Постанова № 65038597, 23.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2017 р. м. Київ К/800/29525/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Приватного підприємства «Оліяр»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року

у справі №813/1369/16 (876/4721/16)

за позовом Приватного підприємства «Оліяр»

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Оліяр» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 08 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» за березень 2015 року, про що склали акт від 25 листопада 2015 року №936/13-25-27-00/32461721, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.36 та 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, статті 200, підпунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2015 року у розмірі 228 900,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2015 року №0000812200, яким позивачу зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 228 900,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірок контрагента позивача та наявної податкової інформації, за змістом якої не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з неправомірності формування позивачем податкового кредиту спірного податкового періоду, оскільки суми ПДВ, сплачені у ціні придбаного у вказаного контрагента товару не підтверджуються належними первинними документами та судами встановлено, що фінансово-господарська діяльність контрагента здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ним правочини є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаним контрагентом за спірний період та вважає їх передчасними, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період між позивачем (покупець) та ТОВ «Оптова база «Чай Агропродукт» (постачальник), було укладено договір поставки від 12 березня 2015 року №120315, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар (порошок перлітовий фільтрувальний, натрій гідрооксид 100%), а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Фактичне здійснення вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями специфікації №1, видаткової накладної від 27 березня 2015 року №44, видаткової накладної від 27 березня 2015 року №45, акту приймання передачі від 27 березня 2015 року, податкової накладної від 27 березня 2015 року №44, податкової накладної від 27 березня 2015 року №45, витягу з Єдиного реєстру податкових накладних, договору про відступлення права вимоги від 25 вересня 2015 року №250915, виписки з банківського рахунку, актів списання матеріалів від 31 березня 2015 року №1025, від 30 квітня 2015 року №1555, від 31 травня 2015 року №1839, від 30 червня 2015 року №2064, регламенту виробничого технологічного на виробництво нерафінованих виморожених, рафінованих дезодорованих невиморожених та рафінованих дезодорованих виморожених олій.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

У даному випадку, у матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, які складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов вказаних договірних відносин.

При цьому, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність товарно-транспортних не може впливати на правомірність формування платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями, за наявності інших первинних бухгалтерських документів.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про правомірність позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ із вказаним контрагентом за спірний період.

Згідно з статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно і правильно, але їм надана неправильна юридична оцінка внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, судова колегія доходить висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Оліяр» задовольнити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року у справі №813/1369/16 (876/4721/16) скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2015 року №0000812200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 4 121,00 грн.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.