Ухвала суду № 65038007, 22.02.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 р.Справа № 820/3521/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бартош Н.С. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016р. по справі № 820/3521/16

за позовом Комунального підприємства "Ритуал" Харківської міської ради

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року Комунальне підприємство "Ритуал" Харківської міської ради (далі по тексту - КП "Ритуал" ХМР, позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 17.06.2016р. № 0000691402 та від 17.06.2016р. № 0000701402.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016р. адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 17.06.2016 року №0000691402 та № 0000701402.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 22.02.2017р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Комунальне підприємство "Ритуал" Харківської міської ради зареєстровано Виконавчим комітетом Харківської міської ради 30.04.1993р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (т.1 а.с. 37).

Комунальне підприємство "Ритуал" Харківської міської ради зареєстровано як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №100096972, виданим ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова 09.02.2008 р. (т.1 а.с. 38).

Фахівцями ГУ ДФС України в Харківській області ДФС України у період з 25.01.2016р. по 04.03.2016р. проведено планову виїзну перевірку Комунального підприємства "Ритуал" Харківської міської ради з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р., за результатами якої складено акт від 14.03.2016р. № 110/20-40-14-02-07/03354394 ( т.1 а.с.60-155).

Відповідно до висновків акту перевірки від 14.03.2016р. № 110/20-40-14-02-07/03354394 контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

- в порушення п. 138.1, п.138.2, п. 138.4, п. 138.6, п. 138.8, п. 138.9 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на прибуток всього в сумі 130164,00 грн., за 3 кв.2012р. в сумі 98001,00 грн., за 4 квартал 2012р. в сумі 89875,00 грн., за 2013 рік в сумі 227683,00 грн., за 2014 рік в сумі 293166,00 грн.

- в порушення п. 198.5 ст. 198, п. 189.1 ст. 189, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 3 ст.5 та п.1 ст. 7 Господарського кодексу України, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" із змінами та доповненнями, п. 1.2, п. 2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", п. 3.1, п. 4.1, п. 8 розділу ІІІ, п. 3.1 розділу V Наказу ДПА України від 25.01.2011р. № 41 "Про затвердження форми та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", встановлено заниження ПДВ всього в сумі 660235 грн.,

- в порушення п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за №40/10320, ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995р. №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", а саме: несвоєчасне оприбуткування готівки до каси на загальну суму 1000,00 грн. (не здійснення своєчасного обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткового касового ордеру №3569 від 31.12.2014р. на загальну суму 1000,00 грн.),

- пп. б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за 3, 4 квартали 2013 та 1, 2 квартали 2014 року подано з недостовірними відомостями, а саме з ознакою застосування податкової соціальної пільги до доходу нарахованого (сплаченого) на користь платника податку у вигляді заробітної плати, який заяви на застосування податкової соціальної пільги не надавав, у результаті неподання (несвоєчасного) подання податкових декларацій (розрахунків), подані не за встановленою формою звітності за період, що перевірявся, в тому числі по звітних періодах: 3, 4 квартали 2013 та 1, 2 квартали 2014р.

- ст. 169, пп. а п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, на суму 2796,59 грн.,

- п.5 ст. 8 та ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме підприємством занижено суму нарахування заробітної плати на загальну суму 826,95 грн.

Не погодившись з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки від 14.03.2016р. № 110/20-40-14-02-07/03354394, позивач 04.04.2016 року подав до ГУ ДФС у Харківській області заперечення на акт перевірки (т.1 а.с. 205-224)

ГУ ДФС у Харківській області письмові заперечення на акт перевірки розглянуло та висновки акту перевірки від 14.03.2016р. № 110/20-40-14-02-07/03354394 залишило без змін, про що повідомило позивача листом від 11.04.2016р. (т.1 а.с. 225-232)

На підставі акту перевірки від 14.03.2016р. № 110/20-40-14-02-07/03354394 ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 14.04.2016р. №0000311402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств та організацій, що належать до комунальної власності в сумі 651061,25 грн., у тому числі: за податковими зобов'язаннями - 520849,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 130212,25 грн. (т.1 а.с. 57) та податкове повідомлення - рішення від 14.04.2016р. №0000321402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 510093,75 грн., у тому числі: за податковими зобов'язаннями - 408075,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 102018,75 грн. (т.1 а.с. 59).

