Постанова № 65036801, 27.02.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2017 року № 826/9709/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, за участі третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (надалі - позивач, ТОВ «Факторинг Фінанс») з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (надалі - ПАТ «Дельта Банк») Кадирова Владислава Володимировича (надалі - відповідач, уповноважена особа Фонду Кадиров В.В.), за участю третьої особи - Фонду (надалі - третя особа), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., оформлене протоколом №47 від 11 серпня 2015 року в частині визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторинг Фінанс» і посвідченого 28 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним №1025 (надалі - договір №1025).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що умови договору №1025 не відповідають підставам нікчемності правочину, встановленим в ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI), а сам договір №1025 є чинним, укладеним згідно з вимогами законодавства та його укладання направлено на настання реальних наслідків для сторін, а тому рішення відповідача щодо визнання вказаного договору нікчемним є протиправним та підлягає скасуванню.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 18 жовтня 2016 року не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В наданих до суду письмових запереченнях представники відповідача та третьої особи заперечували щодо задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк», як продавцем, та ПАТ «Дельта Банк», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

За вказаним вище договором ПАТ «Кредитпромбанк», зокрема, продало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги до ТОВ Фірма «Юність» за кредитним договором №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року, з урахуванням відповідних змін та доповнень, та за відповідними договорами, що забезпечують виконання вказаного кредитного договору.

У подальшому, 28 серпня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк», як первісним кредитором, та ТОВ «Факторинг Фінанс», як новим кредитором, укладено договір №1025, за умовами якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги виконання зобов'язань ТОВ Фірма «Юність» за кредитним договором №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року, з урахуванням відповідних змін та доповнень, та за відповідними договорами, що забезпечують виконання вказаного кредитного договору; ціну відступлення вказаних прав вимоги сторонами визначено у розмірі 45000000,00 грн.

На підтвердження виконання умов договору №1025 позивачем надано суду відповідні копії акту прийому-передачі документів, які засвідчують права вимоги до ТОВ Фірма «Юність», та платіжного доручення від 28 серпня 2014 року.

Разом з тим, постановою Правління Національного банку України «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: « 2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» №67 від 11 березня 2015 року, від 11 серпня 2015 року №47 затверджено результати перевірки, якою виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно зі ст. 38 Закону №4452-VI, зокрема, договір №1025 на підставі п.п. 1-3 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

У зв'язку із вищезазначеним, 26 серпня 2015 року уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» надіслано позивачу повідомлення про нікчемність правочинів від 26 серпня 2015 року №7419, яким повідомлено про нікчемність договору №1025.

Незгода позивача із рішенням відповідача, оформленого протоколом №47 від 11 серпня 2015 року, в частині визнання нікчемним договору №1025 зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 34, ч.ч. 1, 4 ст. 36, п. 4 ч. 2, ч. 3 ст. 37, ч.ч. 1, 2, п.п. 1-3 ч. 3, ч.ч. 4, 10 ст. 38, п. 8 ч. 1 ст. 48 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці, а для системно важливих банків - шість місяців. За обґрунтованих підстав зазначені строки можуть бути одноразово продовжені на строк до одного місяця. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.

Уповноважена особа Фонду має право: 1) призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; 2) здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом.

Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Усі або частина повноважень Фонду, визначених цією статтею, можуть бути делеговані Фондом уповноваженій особі Фонду.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону;.

Отже, шляхом логічного аналізу зазначених вище норм Закону №4452-VI суд приходить до висновку, що уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації, наділена повноваженнями повідомляти сторін за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, у випадку наділення її Фондом відповідними повноваженнями.

Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що відповідач у межах спірних правовідносин наділений Фондом вказаними вище повноваженнями.

