Рішення № 65030135, 27.12.2016, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/18266/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Власенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договорів удаваними, визнання права спільної сумісної власності, визнання недійсними договорів дарування, поділ спільного майна та визнання права власності, поділ боргу, стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 28.08.2015 року звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на садибу, що складається із земельної ділянки 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; здійснити поділ спільного майна, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом визнання за ОСОБА_2. права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину паркувального місця АДРЕСА_3, визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину паркувального місця АДРЕСА_3, визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2, визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину житлового будинку по АДРЕСА_2, визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину земельної ділянки, площею 0,0898 га, по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину земельної ділянки, площею 0,0898 га, по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1; здійснити поділ спільного боргу, що виник 04.04.2007 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перед кредитором ОСОБА_4 на підставі договору позики від 04.04.20107 року, шляхом: виділення на користь ОСОБА_2 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_4, визначивши обов'язок ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 04.04.2007 року в розмірі 95000,00 доларів США., виділення на користь ОСОБА_1 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_4, визначивши обов'язок ОСОБА_1 сплатити на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 04.04.2007 року в розмірі 95000,00 доларів США, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

21.12.2016 року позивачка уточнила свої позовні вимоги, не змінюючи предмета та підстав позову, та просила суд: визнати договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., ступінь будівельної готовності якого складала 52 %, удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу вказаного будинку; визнати договір дарування земельної ділянки, площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 0,0898 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.; визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.; здійснити поділ спільного майна, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом: визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1,визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину паркувального місця АДРЕСА_3, визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину паркувального місця АДРЕСА_3, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване, визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване, визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки 0,0898 Га по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки, площею 0,0898 га, по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1; здійснити поділ спільного боргу, що виник 04.04.2007 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перед кредитором ОСОБА_4 на підставі договору позики від 04.04.2007 року, шляхом: визнати за ОСОБА_2 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_4, що виникла на підставі договору позики від 04. 04. 2007 року в розмірі 95000,00 доларів США, визнати за ОСОБА_1 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_4, що виникла на підставі договору позики від 04.04.2007 року в розмірі 95000,00 доларів США, стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, підтверджені відповідними чеками (квитанціями).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1994 року по 23 квітня 2010 року, після чого в серпні 2015 року через недружні стосунки між ними вона звернулась до нього з пропозицією поділу майна мирним шляхом у договірному порядку, але ОСОБА_2 її права на спільне майно не визнав і чинить перешкоди у користуванні ним. Крім того, набуте у шлюбі спільне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, земельну ділянку і будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 подарував своїй прийомній дочці ОСОБА_3, на що вона - ОСОБА_1 згоди у будь-якій формі не надавала. Позивачка вважає, що такі правочини виходять за межі дрібного побутового правочину, у зв'язку з чим відповідач ОСОБА_2 зобов'язаний був одержати її згоду на вчинення таких правочинів і не мав права самостійно відчужувати спірне майно, в зв»язку з чим вона вважала необхідним визнати недійсними спірні договори дарування. Також позивачка просила суд визнати удаваними договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., ступінь будівельної готовності якого складала 52 %, удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу указаного будинку, визнати договір дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу указаної земельної ділянки. Зазначила, що на час укладення договорів дарування земельної ділянки і незавершеного будівництвом житлового будинку, готовність якого складала 52%, вона вважала, що ОСОБА_2 діє в інтересах сім'ї і укладає договори купівлі-продажу земельної ділянки та будинку. Але з одержаної від нотаріуса у 2015 році інформації вона дізналась про укладення ОСОБА_2 договорів дарування, хоча фактично за будинок і земельну ділянку сплачувались їх спільні грошові кошти, свідком і учасником чого вона була безпосередньо. При цьому позивачка посилається на придбання вищезазначеного майна у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 у ОСОБА_9, власника вищезазначеної земельної ділянки, та на те, що купівлі-продаж вчинено в день, зазначений у договорі дарування, але на оплатній основі за суму 18000 доларів США. Дарувальник за спірним договором ОСОБА_9 не мав будь-яких підстав передачі ним в дар зазначених вище земельної ділянки та незавершеного будівництвом житлового будинку, готовність якого складала 52%, до укладення договорів дарування дарувальник не був знайомий ні з нею, ані з відповідачем ОСОБА_2, з якими дарувальник не перебуває ні у родинних ні у будь-яких інших близьких відносинах.