Не погодившись з податковими повідомленнями - рішеннями ГУ ДФС у Харківській області ДФС України від 14.04.2016р. №0000311402 та 14.04.2016р. №0000321402, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку (т.1 а.с. 233-245).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 13.06.2016р. за вих. №13098/6/99-99-11-01-01-25 скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області ДФС України від 14.04.2016р. №0000311402 та №0000321402 в частині донарахованих перевіркою сум податку на прибуток і податку на додану вартість по господарських операціях з Фірма "Чегані" ТОВ, ТОВ "Компанія Новий офіс", а в іншій частині зазначені податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу частково задоволено (т.1 а.с. 247-250).

17.06.2016 року ГУ ДФС у Харківській області на підставі акту перевірки від 14.03.2016р. № 110/20-40-14-02-07/03354394 ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000691402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 416612,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 333 290,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 83322,50 грн. та податкове повідомлення - рішення від 17.06.2016р. № 0000701402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 286306,25 грн., у тому числі: за основним платежем - 229045,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 57261,25 грн. (т.1 а.с. 51, 52).

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями ГУ ДФС у Харківській області від 17.06.2016р. № 0000691402 та від 17.06.2016р. № 0000701402, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, у той час як позивачем подано переконливі докази в обґрунтування своєї позиції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 14.03.2016р. № 110/20-40-14-02-07/03354394 про порушення позивачем п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України по взаємовідносинами з ТОВ "Будівельна компанія "Ярко", виходячи з того, що всі будівельні роботи за договором між позивачем та ТОВ "Будівельна компанія "Ярко" виконувались субпідрядником - ТОВ "БК "Гефест Альянс", а основним постачальником ТОВ "Будівельна компанія "Ярко" в листопаді - грудні 2013 року було ТОВ "Маестро-Торг". Податковим органом було взято до уваги акт ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.08.2014р. № 387/26-52-22-03-14/37312719 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК "Гефест Альянс" в зв'язку з присвоєнням платнику податків стану " 9" (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням) та не підтверджено реальність здійснення господарських операцій із контрагентами - покупцями та продавцями за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р.

Крім того, податковим органом взято до уваги акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014р. № 1944/26-59-22-06/37931224 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Маестро Торг" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за вересень, жовтень 2012 року, січень - грудень 2013 року, яким встановлено, що ТОВ "Маестро Торг" присвоєно стан " 7" (до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей", внаслідок чого задекларовані податкові зобов'язання та податковий кредит за вересень, жовтень 2012 року, січень - грудень 2013 року підлягають зменшенню до "0".

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до вимог п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) амортизації підлягають, крім іншого, витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року, а також сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до ст. 146 Податкового кодексу України.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 Податкового Кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування таких підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між КП "Ритуал" (Замовник) та ТОВ "Будівельна компанія "Ярко" (Учасник) укладено договір №8 про закупівлю робіт за державні кошти від 17.09.2013р., згідно з пунктом 1.1 якого учасник зобов'язується протягом 2013 року (жовтень-грудень 2013 року) виконати замовникові роботи з капітального ремонту кремаційної печі №2 крематорію.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2, 5.3 договору роботи виконуються відповідно до узгодженого Календарного плану виконання робіт з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року на території крематорію замовника, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Надборна,3.

Згідно з п.п. 6.3.8, 6.3.15 Учасник зобов'язаний виконувати роботи за рахунок власних матеріалів, власними силами і транспортними засобами, а у разі залучення до виконання робіт субпідрядних організацій, повинен підписати з замовником Протокол погодження субпідрядників. Приймання виконання робіт оформлюється актом приймання - передачі виконаних робіт.

Перед початком виконання робіт з ремонту кремаційної печі №2 КП "Ритуал" було затверджено дефектний акт від 17.09.2013р.

На виконання умов вказаного договору укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти №8 від 17.09.2013р., та узгоджено договірну ціну (додаток №1 до договору), технічне завдання (додаток №2 до вищевказаного договору; календарний план виконання робіт (додаток №3 до вищевказаного договору); залучення субпідрядника на роботи з капітального ремонту кремаційної печі №2 крематорію КП "Ритуал" (додаток №4 до , вищевказаного договору та лист №17 від 25.09.2013р.), яким сторони погодили залучення субпідрядника ТОВ "БК "Гефест альянс" (код ЄДРПОУ 37312719).

Для проведення ремонтних робіт кремаційної печі №2 позивачем 01.11.2013р. в інспекції ДАБК у Харківській області зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робі.

Факт виконання робіт ТОВ "Будівельна компанія "Ярко" підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013р. (форма № КБ-2в) із необхідними додатками: розрахунок №1-2 загальновиробничих витрат, відомість ресурсів, довідка про вартість виконаних будівельних робіт.

До вказаного акту та його додатків вносилися коригування від 28.05.2014р. та від 06.08.2014р. згідно з вимогами, викладеними в акті Харківської об'єднаної державної фінансової інспекції ДФІ у Харківській області № 810-40/48 від 18.06.2014р. позапланової ревізії фінансово-господарської діяльності КП "Ритуал" за період з 01.01.2013р. по 01.03.2014р. з метою перевірки достовірності кредиторської заборгованості по капітальним видаткам станом на 01.03.2014р.

Надані послуги з капітального ремонту сплачено позивачем у безготівковій формі згідно банківської виписки від 26.08.2014р., після проведеного ремонту кремаційну піч № 2 крематорію зворотно введено в експлуатацію актом приймання - здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (Ф № 03-2) від 30.12.2013р. та вона використовується за основним призначенням, що підтверджується Журналом обліку кремацій по кремаційній печі № 1 та № 2 крематорію КП "Ритуал".

Крім того, між КП "Ритуал" ХМР та ПП "Ельтан" укладено договір поставки № 2110/1 від 21.10.2009р. (а.с. 83 том 14), відповідно до умов якого ПП "Ельтан" зобов'язується поставити позивачу (покупець) дизельне пальне, бензин в асортименті, олії технічні (паливно-мастильні матеріали) за кількістю та в асортименті, вказаних у накладних, які є невід'ємною складовою договору.

Протягом 2009-2014 років позивач придбавав у ПП "Ельтан" паливно-мастильні матеріали відповідно до зазначеного вище договору поставки № 2110/1 від 21.10.2009р., додаткових угод до нього від 01.03.2010р. та від 26.04.2010р. (а.с. 85,86 т.14).

На підтвердження виконання договору № 2110/1 від 21.10.2009р. позивачем надано суду податкові та видаткові накладні.

Факт доставки придбаних паливно-мастильних матеріалів на адресу АЗС підтверджується товарно-транспортними накладними, шляховими листами.

Отримані паливно-мастильні матеріали оприбутковувались та використовувались у власній господарській діяльності позивача, що підтверджується долученими до матеріалів справи прибутковими ордерами, нарядами, тощо.

Крім того, разом із отриманим товаром за вищевказаним правочином постачальником передано позивачу паспорта якості та сертифікати відповідності на бензин.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити на те, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю КП "Ритуал" ХМР. У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення КП "Ритуал" ХМР збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ПП "Ельтан" та ТОВ "Будівельна компанія "Ярко", взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44,201 Податкового Кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на наявність недоліків в оформленні документів, що на думку ДПІ, виключає можливість їх використання як документів, що надають право на формування податкового кредиту, колегія суддів зазначає , що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо твердження суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через отримання податкової інформації від податкового органу, на обліку якого перебувають контрагенти позивача і не підтвердження можливості здійснення ними господарської діяльності, колегія суддів зазначає наступне

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. 207, 208, 250 Господарського Кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного Кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платників податків або за викладеними в акті фактами діяльності платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентами платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий Кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, оскільки КП "Ритуал" ХМР належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу.

Посилання податкового органу на відсутність будь-яких документів, які б підтверджували якість придбаного у ПП "Ельтан" товару колегією суддів відхиляються, оскільки позивачем надано до матеріалів справи копії паспортів якості на бензин та сертифікати відповідності.

Доводи апелянта про порушення позивачем приписів п. 198.5 ст. 198, п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України, внаслідок чого нараховано на обсяг паливно-мастильних матеріалів суми податкового зобов'язання з ПДВ всього в сумі 219 941,0 грн., відхиляються колегією суддів, оскільки в бухгалтерському обліку позивача наявність та рух паливно-мастильних матеріалів відображалася на рахунку 203 "Паливо", з якого паливно-мастильні матеріали списувались на виробництво готової продукції (робіт, послуг), на загальновиробничі витрати та на загальногосподарські витрати.

Витрати на списання паливно-мастильних матеріалів, які відображались позивачем у складі загальновиробничих витрат, згідно з п.15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16, розподілялися на об'єкти витрат (виробничі ділянки позивача) та щомісячно в повному розмірі включалися до складу виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг) відповідно до п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16.

При подальшій реалізації готової продукції (робіт, послуг) в момент отримання доходу, згідно з п.5 та п. 8 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. № 290, витрати (в тому числі паливно-мастильні матеріали), які сформували собівартість реалізованої готової продукції (робіт, послуг), визнаються витратами в тому звітному періоді, в якому було отримано дохід.

Щодо виробничої собівартості готової продукції, то вона відображалася у залишках на рахунку бухгалтерського обліку 26 "Готова продукція" та списувалась на витрати періоду в місяці її реалізації (залишки готової продукції станом на 31.12.2013р. складали 754053,04грн., станом на 31.12.2014 р. - 851245,85грн.)

Таким чином, відображення у податковому обліку виробничої собівартості готової продукції, до складу якої входять загальновиробничі витрати, здійснювалось тільки в момент реалізації.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, оскільки доходи від реалізації готової продукції (робіт, послуг) у позивача в 2013- 2014 роках перевищували собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), то вартість паливно-мастильних матеріалів у повному обсязі була компенсована покупцями.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, витрати були зараховані у собівартість реалізованої готової продукції, тобто при її реалізації фактично відбувалася компенсація в тому числі і витрат на вищевказані паливно-мастильні матеріали.

Щодо доводів відповідача про непідтвердження шляховими листами внутрішньогосподарського переміщення готової продукції та відсутності накладних на переміщення товарно-матеріальних цінностей по зазначеному в шляховому листі маршруті, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. В редакції вказаних правил, що діяла починаючи з 14.01.2014р. основним документом на перевезення вантажів визначено товарно-транспортну накладну, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Типова форма подорожнього листа вантажного автомобіля затверджена Наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995р. № 488/436, та втратила чинність згідно із наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10.12.2013р. № 1005/1454.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, при заповненні подорожніх листів вантажного автомобіля позивач керувався приписами ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" щодо заповнення обов'язкових реквізитів первинних документів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки у подорожник листах, наданих до матеріалів справи, наявні всі обов'язкові реквізити первинного документа, то можна вважати їх первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції.

Отже, наявні в матеріалах справи первинні документи (подорожні листі, накладні тощо) підтверджують використання паливо-мастильних матеріалів у господарській діяльності позивача.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень - рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016р. по справі № 820/3521/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В.Судді Бартош Н.С. Русанова В.Б. Повний текст ухвали виготовлений 27.02.2017 р.