Рішення № 65039463, 14.02.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.02.2017 Справа №905/1563/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Енергоринок», м.Київ, ЄДРПОУ 21515381,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м.Краматорськ Донецької області, ЄДРПОУ 00131268,

про стягнення 132107427,13 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю, -

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.02.2017р. по 14.02.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Енергоринок», м.Київ, звернулась до господарського суду з позовом №01/44-3844 від 12.04.2016р. до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 132107427,13грн., з яких: 115730638,91 грн. основного боргу за куплену у липні-грудні 2015р. різницю перетоків електричної енергії, переміщену з контрольованої території на неконтрольовану, 13124519,08 грн. пені, 2194017,54грн. інфляційних нарахувань, 942520,96 грн. 3% річних, 115730,64 грн. штрафу.

21.09.2016р. господарським судом Донецької області винесено рішення по справі №905/1563/16 (повний текст складено та підписано 26.09.2016р.), яким позовні вимоги задоволено частково, а саме з відповідача на користь позивача стягнуто: 119221632,05 грн., у тому числі 115730638,91 грн. основного боргу, 1311288,39 грн. пені, 1121453,15 грн. інфляційних нарахувань, 942520,96 грн. 3% річних, 115730,64 грн. штрафу, а також відшкодування сплаченого судового збору в сумі 205003,62грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016р. по справі №905/1563/16 вказаний судовий акт скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних витрат в розмірі 36689,84 грн., постановлено до стягнення 115730638,91 грн. основного боргу за куплену у липні-грудні 2015р. різницю перетоків електричної енергії, переміщену з контрольованої території на неконтрольовану, 1311288,39грн. пені, 1084763,31 грн. інфляційних нарахувань, 942520,96 грн. 3% річних, 115730,64 грн. штрафу.

На виконання означеної постанови Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016р. у справі №905/1563/16, що набрала законної сили 25.10.2016р., 04.11.2016р. господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016р. касаційну скаргу Державного підприємства Енергоринок, м.Київ, задоволено частково, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016р. у справі №905/1563/16 та рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2016р. скасовано в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 2194017,54грн. Справу у цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області. В решті рішення та постанову залишено без змін.

За результатом розподілу автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області для розгляду справи №905/1563/16 визначено суддю Кротінову О.В. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2017р.).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.01.2017р. прийнято справу №905/1563/16 в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 2194017,54грн. до свого провадження.

Під час нового розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовує посиланням на укладання договору №11296/01 від 12.06.2015р. із відповідачем, невиконання останнім у повному обсязі взятих на себе зобовязань з оплати вартості придбаної електричної енергії протягом липня-грудня 2015р., внаслідок чого утворилась заборгованість та, зокрема, виникли підстави для нарахування інфляційних втрат, з нормативним підґрунтям: ст.ст.1, 54-57, 61,64, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.526, 625 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ч.4 ст.23 Закону України «Про електроенергетику», п.1, п.п.4 п.8 постанови Кабінету Міністрів України №263 від 07.05.2015р. «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження».

Одночасно 09.02.2017р. позивачем через канцелярію господарського суду Донецької області подано пояснення б/н від 09.02.2017р. з урахуванням висновків, викладених у постанові ВГСУ від 20.12.2016р. у справі №905/1563/16, у яких зазначено, що виходячи зі змісту постанови ВГСУ від 20.12.2016р. у даній справі, попередніми інстанціями не наведено доводів щодо невірності застосованої позивачем методики розрахунку інфляційних нарахувань, зазначеної у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р., неможливості її застосування у спірних правовідносинах з будь-яких причин; вказано, що в матеріалах справи достатньо постанов ВГСУ за 2015-2016рр., що також підтримують законність та обґрунтованість застосованої позивачем методики.

До пояснень додано копію витягу з веб сайту «Єдиний державний реєстр судових рішень» постанови Вищого господарського суду України від 24.01.2017р. по справі №915/693/16.