Підставою для визнання права спільної сумісної власності та часткової власності на земельну ділянку, площею 0,0898 га. та незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване як на майно 100% будівельної готовності до експлуатації, позивачка посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 відмовляється оформлювати прийняття будинку АДРЕСА_2 до експлуатації та реєструвати право власності на нього, як на об'єкт нерухомості, будівельна готовність якого складає 100%, адже з кінця 2009 року будівництво будинку закінчено у повному обсязі, будинок обладнаний системами опалення, кондиціювання, водопостачання, каналізації газопостачання, електропостачання, послугами охорони, відеонагляду, сигналізації, оздоблений всіма необхідними матеріалами, оснащений м'якими та корпусними меблями, в будинку встановлені система очищення води, вся необхідна побутова техніка, в будинку облаштовані всі санітарно-гігієнічні умови для проживання. Під час будівництва вони побудували гараж, встановили двері, вікна, укріпили віконні та дверні отвори, завезли більше 60 вантажних автомобілів (камазів) землі, зробили внутрішнє і зовнішнє оздоблення будинку, гаражу та фонтану, по межі земельної ділянки збудували огорожу з цегли, встановили автоматичні ворота. На підтвердження власних пояснень повідомила суду про назву опалювального газового приладу будинку (АГВ Saunier Duval 35 кВт), газового лічильника, зазначила, що вона обмежена самостійно звернутись до відповідних організацій з метою прийняття будинку до експлуатації та реєстрації на такий права власності не тільки через відмову відповідача ОСОБА_2 але й незаконне відчуження останнім такого будинку і земельної ділянки, на якій розташований будинок, на користь прийомної доньки ОСОБА_3. Зареєстровані право власності на будинок і земельну ділянку за ОСОБА_3 взагалі заперечують як факт наявності прав у поивача на таке майно, так і факт можливості вчинення нею будь-яких дій щодо такого майна.

Також позивачка зазначила про існування заборгованості на користь третьої особи - ОСОБА_4 в сумі 190000 доларів США, що виникла на підставі договору позики від 04.04.2007 року, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за наявності її письмової згоди та згоди ОСОБА_5. Відповідно до договору позики від 04.04.2007 року відповідач ОСОБА_2 одержав у ОСОБА_4 200000 доларів США без оплати процентів за користування грошима з обов'язком повернення позики до 31.12.2014 року. Позика одержана була з метою закінчення будівництва будинку АДРЕСА_2, при цьому їй відомо, що ОСОБА_2 повернув ОСОБА_4 10000 доларів США.

В судовому засіданні позивач з представником позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позові з урахуванням уточнення. Позивачка надала суду письмові пояснення до яких долучила фотографії із зображенням будинку станом на 2005 рік, матеріалів внутрішнього оздоблення будинку АДРЕСА_2, оздоблення фантану у дворі, надала пояснення, в яких зазначила про розташування оздоблювальних матеріалів у будинку.

Відповідач ОСОБА_2 з представниками в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, заперечували проти позову в повному обсязі, посилаючись на те, що зазначене у позовній заяві нерухоме майно не є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_2, оскільки 05.06.2010 року ОСОБА_2 звертався разом із позивачкою до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська з позовом про поділ спільного майна, але питання поділу вирішили мирним шляхом, внаслідок чого домовились про те, що за позивачкою залишаються покращення квартири АДРЕСА_4 у вигляді капітального ремонту квартири, проведеного за особисті кошти відповідача ОСОБА_2, власними силами. Також на користь позивачки відповідачем залишені всі кухонні та спальні меблі, побутова техніка та грошові кошти у формі права вимоги до боржників. На користь відповідача ОСОБА_2 залишається квартира АДРЕСА_1; паркувальне місце біля житлового будинку АДРЕСА_1; незакінчений будівництвом будинок № АДРЕСА_2 і земельна ділянка під будинком, одержані у дар 14.08.2014 року за договором дарування. Зазначили, що позивачка своїми вимогами про поділ майна намагається одержати належну відповідачу ОСОБА_2 частку, яка вже була виділена зі спільного майна за згодою позивачки та ОСОБА_2 Відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності. Крім того, обставини будівництва та готовності будинку під час шлюбу та спільного проживання відповідач ОСОБА_2 не визнав, посилаючись на те, що до розірвання шлюбу житловий будинок АДРЕСА_2 був у тому ж стані, що й під час дарування у 2004 році. Під час дарування своїй прийомній дочці ОСОБА_3, станом на 28 квітня 2014 рік, будинок АДРЕСА_2 також був незакінчений будівництвом з готовністю 52%, не мав будь-яких добудов, не був вкритий покрівлею, тобто не мав даху. Під час шлюбу позивачка та відповідач бували у вказаному будинку, оскільки зберігали в ньому консервацію. Будівництво будинку АДРЕСА_2 здійснювалось вже після дарування прийомній доньці ОСОБА_3 за грошові кошти теперішньої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_10, джерелом надходження грошей у якої був депозитний вклад. Також, ОСОБА_2 заперечував проти обставин одержання від ОСОБА_4 у борг грошових коштів в сумі 200000 доларів США на підставі договору позики від 04.04.2007 року, зазначивши, що такий договір не підписував, грошові кошти не одержував.

