Рішення № 65039263, 27.02.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2017 Справа № 904/282/17За позовом Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", м. Павлоград, Дніпропетровська область

до Публічного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № 25/256-226 від 15.11.2013

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. № 09/10 від 27.10.2016

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення пені у розмірі 40464, 46 грн., трьох відсотків річних у сумі 2843, 75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2216 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на поставку продукції від 25.01.2016 № 60-193-01-103916 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 06.02.2017.

06.0.22017 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що сторонами у договорі встановлено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки, а оскільки дана величина не є постійною, відповідач вважає, що сторонами не встановлений розмір пені, а тому позов в частині стягнення пені є необґрунтованим. Також, у відзиві на позов відповідач надає контррозрахунок трьох відсотків річних.

У судовому засіданні 06.02.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 27.02.2017. Після перерви розгляд справи продовжено.

27.02.2017 від позивача надійшли пояснення на відзив до позову, в якому він виклав обґрунтування нарахування пені за договором.

27.02.2017 позивач подав до суду заяву про виправлення описки у позовній заяві, в якій зазначив, що у позові позивач помилково просить суд стягнути з відповідача 65484, 21 грн. пені, тоді як правильно стягнути пеню у розмірі 40464, 46 грн., три відсотки річних у сумі 2843, 75 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2216 грн.

27.02.2017 відповідач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру штрафних санкцій, в якій просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, у зв'язку з недоведеністю позивачем понесення реальних збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару.

У судовому засіданні 27.02.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.01.2016 між Державним підприємством "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір на поставку продукції (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується виробляти, поставляти та передавати у власність покупцю продукцію, а покупець зобов'язується прийняти цю продукцію та своєчасно здійснити її оплату за цінами, зазначеними у специфікаціях та на умовах даного договору. Предметом поставки є наступна продукція: амоніт 6ЖВ 200, амоніт 6 ЖВ порошок, Грамоніт 79/21.

Кількість, ціна продукції, що поставляється, - визначаються за узгодженням сторін у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (п. 2.2 договору).

Сторони склали та підписали специфікацію № 1 від 25.01.2016 до договору, якою погодили поставку грамоніту, амоніту 6ЖВ - 200 та амоніту 6ЖВ порошок на загальну суму 9669600 грн. (арк. с. 22).

Пунктом 3.4 договору сторони погодили наступні умови оплати: оплата протягом 5 календарних днів з моменту поставки продукції на склад.

Згідно з п. 4.5 договору, право власності на товар переходить до покупця в момент відвантаження продукції на складі ВМ отримувача ПАТ "ЦГЗК". Дата приймання товару зазначається у накладній.

На виконання умов договору, позивач у період з 28.01.2016 по 29.03.2016 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2527344 грн., що підтверджується копіями накладних, товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товару. Також, позивач виставив відповідачеві рахунки на вищевказану суму (арк. с. 23-39).

Відповідач здійснив оплату вартості поставленого товару у повному обсязі. Однак з порушенням строку, встановленого пунктом 3.4 договору (арк. с. 43).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 40464, 46 грн. за період з 02.02.2016 по 04.05.2016, три відсотки річних за період з 02.02.2016 по 04.05.2016 у розмірі 2843, 75 грн. та інфляційні втрати за квітень 2017 у сумі 22176 грн.

Щодо нарахованих позивачем трьох відсотків річних за період з 02.02.2016 по 04.05.2016 у розмірі 2843, 75 грн. та інфляційні втрати за квітень 2017 у сумі 22176 грн., суд зазначає настпуне.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 2434, 50 грн., оскільки позивачем при здійсненні нарахування трьох відсотків річних не було враховано, що перебіг строку починається з наступного дня від дня, коли була здійснена поставка.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд не вбачає підстав для задоволення даної вимоги, оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано положення пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Щодо нарахованої позивачем відповідачу пені у розмірі 40464, 46 грн. за період з 02.02.2016 по 04.05.2016.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.4 договору, у випадку порушення строку оплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яку необхідно сплатити за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 30440, 46 грн., оскільки позивачем при здійсненні нарахування пені не було враховано, що перебіг строку оплати починається з наступного дня від дня, коли була здійснена поставка, а також, позивачем не враховано положення п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14.

27.02.2017 відповідач звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру пені, у зв'язку із недоведеністю позивачем понесення реальних збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару.

Згідно з частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В обґрунтування даного клопотання про зменшення розміру шрафних санкцій відповідачем не надано жодного доказу.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Господарський суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення обох сторін, зазначає, що позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності. Зменшення розміру неустойки призведе до надання переваг відповідачу в порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 803, 25 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг; ідентифікаційний код 00190977) на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51402, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44; ідентифікаційний код 14310112) пеню у сумі 30440, 46 грн., три відсотки річних у розмірі 2434, 50 грн. та 803, 25 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 01.03.2017

Суддя ОСОБА_3