Постанова № 65035301, 23.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2016 р. Справа № 804/3961/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Турової О.М.,

суддів: Захарчук-Борисенко Н.В., Степаненка В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Черніженко К.Е.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача-1: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_4, Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна інспекція праці в Дніпропетровській області,

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі Держгеокадастр, відповідач-1), голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_4 (далі - відповідач-2), Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області (далі - відповідач-3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна інспекція праці в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.06.2016р. №722-то «Про звільнення ОСОБА_3О.», який був підписаний головою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_4; зобовязати Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області з 14 червня 2016 року; стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду у сумі 25000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що з 20.08.2015р. ОСОБА_3 призначений на посаду начальника Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області. Прибувши у звязку зі службовою необхідністю 14.06.2016р. до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, він отримав копію наказу від 14.06.2016р. №722-то «Про звільнення ОСОБА_3О.», з якого слідувало, що таке звільнення відбулося за згодою сторін на підставі заяви позивача. Так як ніякої заяви про звільнення за згодою сторін з посади позивач не писав і його волі на таке звільнення не було, позивач вважає, своє звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам закону. Крім того, заява про звільнення, написана начебто позивачем, не містить такого обовязкового реквізиту як дати, з якої слід його звільнити. Про те, що він не має намірів звільнятися позивач повідомив Держгеокадастр листом від 15.06.2016р., на який жодної відповіді не отримав. Своїми неправомірними діями щодо позбавлення ОСОБА_3 у незаконний спосіб конституційного права на працю відповідачі завдали йому моральної шкоди, яку позивач оцінює в 25000,00грн. та яка полягає в тому, що ОСОБА_3 принижує свавілля та нехтування відповідачами ОСОБА_5 України та законів України при його звільненні, через що він несе моральні страждання та емоційні стреси.

Позивач та його представник у судових засіданнях підтримали адміністративний позов та, посилаючись на викладені у ньому доводи, просили його повністю задовольнити.

Відповідач-1 предявлений позов не визнав, подав на нього письмові заперечення, в яких просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що підставою для видачі спірного наказу була власноручно за власним бажанням написана заява позивача, в якій відображено його бажання звільнитися з посади за угодою сторін. Зазначена заява в автоматизованій системі загального діловодства Держгеокадастру зареєстрована 14.06.2016р. за вх.№23-21625/0/1-16. Із цією заявою погодився голова Держгеокадастру ОСОБА_4, про що свідчить його підпис на заяві позивача та видання в день реєстрації заяви відповідного наказу. Твердження позивача про те, що заява про звільнення від 14.06.2016р. не породжує правових наслідків звільнення з посади, оскільки містить, на його думку, певні недоліки, є хибними. Не зазначення позивачем у заяві про звільнення дати звільнення свідчить, на думку відповідача-1, про згоду ОСОБА_3 на визначення Держгеокадастром, як роботодавцем, остаточної дати звільнення шляхом видання відповідного наказу, а також про бажання позивача звільнитися негайно. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то вони, на думку відповідача-1, є недоведеними та непідтвердженими жодним чином, а відтак не можуть бути задоволені. Також відповідач-1 зазначав, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №547-р від 27.07.2016р. в.о. голови Держгеокадастру є ОСОБА_6, тому позовні вимоги саме до ОСОБА_4, як голови Держгеокадастру не мають правових підстав та є неактуальними на сьогодні.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні також заперечував проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на доводи, викладені у письмових запереченнях на нього.

Відповідач-2 та відповіда-3, а також третя особа правом на подання письмових заперечень чи пояснень на позов не скористалися, своїх представників до судового засідання не направили.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача-1, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20.08.2015р. №871-то ОСОБА_3 призначено на посаду начальника Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області, як такого, що пройшов конкурсний відбір на цю посаду, з присвоєнням йому 11 рангу державного службовця.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.06.2016р. №722-то «Про звільнення ОСОБА_3О.» позивача звільнено з посади начальника Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін. Підставою звільнення у цьому наказі вказана заява ОСОБА_3

В судових засіданнях позивач та його представник наполягали на тому, що жодних заяв про звільнення ОСОБА_3 не писав та не подавав до Держгеокадастру, оскільки намірів звільнятися не мав.

Згідно зі ст.43 ОСОБА_5 України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу».

Так, відповідно до ст.5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 Закону України «Про державну службу» визначено умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін та встановлено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

При цьому за угодою сторін, тобто за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, припиняється як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір (наприклад, контракт).

З огляду на положення ст.21 КЗпП України сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, яким і приймається рішення про припинення трудового договору за угодою сторін.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994р. №4, від 26.10.1995р. №18, від 25.05.1998р. №15) судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

Звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Саме тому звільнення носить назву за згодою сторін - така згода досягається виключно між сторонами трудового договору та не передбачає участі будь-якої третьої особи.

Отже, з наведеного слідує, що основними умовами припинення державної служби за угодою сторін щодо яких працівник та суб'єкт призначення повинні дійти згоди для звільнення є: підстава припинення державної служби, тобто, наявність відповідної заяви працівника, та узгоджена між сторонами дата, з якої такий працівник підлягає звільненню.

Визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу» (за власним бажанням).