Відповідачка ОСОБА_3 з представником в судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому зазначили, що ОСОБА_3 нічого не відомо про поділ майна між позивачкою та ОСОБА_2, житловий будинок АДРЕСА_2, земельну ділянку під будинком, квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 їй подарував батько ОСОБА_2 як за його вільної згоди, так і за її власної вільної згоди. Всі договори вважають дійсними, місця укладення договорів та прізвища нотаріусів ОСОБА_3 не пам'ятає, адже пройшло багато часу. Житловий будинок АДРЕСА_2 як до дарування, так і після був недобудований, сказати точно з чого складався будинок не може, адже була біля нього кілька разів але в будинок не заходила.

Третя особа - ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що позивачку ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 він знає давно, адже він є його хрещеним батьком ОСОБА_2 за таїнством хрещення, що проходило у церкві за проханням ОСОБА_2, з яким неодноразово вони сім'ями їздили на відпочинок за кордон, разом святкували свята і дні народження. ОСОБА_4 також пояснив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у шлюбі квартиру АДРЕСА_1 Також у 2004 році за 18000 доларів США позивачка та відповідач ОСОБА_2 придбали у с. Піщанка Новомосковського району земельну ділянку, на якій був розташований незакінчений будівництвом житловий будинок. Впродовж п'яти років, до кінця 2009 року, позивачка та відповідач ОСОБА_2 добудували вказаний житловий будинок, довівши його до 100% готовності. Під час будівництва вони добудували гараж, встановили двері, вікна, укріпили віконні та дверні отвори, завезли більше 60 вантажних автомобілів землі, зробили внутрішнє і зовнішнє оздоблення будинку, гаражу та фонтану, завезли в будинок м'які та корпусні меблі, побутову техніку, по межі земельної ділянки збудували огорожу з цегли, встановили автоматичні ворота, відео нагляд, сигналізацію. У кінці 2009 року будинок був готовий до експлуатації на 100% для проживання. 04.04.2007 року ОСОБА_2 звернувся до нього, ОСОБА_4, з проханням надати у позику 200000 доларів США на строк до 31.12.2014 року, посилаючись на те, що грошові кошти необхідні для закінчення будівництва зазначеного будинку АДРЕСА_2. ОСОБА_2 попередив його, що у разі погіршення його майнового стану добудований будинок буде коштувати значну суму і у разі непередбачених будь-яких обставин такий будинок буде проданий, а грошові кошти повернуті йому. Враховуючи добрі стосунки і позитивний досвід ОСОБА_4 неодноразового запозичення ОСОБА_2 грошових коштів, він, ОСОБА_4, погодився надати в позику обумовлену суму, після чого 04.04.2007 року ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_1 приїхав до нього додому, надав вже підписаний власноручно проект договору позики для ознайомлення і підписання. Він - ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 200000 доларів США, після чого підписав договір позики, письмові згоди на одержання і передання у позику грошових коштів надали ОСОБА_5 та позивачка ОСОБА_1. Заборгованість в сумі 10000 доларів США була погашена ОСОБА_2, про що ОСОБА_4 видав розписку. Виходячи з цього, станом на 31.12.2014 рік заборгованість за договором позики складає 190000 доларів США. З вимогами про стягнення заборгованості він до ОСОБА_2 окремо не звертався адже заборгованість між позивачкою та ОСОБА_2 на його користь має бути визначена судом у частковому співвідношенні. Крім того, відповідач ОСОБА_2 заборгованість не визнає, у зв'язку з чим, на його думку, з метою неповернення заборгованості і неможливості здійснення стягнення на належне сторонам майно, ОСОБА_2 відчужив все нерухоме майно, яке у нього було, на користь своєї прийомної дочки ОСОБА_3 Позивачка ОСОБА_1 визнає заборгованість перед ним, але єдине наявне у неї майно, якого недостатньо для погашення такої заборгованості, це квартира, яка використовується нею для власного проживання. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 надав фотографії будинку АДРЕСА_2, які датовані 30.04.2014 роком.