Поряд з цим, із витягу з протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» №67 від 11 березня 2015 року, від 11 серпня 2015 року №47 вбачається, що висновок щодо виявлених ознак нікчемності договору №1025, передбачених п.п. 1-3 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, ґрунтується на тому, що за умовами договору №1025 ТОВ «Факторинг Фінанс» сплатило ПАТ «Дельта Банк» ціну відступлення у сумі 45000000,00 грн., проте, загальна сума відступлених кредиторських вимог до ТОВ Фірма «Юність» складає 12496652,62 дол. США, що складало 173590676,63 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 27 серпня 2014 року.

Із зазначеними вище твердженнями суд не погоджується виходячи з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені в ст. 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), серед яких зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 632 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ціна договору №1025 погоджена сторонами з урахуванням звіту про незалежну експертну оцінку фінансового активу, складеного 20 червня 2014 року ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.», згідно якого ринкова вартість фінансового активу - майнових прав вимоги за кредитним договором №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року, визначена у розмірі 45000000,00 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Крім того, відступлене на користь позивача право вимоги до ТОВ Фірма «Юність» за кредитним договором №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року набуте ПАТ «Дельта Банк» у ПАТ «Кредитпромбанк» за договором купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, за яким ПАТ «Дельта Банк» сплативши купівельну ціну в загальній сумі 34880101,93 грн., набуло право вимоги за вказаним кредитним за невиконаним грошовим зобов'язанням на загальну суму 99885744,39 грн.

Тобто, ПАТ «Дельта Банк», не будучи первісним кредитором ТОВ Фірма «Юність», здійснило факторингову операцію, викупивши з дисконтом від номіналу заборгованості у ПАТ «Кредитпромбанк» право вимоги до позивальника за 34880101,93 грн. та в подальшому реалізувавши набуте право вимоги позивачу за 45000000,00 грн., отримавши прибуток від такої операції у розмірі 10119898,07 грн.

Враховуючи, що в результаті виконання сторонами договору №1025 були отримані результати - ПАТ «Дельта Банк» отримані кошти, а ТОВ «Факторинг Фінанс» отримано право вимоги, твердження відповідача щодо безпідставного відчуження майна та/або відмови від власних майнових вимог є безпідставними, оскільки безоплатне відчуження майна та/або відмова від власних майнових вимог не можуть передбачати отримання коштів, як оплату за відчужене майно.

Також, відповідачем не було надано суду належних та достатніх доказів того, що уклавши договір №1025 банк (ПАТ «Дельта Банк») взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Крім того, суд звертає увагу, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2016 року, у справі №910/5382/16 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Факторинг Фінанс», за участю третьої особи - Фонду, про визнання недійсним договору №1025 та зобов'язання вчинити дії у задоволенні позову відмовлено повністю.

Так, вказаним вище рішенням Господарського суду міста Києва встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», оскільки ним не доведено наявність обставин з якими закон пов'язує визнання договору №1025 недійсним та наявність підстав нікчемності правочину, які встановлені в ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача, оформленого протоколом №47 від 11 серпня 2015 року, в частині визнання договору №1025 нікчемним, а тому воно підлягає скасуванню.

Стосовно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, щодо того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Однак, суд вважає за доцільне та необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, виходячи із нижче викладених мотивів.

Висновок Верховного Суду України у вище вказаних постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вище зазначені спірні правовідносини, які регулюються нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (надалі - Закон №2343-XII), а тому спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, належить вирішувати у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Нормами Закону №2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2343-XII, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Тобто, нормами Закону №2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Суд звертає увагу на те, що у даній справі вирішуються спірні правовідносини у рамках норм Закону №4452-VI.

Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого, як уже зазначено вище, регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз вище викладених норм Закону №4452-VI дає суду підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону №2343-XII, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону №4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Дія Закону №2343-XII на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.

Вище вказані висновки також кореспондуються із позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Таким чином, враховуючи у сукупності вище викладені норми та з'ясовані обставини, а також з метою дотримання вимог ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене протоколом №47 від 11 серпня 2015 року, в частині визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги, укладеного між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» і посвідченого 28 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним №1025.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (ідентифікаційний код 36125262) судові витрати у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ідентифікаційний код 21708016).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов