Рішення № 65039233, 22.02.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.02.2017 Справа №905/3590/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», м.Київ, ЄДРПОУ 31650052,

до відповідача, Комунального підприємства «Комунальник», м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 32164402,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, громадянина України ОСОБА_1, м.Маріуполь Донецької області, індентифікаційний номер НОМЕР_1,

про стягнення 17093,01 грн., -

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з'явився,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», м.Київ, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №7700 від 01.12.2016р. до Комунального підприємства «Комунальник», м.Маріуполь Донецької області, про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 17093,01грн.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/3590/16 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою суду від 22.12.2016р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/3590/16; залучено до участі у справі громадянина України ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У подальшому розгляд справи відкладався у відповідності до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання із відповідачем договору добровільного страхування наземного транспорту №АІ5906839 від 18.03.2015р., настання страхового випадку за ним та фактичну сплату страхового відшкодування у розмірі 17093,01 грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав у копіях: правоустановчі документи, поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5906839 від 18.03.2015р., тимчасовий дозвіл №182741 від 11.05.2015р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №АНС 190945 від 03.06.2008р., виписка із наказу Комунального підприємства «Комунальник» «По кадровим питанням» №103-л від 05.11.2007р., наказ директора Комунального підприємства «Комунальник» №30 від 04.03.2015р. «Про закріплення водіїв за автомобілями», повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду №635752 від 12.05.2015р., довідка про дорожньо-транспортну пригоду №63309879 від 22.05.2015р., постанова Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21.05.2015р. у справі №263/5581/15-п (провадження №3/263/696/2015), позовна заява ПАТ «СК «Інгосстрах» №89282054000159 від 07.08.2015р., договір страхування наземного транспорту №MRF0AX-125M46P від 22.07.2012р., посвідчення водія АВБ №208521 від 31.10.1987р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №САЕ 828513 від 20.07.2011р., рішення господарського суду м.Києва від 06.10.2015р. у справі №910/20586/15, постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.09.2016р. ВП№52293826, платіжне доручення №16197 від 29.09.2016р., претензія вих.№3632 від 29.06.2016р. про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, в сумі 13505,29 грн. (в порядку регресу), документи, що підтверджують правовий статус підприємства відповідача.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.1166, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст.24 Закону України «Про страхування», ст.ст.22, 29, 35, 37, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.35, 54-57, 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

19.01.2017р. від представника позивача через канцелярію господарського суду Донецької області отримано заяву вих.№0388 від 17.01.2017р. на виконання вимог ухвали суду, у якій зазначено з посиланням на рішення Конституційного суду України від 09.07.2002р. №15-рп/2002 та постанову Верховного суду України від 04.11.2014р. у справі №3-165гс14, що у спірному випадку звернення в досудовому порядку врегулювання спору не є обовязковим для сторони та не впливає на правильне вирішення справи по суті; підтвержено відсутність на розгляді у іншого суду даних позовних вимог.

До заяви додано опис вкладеного у цінний лист з повідомленням, датований 13.01.2017р., фіскальний чек №1002 від 13.01.2017р., клопотання б/н б/д про проведення розгляду справи №905/3590/16 без присутності представника позивача на підставі наявних у справі доказів, а також у копіях: платіжне доручення №10009 від 21.08.2015р., довіреність на представника позивача.

Клопотання позивача б/н б/д про проведення розгляду справи №905/3590/16 без присутності його представника на підставі наявних у справі доказів задоволено судом та визнано його явку у судове засідання не обовязковою, про що відображено в ухвалі господарського суду Донецької області від 24.01.2017р.

14.02.2017р. представником відповідача на електронну адресу суду надіслано копію клопотання №266 від 13.02.2017р., у якому свідчить про відсутність будь яких документів відносно предмета позову (копія позову) та письмового підтвердження позовних вимог; окрім того, останній зазначає, що має сумніви щодо розміру сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу з боку позивача і вказує, що після узгодження суми відшкодування, яка склала 7 744,64 грн., здійснив оплату даної сумі, що підтверджується доданою копією платіжного доручення; зауважено, що з його боку на користь ПрАТ СК «Інгосстрах» по рішенню господарського суду м.Києва по справі №910/20586/15 була оплачена сума в розмірі 1100,98грн., що також підтверджується доданою копією платіжного доручення; просив надати час для отримання копії позову від позивача і ознайомлення з матеріалами справи.