Третя особа - ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила надання письмової згоди на передання ОСОБА_4 та одержання ОСОБА_2 грошових коштів у позику в сумі 200000 доларів США, наявність згоди позивачки ОСОБА_1 Також ОСОБА_5 підтвердила обставини спільного придбання позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та паркувального місця у цьому ж будинку. Також пояснила, що у 2004 році за 18000 доларів США позивачка та відповідач ОСОБА_2 придбали у с. Піщанка Новомосковського району земельну ділянку, на якій був розташований незакінчений будівництвом житловий будинок. Впродовж п'яти років, до кінця 2009 року позивачка та відповідач ОСОБА_2 добудували вказаний житловий будинок, довівши його до 100% готовності. Під час будівництва сторони добудували гараж, встановили двері, вікна, укріпили віконні та дверні отвори, завезли більше 60 вантажних автомобілів землі, зробили внутрішнє і зовнішнє оздоблення будинку, гаражу та фонтану, завезли м'які та корпусні меблі, побутову техніку, по межі земельної ділянки збудували огорожу з цегли, встановили автоматичні ворота, відео нагляд, сигналізацію. Неодноразово вона з чоловіком ОСОБА_4 приїжджали в гості до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в готовий до проживання будинок. Також ОСОБА_4 були у придбаній родиною ОСОБА_1 квартирі на АДРЕСА_1.

Вислухавши осіб, які з»явилися, свідків, дослідивши докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.57 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Як встановлено в судовому засіданні, 10.06.1994 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Індустріальної райради народних депутатів м. Дніпропетровська між позивачкою, яка мала дошлюбне прізвище «ОСОБА_1», та ОСОБА_2 був укладений шлюб, в зв»язку з чим позивачці присвоєно прізвище «ОСОБА_1», що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2010 року у справі № 2-4184/2010 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу був задоволений, шлюб - розірваний. 23 квітня 2010 року Бабушкінським відділом РАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції зроблений запис про розірвання шлюбу, що підтверджуються свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_3.

27 лютого 2003 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельна фірма «Перспектива-1» був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у житловому комплексі «Первозванівський» Літ. А-5. Квартира складається з: 1- кухня-хол, 2 - санвузол, 3 - житлова, 4 - санвузол. 5 - лоджія, житловою площею 47,7 кв.м., загальною площею - 163,9 кв.м. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником О. І.

27 лютого 2003 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельна фірма «Перспектива-1» був укладений договір купівлі-продажу паркувального місця № 17 у підвалі житлового комплексу «Первозванівський» Літ. А-5, яке складає 3/100 частини приміщення № 51 поз. 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

14 серпня 2004 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_9 передає житловий будинок незавершений будівництвом, готовність якого складає 52%, у власність, а ОСОБА_2 прийняв у дар зазначений будинок АДРЕСА_2, з приватизованою земельною ділянкою, розміром 0,0898 га. Як вбачається з умов вищезазначеного договору, цей будинок належить ОСОБА_9 на підставі рішення Новомосковського міськрайсуду від 09.06.2004 року, б/н, яке вступило в законну силу 12.07.2004 року, взято на облік в БТІ 14.07.2004 року. Крім будинку 52% будівельної готовності договором передбачені наддвірні побудови: убиральня та літній душ. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Монашко Н. П.

14 серпня 2004 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_9 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку, розміром 0,0898 га., для будівництва і обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Отже обставини набуття на ім'я ОСОБА_2 в період шлюбу з позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1; набуття права власності на земельну ділянку, площею 0,0898 га., і незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2, будівельна готовність якого складає 52%, підтверджується зібраними у справі доказами.

Суд критично відноситься до пояснень відповідача ОСОБА_2 щодо безоплатного набуття ним у власність житлового будинку незавершеного будівництвом, готовність якого складає 52% і земельної ділянки площею 0,0898 га., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, адже відповідно до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.06.2004 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до Піщанської сільської ради про визнання права власності, ОСОБА_9 у своєму позові просив суд визнати право власності на вказаний будинок, посилаючись на обставини відсутності грошових коштів для закінчення будівництва, у зв'язку з чим він вимушений продати будинок, але такий продаж неможливий через відмову сільської ради в оформленні права власності.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснив суду, що чітко не пам'ятає обставин укладення вищевказаних договорів, їх оплатний чи безоплатний характер, але ОСОБА_2 він бачив тільки один раз під час укладення вказаних договорів щодо будинку і земельної ділянки, що були належні йому. До цього він ОСОБА_2 взагалі не знав, вони не є родичами, тому пояснити в судовому засіданні факт укладення договорів дарування не зміг. Повідомляючи суд про те, що фактично реалізацією будинку та земельної ділянки займався його зять ОСОБА_12, ОСОБА_9 підтвердив пояснення позивачки, допитаної як свідок, про те, що ОСОБА_9 був присутній лише на підписання документів у нотаріуса, а продажем фактично займався зять ОСОБА_12

