішення господарського суду Донецької області від 22.11.2016р. у справі № 905/2842/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, які колегією суддів розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений склад колегії суддів - головуючий суддя Радіонова О.О., судді Попков Д.О., Марченко О.А.

У зв"язку з перебуванням у відпустці судді Марченко, склад колегії суддів було змінено. Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів визначено наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О. судді Зубченко І.В., Попков Д.О.

У судовому засіданні 07.02.2017р. оголошувалася перерва.

Відповідачем у судовому засіданні заявлено клопотання про продовження строку вирішення спору на два тижні до 03.03.2017р., яке колегією суддів розглянуто та задоволено.

14.02.2017р. через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, які колегією суддів розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи (а.с.171-173).

Сторони у судове засідання не з"явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причину неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що явка сторін не визнавалася судом обов"язковою, судова колегія вважала за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач, Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу", м.Маріуполь, Донецька область є юридичною особою (ідентифікаційний код 00191678), що підтверджено Статутом та Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ( а.с. 36-39,49).

Маріупольське регіональне виробниче управління комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" є відокремленим підрозділом, що входить до складу Комунального підприємства "Компанія Вода Донбасу" (п.3.2 Положення), без права юридичної особи, що підтверджено Довідкою Головного управління статистики у Донецькій області (а.с.40-48).

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Донфільтр", м.Маріуполь Донецька область, юридична особа (ідентифікаційний код 32322188), що підтверджено Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статутом підприємства (а.с. 6--78, 80).

Згідно рішення виконкому Донецької обласної ради народних депутатів від 24.11.1982р. № 621 "Про надання водосховищ у відокремлене користування" позивачу в відокремлене користування безстроково надано, зокрема, водосховище "Павлопільське" площею водного дзеркала 1100 га (а.с.122-124).

18.07.2014р. між Комунальним підприємством Компанія Вода Донбасу в особі відокремленого підрозділу Маріупольського регіонального виробничого управління (за договором - балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Донфільтр (за договором - користувач) був укладений договір №7-14-259 про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища (далі - Договір) (а.с.11-13).

Згідно з п. 1.1 Договору балансоутримувач і користувач обєднують свої зусилля по взаємовигідному співробітництву та спільному використанню водних ресурсів Павлопільського водосховища з метою:

1.1.1. забезпечення схоронності та належного технічного стану гідротехнічних споруд, підтримання в оптимальному стані екосистеми і водних живих ресурсів водосховища;

1.1.2. розширити та ефективно використовувати рибогосподарські можливості водосховища для задоволення потреб населення в рибній продукції і створення додаткових робочих місць.

Пунктами 2.1, 2.2 та 2.3 Договору встановлені права та обовязки балансоодержувача, а саме: своїми силами утримувати в належному технічному стані гідротехнічні споруди; не перешкоджати ефективному використанню водних ресурсів водосховища; сповіщати користувача про майбутні скиди води з водосховища в період повені, при засусі або ремонтних роботах.

Відповідно до п. 2.4 Договору користувач зобовязаний відшкодовувати балансоутримувачу витрати в сумі 84000,00 грн за рік, в тому числі ПДВ. Оплата здійснюється щомісячно на підставі виставлених балансоутримувачем або відокремленим підрозділом балансоутримувача - Маріупольським регіональним підрозділом управління (РПУ) КП Компанія Вода Донбасу рахунків або на підставі даного Договору не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим. Сторони домовились, що не заперечують проти здійснення дострокової оплати по даному Договору.

Даний договір вступає в силу з дня його підписання і діє до 31.12.2014р. (п. 4.1 Договору).

Згідно з п. 4.2. Договору дострокове розірвання договору можливе:

4.2.1. за ініціативою балансоутримувача при невиконанні користувачем умов даного договору при умові письмового попередження користувача не пізніше чим за один місяць додати розірвання договору;

4.2.2. за ініціативою користувача.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Листом №19 від 18.12.2014 відповідач звернувся до позивача з повідомленням про розірвання даного Договору на підставі п. 4.2.2 Договору за ініціативою користувача (а.с.112).

У відповідь на даний лист відповідача позивач листом №1339/12 від 22.12.2014р. повідомив, що лист відповідача про розірвання договору №7-14-259 про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища позивач отримав 19.12.2014р., однак у вказаному листі не конкретизована дата дострокового розірвання договору. Крім того, позивач повідомив відповідача про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором за період серпень-грудень 2014 року і просив погасити її або підтвердити факт настання форс-мажорних обставин з періодом їх настання (а.с.111).

Враховуючи те, що заборгованість відповідачем сплачена не була, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, не надав правової оцінки укладеному між сторонами договору № 7-14-259 від 18.07.2014р. про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища, а тому дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об"єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами пункту "а" частини першої ст.58 Земельного кодексу України в редакції Закону України № 3404-1V від 08.02.2006р. до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об"єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (в тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об"єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо (ч.4 ст. 59 Земельного кодексу України).

Згідно абз.1 ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об"єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об"єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (абз.3, 4 ст. 51 Водного кодексу України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст договору № 7-14-259 від 18.07.2014р. про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища, колегія суддів встановила, що:

по-перше, що позивач - Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" (балансоутримувач за договором) не мав права укладати такий договір, оскільки не є ані органом виконавчої влади ані органом місцевого самоврядування, до повноважень яких належить укладання договору оренди водного об"єкта;

по-друге, за предметом договору, який сторони визначили, як забезпечення схоронності та належного технічного стану гідротехнічних споруд, підтримання в оптимальному стані екосистеми і водних живих ресурсів водосховища; розширення та ефективне використання рибогосподарських можливостей водосховища для задоволення потреб населення в рибній продукції і створення додаткових робочих місць, цей договір є фактично є договором оренди водного об"єкту;

по-третє, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання умов договору (витрати, пов"язані з утриманням водосховища), є фактично орендною платою за рибогосподарську технологічну водойму, обчислення розміру якої повинно здійснюватися відповідно до Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об"єкта, рибогосподарської технологічної водойми, що затверджується Мінагрополітики.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно ч.2 ст.235 ЦК України відносини сторін цього спору повинні бути врегульовані правилами правочину, який вони насправді вчинили, тобто законодавчими актами, якими врегульовано правовідносини оренди водних об"єктів.

Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна метав двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Таким чином, обов"язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

Пленум Верховного Суду України в п.25 Постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обо"язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Разом із тим, специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і не дійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину, і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст.216 ЦК України, можуть застосовувати тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до пунктів 1, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р., при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на цих підставах вирішувати справи. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що договір № 7-14-259 від 18.07.2014р. був вчинений сторонами у вигляді договору про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища з метою приховання іншого договору, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди водного об"єкта; зазначений договір є удаваним правочином, укладеним для приховання правочину оренди водних об"єктів (ст.235 ЦК України).

Відповідач у своїх доповненнях до апеляційної скарги вказує на те, що даний договір первісно мав на меті впорядкувати користування водоймою з боку ТОВ "Донфільтр" та оформити у такий спосіб її оренду. Але, як стало зрозуміло після додаткового вивчення питання, водойма або її частина не може бути надана в користування у спосіб, встановлений договором, а КП "Компанія "Вода Донбасу" не має повноважень для розпорядження водоймою у такий спосіб.

Отже, фактичні дії при виконанні сторонами спірного правочину, а саме дії по спільному використанню водосховища - суперечать актам цивільного законодавства - ст.59 Земельного кодексу України та ст.51 Водного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. З огляду на вимоги даної норми права (частини 1 ст.203 ЦК України) і приписи ч.1 статті 215 ЦК України, враховуючи правовідносини сторін у справі, є підстави для визнання договору недійсним.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов"язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству (п.1ч.1 ст. 83 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що Договір № 7-14-259 від 18.07.2014р. про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища, укладений між сторонами по справі, має бути визнаний недійсним, оскільки правочин порушує Закон, а позивач не мав права його вчиняти.

Згідно ч. 1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 35 000 грн. за період з серпня по грудень 2014 року на підставі договору № 7-14-259 від 18.07.2014р. про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому повинно бути скасовано з прийняттям нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфільтр", м.Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 22.11.2016 року у справі №905/2842/16 - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 22.11.2016 року у справі №905/2842/16 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

Визнати недійсним договір № 7-14-259 від 18.07.2014р. про сумісне використання водних ресурсів Павлопільського водосховища, укладений між Комунальним підприємством Компанія Вода Донбасу (87547, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Карла Лібкнехта, 177А, ідентифікаційний код 00191678) в особі відокремленого підрозділу Маріупольського регіонального виробничого управління (87547, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Карла Лібкнехта, 177А, ідентифікаційний код 35397832) та Товариством з обмеженою відповідальністю Донфільтр (87528, Донецька область, м.Маріуполь, проспект Будівельників, 141А, ідентифікаційний код 32322188).

У задоволені позовних вимог Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Маріупольського регіонального виробничого управління Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" м.Маріуполь, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфільтр", м.Маріуполь Донецька область про стягнення заборгованості у сумі 35 000 грн., відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Компанія Вода Донбасу в особі відокремленого підрозділу Маріупольського регіонального виробничого управління Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" м.Маріуполь, Донецька область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Донфільтр м.Марпіуполь, Донецька область судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1515, 80 грн.

Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О. Радіонова

Судді І.В. Зубченко

ОСОБА_3

Надр.5 прим:1 у справу; 1позивачу; 1 відповідачу; 1 ДАГС; 1ГС Донецької обл.