До клопотання додано у копіях: платіжні доручення №2131 від 30.11.2015р., №2132 від 30.11.2015р., претензія Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» вих.№3565 від 21.08.2015р. про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, в сумі 11 088,30 грн. (в порядку регресу) на адресу КП «Комунальник», постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016р. по справі №910/20586/15.

20.02.2017р. через канцелярію господарського суду Донецької області надійшов оригінал клопотання №266 від 13.02.2017р., яке було надіслано 14.02.2017р. електронною поштою, з додатками.

22.02.2017р. відповідачем на електронну адресу суду надіслано копію клопотання №367 від 21.02.2017р. про призупинення розгляду справи і надання додаткового часу для предявлення письмових доказів (на виконання норм Глави 5 ГПК України) копій документів і т.п., і для ознайомлення з матеріалами справи.

Представник позивача у судове засідання 22.02.2017р. не з'явився.

Представник відповідача у судове засідання 22.02.2017р. не з'явився, причин неявки не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у судове засідання 22.02.2017р. не з'явився; витребувані судом документи не надав.

Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість провадження по даній справі, а також належне забезпечення з боку суду можливості позивача, відповідача та третьої особи для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв'язку) відповідних доказів до суду, за цих підстав суд дійшов висновку про можливість розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

З огляду на таке, у задоволенні клопотання представника відповідача №367 від 21.02.2017р. про призупинення розгляду справи і надання додаткового часу для предявлення письмових доказів (на виконання норм Глави 5 ГПК України) копій документів і т.п., і для ознайомлення з матеріалами справи, судом відмовлено.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом розгляду по даній справі є стягнення з відповідача в порядку регресу виплаченого позивачем страхового відшкодування у розмірі 17 093,01грн.

З фактичних обставин справи слідує наступне.

11.05.2015р. близько 14 год. 20 хв. по вул.Менжинського в Іллічівському районі міста Маріуполя, ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки МАЗ КО43501, державний номерний знак НОМЕР_2, не забезпечив технічно справний стан автомобіля, не стежив за дорожньою обстановкою, що призвело до наїзду несправним механізмом маніпулятора на автомобіль Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_2, на автомобіль марки ЗАЗ-Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_3 та ЗАЗ Forza, державний номерний знак НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_4.

Згідно з постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21.05.2015 року у справі №263/5581/15-п (належним чином засвідчена копія постанови містяться в матеріалах справи), дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок вини ОСОБА_1

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо» за полісом №АІ/5906839.

Володільцем транспортного засобу МАЗ КО43501, державний номерний знак НОМЕР_2 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) є Комунальне підприємство «Коммунальник». ОСОБА_1 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем. Зазначене також підтверджується постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області та розширеною довідкою ДАІ №63309879.

У відповідності з приписами ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Положеннями ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст.5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст.22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

У матеріалах справи міститься копія рішення господарського суду м.Києва від 06.10.2015р. у справі №910/20586/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016р. у справі №910/20586/15.

Дане рішення суду винесено за результатами розгляду позовної заяви, у якій висунуто вимоги стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування у розмірі 17093,01 грн., стягнути з Комунального підприємства "Комунальник" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування у розмірі 1000 грн.

Означеним судовим актом, зокрема, постановлено провадження у справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" боргу у розмірі 13 505, 29 грн. припинити; стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, код 31650052) на користь Приватного акціонерного товариства "Інгосстрах" (49094, Дніпропетровська обл., м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 320 код 33248430) страхове відшкодування у розмірі 3 587,72 грн. та судовий збір - 1 726,02 грн..

Під час провадження по справі №910/20586/15 встановлено таке.

