Постанова № 65036858, 28.02.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2017 року № 826/10832/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося публічне акціонерне товариство "Європейський газовий банк" (надалі - позивач, ПАТ "Єврогазбанк") з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №51462336 від 22.06.2016 року, винесену старшим державним виконавцем відповідача Чорним В.В.

При цьому, судом не прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог у зв'язку з її невідповідністю вимогам, визначеним ст. 108 КАС України.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки містить недостовірні відомості щодо податкового номеру боржника, а також не затверджена начальником відділу чи його заступником та не скріплена печаткою.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 17 січня 2017 року не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, письмових заперечень проти позову до суду не подавав.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

22 червня 2016 року старшим державним виконавцем відповідача прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51462336 з примусового виконання виконавчого листа №819/2292/15, виданого 30.03.2016 року Тернопільським кружним адміністративним судом.

Незгода позивача із вказаною вище постановою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (надалі - Закон) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ст. 2 Закону, правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Відповідно до ст. 6 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до п. 1.5., пп. 1.5.1 п. 1.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5, під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: а) вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову); в) резолютивну частину із зазначенням: прийнятого рішення державного виконавця; прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови; строку і порядку оскарження постанови; г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами; ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою; д) у разі якщо постанова державного виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 18 Закону.

Як вбачається із змісту заявленого позову, позивач вважає протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51462336, оскільки вона містить недостовірні дані щодо податкового номеру боржника, а також вказує на наявність підстав для прийняття відповідачем рішення про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Так, зокрема, позивач зазначає, що виконавчий документ, що слугував підставою для відкриття виконавчого провадження не відповідає вимогам ст. 18 Закону, оскільки такий не містить відомостей щодо прізвища, ім'я по-батькові боржника та його ідентифікаційного номеру.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

При цьому, позивачем не надано копії виконавчого листа, на підставі якого відкрито виконавче провадження ВП №51462336, однак із змісту постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається, що така містить відомості щодо найменування боржника, а саме "Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» Оберемко Р.А.», та вказано адресу « 04073 м. Київ пр. Московський 16».

Частина 1 статті 18 Закону містить вимоги до виконавчого документа, у якому, зокрема, має бути зазначено й індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону, у разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам ст. 18 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Водночас, суд звертає увагу, що приписами пункту 3 частини третьої статті 11 Закону надано державному виконавцю право при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача - одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Тому відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону установлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове рішення. У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо).

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відсутність чи помилкове зазначення ідентифікаційного коду боржника у виконавчому листі не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження, чи визнання постанови про відкриття виконавчого провадження протиправною, особливо у тому випадку, коли боржником є посадова особа, в даному випадку - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, що дозволяє ідентифікувати особу боржника і без зазначення його ідентифікаційного податкового номеру.

Посилання позивача на помилковість зазначеного податкового номеру боржника у постанові про відкриття виконавчого провадження носить формальний характер. Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не може бути скасована лише з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.06.2014 р. у справі №6-62цс14 (ЄДРСР № 39589412).

Крім того, позивач вважає постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51462336 протиправною, оскільки вона не затверджена начальником відділу або його заступником та не скріплена печаткою, що суперечить абз. Ґ пп. 1.5.1 п. 1.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Суд не погоджується з такими доводами позивача, виходячи із наступного.

Як вбачається із змісту абз. Ґ пп. 1.5.1 п. 1.5 вказаної Інструкції, постанови державного виконавця складаються та підписуються держаним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю, при цьому затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою лише у випадках встановлених Законом або цією Інструкцією.

При цьому, ані норми Закону, ані Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5 не містять вимог щодо обов'язкового скріплення печаткою постанови про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення суду про зобов'язання боржника вчинити певні дії, така вимога стосується лише тих постанов, що відкриті на виконання рішення про стягнення коштів з боржника.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано суду належні та достатні докази на підтвердження того, що винесена постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження є протиправною, а відтак відсутні підстави для її скасування.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість прийняття державним виконавцем відповідача оскаржуваної постанови.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням вимог ст. 94 КАС України підстави для присудження на користь позивача понесених ним судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов