Постанова № 65036229, 27.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7018/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Одеський окружний адміністративний суд:

під головуванням судді Андрухіва В.В.

за участю секретаря Рижук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області в особі Біляївського відділення Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області про визнання первинної скарги на податкове повідомлення-рішення повністю задоволеною, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області в особі Біляївського відділення Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати повністю задоволеною на користь платника податків первісну скаргу представника ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, ОСОБА_2 на податкове повідомлення-рішення Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 30.06.2016 року № 41968-153, яким ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, визначена сума податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 30.06.2016 року № 41968-15, яким ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, визначена сума податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб, код платежу 18011000, у розмірі 25000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.08.2016 року ним було отримано податкове повідомлення-рішення Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області від 30.06.2016 року № 41968-15, яким йому визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000 грн. За результатами оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення через свого представника ОСОБА_2 в адміністративному порядку до ГУ ДФС в Одеській області та до ДФС України, податкове-повідомлення рішення від 30.06.2016 року № 41968-15 залишено без змін, а скарги без задоволення. Позивач вважає рішення ГУ ДФС в Одеській області та ДФС України такими, що прийняті з порушенням чинного податкового законодавства та порушують його права, у зв'язку з чим він був вимушений звернутися до суду з даним позовом. На думку позивача, належний йому транспортний засіб: реєстраційний номер НОМЕР_2, марка - TOYOTA, модель - Land Cruiser 200, 4,5, внутрішнього згоряння, дизель, АТ, рік випуску 2011, з пробігом 157774 км, середньоринковою вартістю 888030 грн., - не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році. Позивач також зазначає, що згідно інформації, отриманої з офіційного сайту Мінекономрозвитку, вартість його транспортного засобу складає 888030 грн., тобто його середньоринкова вартість є значно нижчою, ніж вартість, визначена Податковим кодексом України - 1033500 грн. Як стверджує позивач, транспортний податок, об'єкт оподаткування яким (ст.267 ПК України) було змінено Законом України № 909-VІІІ від 24.12.2015 року, та який фактично не встановлений на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області, оскільки рішення вказаної ради не виносилося та не оприлюднювалося, а тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у 2016 році. Як зазначає позивач, ГУ ДФС в Одеській області отримало первинну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 17.08.20016 року, а рішенням ГУ ДФС в Одеській області від 06.09.2016 року № 1046/Б/15-32-10-01-08 строк розгляду первинної скарги продовжений до 15.10.2016 року. На думку позивача, оскільки рішення ГУ ДФС в Одеській області про продовження строку розгляду його скарги від 06.09.2016 року у 20-денний строк після її отримання не було надіслано ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, то в силу приписів п.56.9 ст.56 Податкового кодексу України первинна скарга представника ОСОБА_1 вважається повністю задоволеною на користь платника податків, проте ГУ ДФС в Одеській області прийняло інше рішення, яким оскаржуване податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов з наведених вище підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у письмових заперечення, які обґрунтовані тим, що згідно пп.267.3.1 п.267.3 та п. 267.4 ст.267 Податкового кодексу України на підставі отриманих від підрозділів ДАІ МВС України даних щодо об'єктів оподаткування, ОСОБА_1 залучено до оподаткування транспортним податком за 2016 рік та Роздільнянською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 року № 41968-15 на суму 25000 грн. Відповідач вважає, що оскільки позивачем не надано відповідних підтверджень від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку щодо середньоринкової вартості автомобіля TOYOTA LAND CRUISER 200, рік випуску 2011, державний номерНОМЕР_2, об'єм двигуна 4461 см куб, який належить на праві власності позивачу, вказаний автомобіль є об'єктом оподаткування за 2016 рік. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 року № 41968-15 є правомірним, а доводи та позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить легковий автомобіль марки Toyota, модель - Land Cruiser 200, тип пального - дизель, колір - білий, 2011 року випуску, об'єм двигуна - 4461 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_2. Даний автомобіль позивачем придбано 16.01.2014 року.