22.07.2012р. між ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ОСОБА_4 укладено договір страхування наземного транспорту №MRF0AX-125M46P , предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить законодавству України, пов'язані з володінням, користування і розпорядженням майном, вказаним у п.5.1 договору - транспортний засіб марки ЗАЗ Forza, державний номерний знак НОМЕР_5. Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, та вигодонабувачем є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно платіжного доручення №3114 від 16.07.2015р. ПрАТ «СК «Інгосстрах» здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 18 093,01 грн. ФОП ОСОБА_5 для ремонту застрахованого автомобіля, на підставі листа вигодонабувача №10329907 від 13.07.2015 року.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля ЗАЗ Forza, державний номерний знак НОМЕР_5, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до ПрАТ «СК «Інгосстрах», як страховика, який виплатив страхове відшкодування відповідно до договору договір страхування наземного транспорту №MRF0AX-125M46P від 22.07.2012р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» як особи, відповідальної за завдані збитки.

Так, у серпні 2015 року ПрАТ «СК «Інгосстрах» звернулося до суду із позовною заявою, в якій просило стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь позивача витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування у розмірі 17093,01 грн.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» сплачено позивачу заборгованість в розмірі 13505,29 грн. згідно платіжного доручення №10009 від 21.08.2015р.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2015р. у справі №910/20586/15 за результатом розгляду позовних вимог ПрАТ «СК «Інгосстрах» до ПрАТ «СК «ВУСО» провадження у справі в частині стягнення з ПрАТ «СК «ВУСО» боргу у розмірі 13 505,29 грн. припинено; стягнуто з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ПрАТ «СК «Інгосстрах» страхове відшкодування у розмірі 3 587,72 грн. та судовий збір 1726,02грн.

Стаття 35 визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, доводи позивача у приведеній частині є доведеними в силу преюдиціальності.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.4 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Як свідчить платіжне доручення №16197 від 29.09.2016р., разом із наявною у матеріалах справи копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.09.2016р. ВП №52293826, на виконання означеного судового акту з позивача стягнуто відшкодування у сумі 3 587,72грн.

Відтак, беручи до уваги встановлений рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2015р. у справі №910/20586/15 факт сплати Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» суми у розмірі 13 505,29грн., позивачем на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», як страховика, що забезпечив майнові інтереси ОСОБА_6 та виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування останній означеній особі, та до якого, в силу Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи відповідальної за заподіяний збиток, відшкодовано суму у загальному розмірі 17 093,01грн.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Статтею 1191 Цивільного кодексу України та п.38.2.1 ст.38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм та фактичних обставин справи, до позивача у межах фактичних витрат, а саме суми страхового відшкодування страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за цими вимогами - до відповідача.

Одночасно слід зауважити на такому Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 28 серпня 2012 року у справі № 23/279 (№ 3-38гс12), а також п.1 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/15/2014 від 14.01.2014р.

Таким чином, визначальним моментом для звернення з вимогою регресу є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

З огляду на таке, виходячи з викладених обставин та враховуючи відсутність доказів сплати заявленої до стягнення суми, суд дійшов висновку про доведеність вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», м.Київ, до Комунального підприємства «Комунальник», м.Маріуполь Донецької області, про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 17093,01грн., їх обґрунтованість, а отже є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Твердження відповідача про сплату ним позивачу суми страхового відшкодування у розмірі 7744,64 грн., яка відбулось за результатами розгляду претензії останнього №3565 від 21.08.2015р., та щодо сплати ПрАТ «СК «Інгосстрах» 1 100,98 грн., судом відхилено, оскільки не відноситься до предмета спору, по-друге, платіжні доручення, представлені у якості доказу таких доводів, не містять відміток банку на підтвердження проведення певних банківських операцій за ними, як то передбачено згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р.

Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України на покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 27, 33, 35, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», м.Київ, до Комунального підприємства «Комунальник», м.Маріуполь Донецької області, про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 17093,01грн., задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Комунальник» (87500, Донецька область, м.Маріуполь, Приморський район, вул.Червонофлотська, буд.167, ЄДРПОУ 32164402, р/р26009000000161 у філії ПАТ «Укрексімбанк», МФО 322313) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (03680, м.Київ, вул.Казимира Малевича, буд.31, ЄДРПОУ 31650052, п/р26506000000761 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) 17093,01грн. та відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1378,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В судовому засіданні 22.02.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

6. Повний текст рішення складено та підписано 24.02.2017р.

Суддя О.В. Кротінова