Дослідивши наявну в матеріалах справи заяву ОСОБА_3 про звільнення його із займаної посади за власним бажанням, суд встановив, що вказана заява не містить ні дати її написання, ні вказівки на дату звільнення позивача, ні дати резолюції «До наказу».

Отже, вказана заява не може свідчити про досягнення між працівником та роботодавцем взаємної згоди по всім істотним питанням звільнення, бо дата, з якої працівник має бути звільнений є суттєвим та обовязковим елементом такої угоди сторін, в той час як жодний реквізит означеної заяви не надає змоги це встановити.

Щодо доводів відповідача-1 про те, що не зазначення позивачем у заяві про звільнення дати звільнення свідчить про згоду ОСОБА_3 на визначення Держгеокадастром, як роботодавцем, остаточної дати звільнення шляхом видання відповідного наказу, а також про бажання позивача звільнитися негайно, суд зазначає, що наведенні твердження відповідача-1 вже самі по собі свідчать про відсутність конкретної угоди між працівником та роботодавцем з цього питання, оскільки визначення дати звільнення трактувалося роботодавцем самостійно на власний розсуд (або звільнити негайно, або у визначену Держгеокадастром дату шляхом видання відповідного наказу), що суперечить самому розумінню звільнення за угодою сторін.

Також слід зазначити, що представник відповідача-1 не зміг пояснити суду та надати будь-які докази відносно того яким чином вказана заява потрапила до Держгеокадастру та хто її прийняв, в той час як позивач наполягав, що він її не подавав взагалі.

На підставі ч.2 ст.71 КАС України та п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», саме суб'єкт призначення, який є роботодавцем, повинен довести, що звільнення працівника відбулося без порушення законодавства про працю.

У постанові від 26.10.2016р. у справі №6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою та чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

З наявних матеріалів справи та пояснень представника відповідача-1 неможливо встановити дату та спосіб досягнення між позивачем та суб'єктом призначення взаємної домовленості про звільнення в певний строк.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача про те, що між ОСОБА_3 та Держгеокадастром, як суб'єктом призначення, не було досягнуто взаємної домовленості щодо звільнення на підставі п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін, зокрема, не узгоджено дати такого звільнення.

Відсутність узгодження дати звільнення та волевиявлення позбавляло відповідача-1 права на звільнення позивача в порядку п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України.

А відтак, наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.06.2016р. №722-то «Про звільнення ОСОБА_3О.» є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника, згідно ч.1 ст.27 Закону України №108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку №100 у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

З наявної в матеріалах справи довідки про заробітну плату ОСОБА_3 від 31.08.2016р. слідує, що середньоденна заробітна плата позивача, розрахована відповідно до Порядку №100, складає 297,47грн.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_3 за період з 15.06.2016р. по 23.12.2016р. складає 134 робочі дні, а тому стягненню на його користь підлягає заробітна плата за час вимушеного прогулу в сумі 39860,98грн. (134х297,47).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України постанови про поновлення на посаді у відносинах публічної служби; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; виконуються негайно.

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення частини позовних вимог ОСОБА_3 щодо стягнення моральної шкоди у сумі 25000,00грн.

Так, ч.1 ст.237-1 КЗпП України, визначено вичерпний перелік правових підстав для відшкодування працівнику роботодавцем моральної шкоди, а саме у разі якщо порушення законних прав працівника призвели до: 1) його моральних страждань; 2) втрати нормальних життєвих зв'язків; 3) вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, системний аналіз вищенаведених правових норм надає підстави стверджувати, що для стягнення моральної шкоди повинна бути одночасна сукупність наступних обставин: 1) наявність вказаних правових підстав; 2) причинно-наслідковий зв'язок між ними та звільненням працівника.

Аналогічний правовий підхід наведено у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4.

ОСОБА_3 в обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення моральної шкоди посилається на те, що своїми неправомірними діями щодо позбавлення його у незаконний спосіб конституційного права на працю відповідачі завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює в 25000,00грн. та яка полягає в тому, що ОСОБА_3 принижує свавілля та нехтування відповідачами ОСОБА_5 України та законів України при його звільненні, через що він несе моральні страждання та емоційні стреси, які супроводжуються почуттями розгубленості, образи, обурення, приниження людської гідності. У звязку із цим порушилися його нормальні відношення зі своїми близькими та товаришами, погіршилися його можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив, він постійно відчуває незручності та психологічний дискомфорт, порушення сну тощо. Він постійно несе моральні страждання, які повязані з позбавленням його відповідачами змоги отримання заробітку.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не наведено чіткого розрахунку заявленого розміру моральної шкоди, а лише зазначено, що на його думку, вона становить 25000,00грн., однак, такі обґрунтування є голослівними, тим більше, що час між звільненням позивача і ухваленням рішення суду про його поновлення на роботі судом визнано вимушеним прогулом і стягнуто у зв'язку із цим з відповідача відповідні кошти.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 122, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_4, Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна інспекція праці в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.06.2016р. №722-то «Про звільнення ОСОБА_3О.».

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області з 14 червня 2016 року.

Стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру через Відділ Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 39860,98грн. (тридцять девять тисяч вісімсот шістдесят гривень 98 копійок) без вирахування податків.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Відділу Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. 186 цього Кодексу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Судді: ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9