З акту огляду транспортного засобу від 10.08.2016 року, складеного 10.08.2016 року кваліфікованим оцінювачем ОСОБА_3, пробіг транспортного засобу позивача марки Toyota, модель - Land Cruiser 200, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 4461 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_2, становить 157774 км.

Згідно інформації з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку в розділі "транспортні засоби: розрахунок вартості" станом на 10.08.2016 року, середньориноква вартість легкового автомобіля марки Toyota, модель - Land Cruiser 200, 4,5, внутрішнього згорання, дизель, АТ, 2011 року випуску, з пробігом 157774 км - становить 888030 грн.

Рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 26.02.2016 року № 67-VII встановлено, зокрема, що транспортний податок на легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня (1,03 млн. грн.) - 25000 гривень на рік за кожний автомобіль.

Згідно цього рішення, середньоринкова вартість визначається Міністерством економічного розвитку і торгівлі України за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на офіційному сайті Міністерства.

30.06.2016 року Біляївським відділенням Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 41968-15 від 30.06.2016 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач через свого представника ОСОБА_2 подав до Головного управління ДФС в Одеській області первинну скаргу на податкове повідомлення-рішення № 41968-15 від 30.06.2016 року (вхідний № П/718 від 17.08.2016 року).

Рішенням ГУ ДФС в Одеській області від 06.09.2016 року № 1046/Б/15-32-10-01-08 продовжено строк розгляду первинної скарги до 15.10.2016 року, копію якого направлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та начальнику Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області Дикун О.О.

Рішенням ГУ ДФС в Одеській області від 05.10.2016 року № 1193/Б/15-32-10-01-08 податкове повідомлення-рішення Біляївського відділення Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області № 41968-15 від 30.06.2016 року залишено без змін, а первинну скаргу без задоволення.

28.11.2016 року ДФС України прийнято рішення про результати розгляду скарг № 12686/Б/99-99-11-02-01-14, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення Біляївського відділення Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області № 41968-15 від 30.06.2016 року та рішення ГУ ДФС в Одеській області від 05.10.2016 року № 1193/Б/15-32-10-01-08.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положенням пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України було визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

При цьому, Законом України від 24.12.2015 року N 909-VIII, який набрав чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни, зокрема, до Податкового кодексу України, у зв'язку з чим пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції.

Так, пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 24.12.2015 року №909-VIII щодо об'єкта оподаткування), власники транспортних засобів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, є платниками транспортного податку.

Таким чином, оскільки середньоринкова вартість транспортного засобу позивача становить 888030 грн., що є меншим ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати (1378 грн. х 750 = 1033500 грн.), суд дійшов висновку, що вищезазначений автомобіль позивача не є об'єктом оподаткування транспортним податком, згідно положень пп.267.2.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України.

При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, що позивачем не надано відповідних підтверджень від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку щодо середньоринкової вартості його автомобіля, тому вказаний автомобіль є об'єктом оподаткування за 2016 рік - оскільки саме відповідач був зобов'язаний розрахувати за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, середньоринкову вартість автомобіля позивача для того, щоб визначити, чи є цей автомобіль об'єктом оподаткування згідно критеріїв, встановлених пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України.

Натомість відповідач середньоринкову вартість автомобіля позивача взагалі не розрахував та не міг розрахувати за відсутності в нього відомостей про пробіг транспортного засобу, який є одним з критеріїв, що використовується для такого розрахунку.

Судом встановлено, що інформація про пробіг транспортного засобу відповідачем у позивача не запитувалася.

Відповідно до пп. 12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2016 рік - це плановий період, а 2017 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, транспортний податок, об'єкт оподаткування яким (ст.267 ПК України) було змінено Законом України № 909-VIII від 24.12.2015 року, та який встановлено на території с. Нерубайське рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 26.02.2016 року № 67-VII, практично не може бути визнаний обов'язковим до сплати в 2016 році, адже місцева рада прийняла і офіційно оприлюднила рішення № 67-VII вже після 15 липня 2015 року.