09.02.2017р. відповідачем через канцелярію господарського суду Донецької області подано пояснення б/н від 08.02.2017р. по справі, у яких вказано, що позивачем невірно розраховано застосований сукупний індекс інфляції згідно листа Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р., приписів абз.3 п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань»; звернуто увагу суду на те, що у позивача відсутні передбачені законами України правові підстави заявляти до стягнення з відповідача втрати від інфляції; зауважено, що стягувані кошти (борг за закуплену електроенергію) не є власністю ДП «Енергоринок»; зазначено, що інфляційні процеси, що відбуваються в Україні, жодним чином не впливають на фінансове становище ДП «Енергоринок» в частині зобовязань, обмежених дією алгоритму розподілу коштів з поточного рахунка із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії.

Представник позивача у судовому засіданні 14.02.2017р. наполягав на задоволенні позовних вимог в частині інфляційних витрат згідно проведеного ним розрахунку.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.02.2017р. заперечив проти задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку щодо такого.

У постанові Вищого господарського суду України від 20.12.2016р. по справі №905/1563/16, зокрема, звернуто увагу на відсутність визначення методики розрахунку інфляційних витрат, яку застосував позивач у спірних правовідносинах, а також на те, що не наведено доводів стосовно невірності застосування ним методики розрахунку, неможливості її застосування у спірних правовідносинах з будь-яких причин, зазначено, про відсутність у матеріалах справи жодних заперечень відповідача з приводу вірності застосованої позивачем методики чи його контррозрахунку.

Згідно приписів ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області від 21.09.2016р. по справі №905/1563/16 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016р. по справі №905/1563/16 в частині, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016р., встановлено таке.

12.06.2015р. на виконання постанови Кабінету міністрів України від 07.05.2015р. №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ, ліцензія на оптове постачання електричної енергії №579645 від 22.12.2011р. та Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» (ЕК, ліцензія на постачання електричної енергії за регульованими тарифами №036309 від 12.04.2012р. укладено договір №11296/01, відповідно до п.2.1 якого, ДПЕ зобовязалося продавати, а ЕК зобовязалося купувати різницю перетоків електричної енергії, переміщену з контрольованої території на неконтрольовану територію, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.

В п.3.1 договору сторони узгодили, що визнають свої зобовязання за ДЧОРЕ (Договором між членами Оптового ринку електроенергії України) і додатками до ДЧОРЕ, що є його невідємними частинами, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з умовами п.3.2 договору, ДПЕ продає, а ЕК купує різницю перетоків електричної енергії в точках обліку перетоків електричної енергії в обсягах, які визначаються згідно зі ст.4 цього договору.

Облік різниці перетоків електричної енергії за цим договором в точках обліку різниці перетоків електричної енергії веде Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (НЕК). (п.3.3 договору).

Відповідно до п.4.1 договору встановлено, що фактична різниця перетоків електричної енергії, куплена ЕК за цим договором за рахунковий період, визначається НЕК в точках обліку різниці перетоків електричної енергії на підставі показів розрахункових приладів диференційного (погодинного) обліку електричної енергії.

Таким чином, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, НЕК надає Довідку щодо фактичної різниці перетоків електричної енергії, за підписом уповноваженої особи НЕК та скріплення її підпису печаткою НЕК, ЕК (1-му прим.) та ДПЕ (у 1-му прим.). У Довідці фіксується фактична різниця перетоків електричної енергії, продана ДПЕ за цим договором у розрахунковому періоді. (п.4.3 договору) В свою чергу, не пізніше 6-го числа місяця, наступного за розрахунковим, ЕК відповідно до фактичної різниці перетоків електричної енергії, вказаної у Довідці, оформлює, підписує зі свого боку і надсилає рекомендованим листом або передає через уповноваженого представника ЕК до ДПЕ 2 примірники ОСОБА_1 приймання-передачі різниці перетоків електричної енергії, погодженого з НЕК, та 2 примірники ОСОБА_1 купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії. Протягом двох банківських днів після одержання 2-х примірників ОСОБА_1 приймання-передачі та 2-х примірників ОСОБА_1 купівлі-продажу ДПЕ перевіряє ці примірники та, в разі відсутності зауважень, підписує їх і відправляє ЕК рекомендованим листом або передає через уповноваженого представника ЕК один примірник ОСОБА_1 приймання-передачі та один примірник ОСОБА_1 купівлі-продажу. (п.п.4.4,4.5 договору).

Згідно з п.п.4.6,4.7 договору, ДПЕ до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, направляє ЕК рекомендованим або цінним листом або передає через уповноваженого представника ЕК рахунок-фактуру (з урахуванням ПДВ), а також до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, за результатами розрахунків за місяць, надає ЕК 2 примірники ОСОБА_1 звіряння взаємних розрахунків за продану різницю перетоків електричної енергії в розрахунковому місяці.

Відповідно до п.5.1 договору сторони узгодили, що фактична вартість різниці перетоків електричної енергії за розрахунковий період (з урахуванням ПДВ) визначається на підставі фактичної різниці перетоків електричної енергії (ст.4 цього договору) та ціни електричної енергії, затвердженої НКРЕКП (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Оплату вартості купленої різниці перетоків електричної енергії, відповідно до п.5.3. договору, ЕК здійснює шляхом перерахування ДПЕ суми коштів, зазначеної у рахунку фактурі, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ. При здійсненні платежів ЕК повинна вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обовязково зазначається відповідний договір, за яким здійснюється купівля різниці перетоків електричної енергії та розрахунковий місяць. ЕК зобовязана здійснити остаточний платіж на поточний рахунок із спеціальним режимом використання до 14 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. Датою здійснення платежу вважається дата надходження коштів на рахунок ДПЕ.

В п.6.2 договору передбачений обовязок ЕК купувати у ДПЕ різницю перетоків електричної енергії відповідно до умов ст.3 цього договору та здійснювати своєчасні розрахунки відповідно до умов ст.5 цього договору, а також виконувати інші умови цього договору. В разі нездійснення ЕК повної поточної оплати за куплену в ДПЕ різницю перетоків електричної енергії до 14-го числа (включно) місяця наступного за розрахунковим, з 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, ДПЕ має право нарахувати пеню ЕК у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягнути штраф у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу. Сплата ЕК пені та штрафу здійснюється з поточного рахунку ЕК на поточний рахунок ДПЕ і не звільняє ЕК від обовязку відшкодувати збитки, спричинені несплатою або несвоєчасною оплатою отриманої електроенергії (п.6.2.2 договору).

Строк дії договору, відповідно до п.10.1 цього договору, становить з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками та згідно з ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.05.2015р., та діє протягом терміну дії постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015р. №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження». Положення цього Договору в частині розрахунків за неоплачену різницю перетоків електричної енергії дійсні і після закінчення терміну його дії. Фінансові зобов'язання за цим Договором будуть вважатися виконаними тільки після повної оплати всієї проданої ДПЕ різниці перетоків електричної енергії. (п.10.2 договору).

Окрім того, додатковою угодою №11527/01 від 17.08.2015р. були внесені зміни до ст.12 укладеного договору, а саме змінено юридичну адресу та реквізити Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» на: 84302, Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Островського, 8.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання умов укладеного договору було придбано за період з липня по грудень 2015р. різниці перетоків електричної енергії на загальну суму 131145480,06грн., що підтверджується підписаними сторонами актами купівлі-продажу електроенергії:

- за липень 2015р. на суму 17827508,71грн. від 31.07.2015р.;

- за серпень2015р. на суму 11610539,93грн. від 31.08.2015р.;

- за вересень 2015р. на суму 18587122,81грн. від 30.09.2015р.;

- за жовтень 2015р. на суму 27231460,97грн. від 31.10.2015р.;

- за листопад 2015р. на суму 25002662,92грн. від 30.11.2015р.;

- за грудень 2015р. на суму 30886184,72грн. від 31.12.2015р.

Між тим, оплату за означену різницю перетоків електричної енергії відповідач здійснив лише частково - платіжним дорученням №428214 від 13.10.2015р. на суму 4561922,00грн. по зобовязанню за липень 2015р. та платіжним дорученням №438626 від 13.11.2015р. на суму 6835100,00грн. по зобовязанню за серпень 2015р., окрім того, в матеріалах справи наявний лист Державного підприємства «Енергоринок» №01/51-4-11097/1 від 30.09.2015р. про зарахування коштів переплати відповідача у розмірі 4017819,15грн. на погашення заборгованості за зобовязаннями липня 2015р. за договором №11296/01 від 12.06.2016р., на загальну суму 15414841,15грн., що також вбачається з розшифровки банківської виписки Державного підприємства «Енергоринок» про надходження коштів від Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» за електроенергію куповану з 01.07.2015р. по 31.12.2015р. за період з 01.07.2015р. по 30.06.2016р.

Таким чином, залишок боргу відповідача за куплену у липні-грудні 2015р. різницю перетоків електричної енергії, переміщену з контрольованої території на неконтрольовану територію становить 115730638,91грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" означеної суми заборгованості, а також нарахованих на неї на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, зокрема, інфляційних витрат.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України прострочення відповідачем грошового зобовязання тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача нараховано інфляційні витрати за прострочення виконання основного зобовязання у загальній сумі 2194017,54 грн. (нарахування фактично здійснено на суму 9247767,56 грн. за період з 15.08.2015р. по 29.02.2016р.; на суму 4775439.93 грн. за період з 15.09.2015р. по 29.02.2016р.; на суму 18587122,81 грн. за період з 15.10.2015р. по 29.02.2016р.; на суму 27231460,97 грн. за період з 15.11.2015р. по 29.02.2016р.; на суму 25002662,92 грн. за період з 15.12.2015р. по 29.02.2016р.; на суму 30886184.72 грн. за період з 15.01.2016р. по 29.02.2016р.).

У розрахунок інфляційних витрат позивачем покладено приписи листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р.

Дослідивши позовні вимоги в цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Відтак, оскільки, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.

Відповідач вважає взагалі відсутніми передбачені законом України правові підстави заявляти до стягнення з нього втрат від інфляції. Одночасно вважає необґрунтованим твердження позивача про можливість застосовування при здійсненні альтернативної методики згідно рекомендацій листа Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р., на який міститься посилання, оскільки зазначений лист має рекомендаційний характер, не є нормативно-правовим актом та до повноважень Верховного Суду України не віднесено визначення методики розрахунку інфляційної індексації.

У ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та інфляційні витрати є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобовязання, адже виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних витрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п.2.).

Означене встановлено Верховним судом України у Постанові від 12.12.2011р. (Про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2011р. у справі №07/238-10), та вказано, що 3% річних та інфляційні витрати нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Отже, приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України.

З огляду на таке, твердження відповідача в цій частині судомом відхилено.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Разом з цим, зміст п.6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України №265 від 27 липня 2007 року, однозначно вказує на мінімальний період застосування індексу повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця (проміжні індекси за 15 днів або 1 день не виводяться, а його вирахування як середнє арифметичне за кожен день відповідного місяця або як певна пропорція між цілим місяцем та його частиною суперечить природі розрахунку місячного індексу та залежності від значення зміни цін на відповідний перелік товарів саме впродовж цілого місяця).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат в частині визначення періоду їх нарахування суперечить вищевикладеним приписам постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями), та дійсним обставинам справи, і тому є невірним та не може бути прийнятий судом, до того ж беручи до уваги встановлений момент виникнення обов'язку відповідача з оплати різниці перетиків та, насамперед, сутність інфляційних витрат, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, що відбуваються за місяць у цілому, та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, що свідчить про безпідставність поділу при його застосуванні на певну частину відповідного місяця.

Окрім того, посилання позивача на рекомендації, викладені у листі Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р., судом не приймається, оскільки згідно вищенаведеного п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. рекомендації листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. можуть враховуватися при застосуванні індексації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, а отже не є обов'язковими для суду.

Аналогічні за змістом висновки містить постанова Вищого господарського суду України від 26.10.2016р. у справі №905/707/16 між цими ж сторонам судового процесу у тотожних правових відносинах, та у постанові Вищого господарського суду України від 22.211.2016р. по справі №905/711/16.

Разом з цим, суд погоджується з твердженнями відповідача в частині того, що лист Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. носить рекомендаційний характер та зауважує на прийнятті постанова Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013р. пізніше, ніж відбулось складання означеного лист Верховного суду України.

За змістом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на викладене, правомірності застосування порядку розрахунку інфляційних витрат, запропонованого позивачем, суд не вбачає.

Здійснив перерахунок інфляційних витрат, за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН за належний період та у який існувала сума боргу, на яку визначено нарахування цих вимог, з дотриманням меж встановлених позивачем, а саме: за зобовязанням липня 2015р. на суму 9247767,56 грн. за період з вересня 2015р. по лютий 2016р.; за зобов'язанням серпня 2015р. на суму 4775439.93грн. за період з жовтня 2015р. по лютий 2016р.; за зобов'язанням вересня 2015р. на суму 18587122,81 грн. за період з листопада 2015р. по лютий 2016р.; за зобов'язанням жовтня 2015р. на суму 27231460,97 грн. за період з грудня 2015р. по лютий 2016р.; за зобов'язанням листопада 2015р. на суму 25002662,92 грн. за період з січня 2016р. по лютий 2016р.; за зобов'язанням грудня 2015р. на суму 30886184.72 грн. за період лютий 2016р., суд дійшов висновку про їх розмір у сумі 1 530 694,75 грн.

При цьому враховано, відсутність інфляційних процесів за зобов'язанням грудня 2015р. за лютий 2016р.

Відтак, позовні вимоги Державного підприємства «Енергоринок», м.Київ, до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м.Краматорськ Донецької області, в частині стягнення інфляційних витрат підлягають задоволенню частково, з урахуванням встановленого судом.

Питання розподілу судового збору вирішено у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016р., що залишена без змін у цій частині постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016р. у справі №905/1563/16, та покладено на позивача у відповідності до ст.49 Господарського процесуального суду України у розмірі 204 940,53грн. Одночасно за результатами нового розгляду встановлено правомірність нарахування інфляційних витрат у розмірі 1 530 694,75грн.. Відтак, з огляду на загальну суму, що підлягає стягненню, у тому числі основної заборгованості за куплену у липні-грудні 2015р. різницю перетиків електричної енергії в розмірі 115730638,91грн.; зменшеного розміру пені у сумі 1311288,39грн.; штрафу у розмірі 115730,64грн.; 3% річних в розмірі 942520,96грн., відшкодуванню підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 205 643,94 грн.

За цих підстав, суд дійшов висновку про необхідність у стягненні різниці судового збору від суми, яка підлягає відшкодуванню у відповідності до приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України, а саме 703,41 грн.

Приймаючи до уваги зазначене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Енергоринок», м.Київ, до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м.Краматорськ Донецької області, в частині стягнення 2 194 017,54грн. інфляційних нарахувань, задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Островського, 8, ЄДРПОУ 00131268, р/р26000962507828 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851) на користь Державного підприємства «Енергоринок» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 21515381, банківські реквізити не зазначено) 1530694,75 інфляційних нарахувань, а також відшкодування сплаченого судового збору в сумі 703,41 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. В судовому засіданні 14.02.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2017р.

Суддя О.В. Кротінова