Пунктом 10.2 ст.10 Податкового кодексу України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У п.4 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з тим, статтею 7 Податкового кодексу України визначено загальні засади встановлення податків і зборів.

Пунктом 7.1 ст.7 Податкового кодексу України визначено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: 7.1.1. платники податку; 7.1.2. об'єкт оподаткування; 7.1.3. база оподаткування; 7.1.4. ставка податку; 7.1.5. порядок обчислення податку; 7.1.6. податковий період; 7.1.7. строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Пунктом 7.3 ст.7 Податкового кодексу України закріплено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Отже п.4 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII в частині незастосування на 2016 рік вимог, встановлених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, суперечить положенням п.7.3 ст.7 Податкового кодексу України, оскільки вказаним Законом було внесено зміни не виключно до Податкового кодексу України, а й до деяких інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році.

Зігдно з вимогами п.7.4 ст.7 Податкового кодексу України, елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

Слід звернути увагу, що Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII не вносилися зміни до п.12.3 статті 12 Податкового кодексу України, якою передбачено порядок встановлення місцевого податку, та пп.12.3.4 з вказаної норми ПК України не виключався.

З огляду на викладене, враховуючи презумпцію правомірності рішень платника податків, проголошену в пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 та в п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин між сторонами.

Суд також бере до уваги принцип стабільності, закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (в редакції Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року - не може мати місце у 2016 році.

У спірних правовідносинах суд також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2016 рік.

Згідно з абз.2 п.56.4 ст.56 Податкового кодексу України, обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Біляївського відділення Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області від 30.06.2016 року № 41968-15, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000 грн. - підлягає скасуванню, як протиправне.

Щодо вимоги позивача про визнання повністю задоволеною на користь платника податків первісної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на податкове повідомлення-рішення Роздільнянської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області від 30.06.2016 року № 41968-153, суд зазначає наступне.

Згідно приписів п.56.9 ст.56 Податкового кодексу України, керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до абз.3 п.56.9 ст.56 Податкового кодексу України рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків надсилається саме платнику податків, тому вимоги даної норми ПК України не були дотримані Головним управлінням ДФС в Одеській області під час розгляду первинної скарги, оскільки таке рішення було надіслане лише представнику та не було надіслане власне платнику податків (позивачу).

Тому, оскільки рішення платнику податків не надсилалося, скарга повинна вважатися задоволеною.

Разом з тим, позовна вимога ОСОБА_1 «визнати повністю задоволеною на користь платника податків первісну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2», не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, не відповідає вимогам ч.4 ст.105 КАС України щодо змісту позовних вимог, які можуть бути заявлені позивачем, а по-друге, за результатами розгляду скарги платника (як первинної, так і повторної), відповідними контролюючими органами приймалися рішення по суті скарги, і податковий борг обліковується за позивачем у Роздільнянській ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, і у такий спосіб, як просить позивач, його права не можуть бути захищені.

Суд зазначає, що відповідно до ст.2, п.1 ч.2 ст.17 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо платник податків вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод.

З наведених норм права випливає, що платник податків на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Заявляючи вимогу "визнати повністю задоволеною на користь платника податків первісну скаргу...", позивач не оскаржує рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, тому такий спосіб захисту порушеного права, на думку суду, не є належним.

Таким чином, належним способом захисту порушеного права є саме оскарження податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 року № 41968-15, яке в порядку адміністративного оскарження контролюючими органами скасовано не було, і породжує для позивача певні обов'язки.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд згідно ч.3 ст.94 КАС України присуджує позивачу здійснені ним судові витрати відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6-9, 11, 69, 71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 30.06.2016 року № 41968-15, яким ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, визначена сума податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.

В решті позову - відмовити.

Стягнути судові витрати у сумі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 20 копійок) з Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39486302, адреса: 67400, вул.Європейська, 37, м.Роздільна, Одеська область) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови виготовлений 27.02.2017 року.

Суддя: В.В.Андрухів