Крім того, допитані в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14 пояснили, що відповідач ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 шукали для придбання і вкладення грошей нерухомість під дачу за межами міста Дніпропетровська і у 2004 році через знайому ОСОБА_15 познайомились з ОСОБА_12, який показав їм земельну ділянку у дачному кооперативі у с. Піщанка і повідомив про те, що дійсним власником землі і будинку є ОСОБА_9, а він, ОСОБА_12, є зятєм ОСОБА_9 і шукає клієнтів для продажу вказаних будинку та земельної ділянки. Вищезазначені обставини підтвердила і ОСОБА_15, будучи допитана в якості свідка.

Згідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. У відповідності до ст.627 цього Кодексу відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06. 11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК ( 435-15 )) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК ( 435-15 ) має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Як вбачається з Постанови Верховного суду України у справі № 6-1026цс16, установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Отже, вільне волевиявлення сторін за договорами дарування житлового будинку і земельної ділянки від 14 серпня 2004 року, було спрямоване саме на оплатне придбання земельної ділянки, площею 0,0898 га. і незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, будівельна готовність якого складає 52%, що підтверджується зібраними по справі доказами.

Натомість пояснення відповідача ОСОБА_2 про надання ним ОСОБА_9 допомоги у минулому, через що відбулось дарування зазначеного нерухомого майна, спростовуються поясненнями ОСОБА_9, допитаного як свідок в судовому засіданні, який зазначив про те, що ОСОБА_2 до підписання договорів у нотаріуса він не знав і ОСОБА_2 жодної допомоги йому не надавав, ОСОБА_2 не вчиняв на його користь жодних дій, які б стали підставою віддячити ОСОБА_2 з його боку, зокрема і безоплатним переданням у власність ОСОБА_2 будинку і землі, належних ОСОБА_9

Крім того, позивачкою, допитаною як свідок, та допитаними свідками ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підтверджено досягнення між сторонами домовленості щодо однієї з істотних умов - умови про ціну договору, яка за поясненнями свідків була встановлена в розмірі 18000 (вісімнадцять тисяч) доларів США. Виходячи з того, що відчуження земельної ділянки і житлового будинку здійснювалось одночасно, а також те, що відчужуваний будинок розташований саме на відчужуваній земельній ділянці, суд приходить до висновків про те, що сторони договору купівлі-продажу домовились про ціну як на будинок, так і на земельну ділянку, що підтверджується належним подальшим виконанням зобов'язання з передачі майна у власність і відсутністю з 2004 року будь-яких претензій майнового характеру між сторонами договору купівлі-продажу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., ступінь будівельної готовності якого складала 52 %, слід визнати удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу указаного будинку. З наведених підстав також підлягає визнанню удаваним правочином договір дарування земельної ділянки, площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

Будь-яких належних та допустимих доказів в спростування даних позовних вимог відповідачами суду не надано.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Отже, набуття ОСОБА_2 в період шлюбу з позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_1; набуття права власності на земельну ділянку, площею 0,0898 га. і незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2, будівельна готовність якого складає 52%, презюмують перебування такого майна в режимі спільної сумісної власності.

Судом також встановлено, що 28 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та його прийомною донькою ОСОБА_3 був укладений договір дарування земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0898 га, що розташована по АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.

28 квітня 2014 року дружиною ОСОБА_2 та матір»ю ОСОБА_3 - ОСОБА_10 була видана заява, якою остання надає згоду своїй неповнолітній доньці ОСОБА_3 на прийняття в дар від її батька ОСОБА_2 житлового будинку незавершеного будівництвом, готовність якого складає 52%, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, яка розташована за тією ж адресою, та квартири АДРЕСА_1. 23.04.2014 року Розпорядженням голови Новомосковської районної державної адміністрації надано згоду на дарування ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 житлового будинку незавершеного будівництвом, готовність якого складає 52%, та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

28 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування житлового будинку незавершеного будівництвом, готовність якого складає 52%, за умовами якого ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок, незавершений будівництвом, готовність якого складає 52%, який розташований за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М.

29 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_3 набула право власності на вищезазначену квартиру.

Відповідно до положень ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.2 цієї статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно до ч.3, 4, 5, 6 цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Згідно до ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів нотаріальних справ щодо укладених спірних договорів дарування від імені відповідача ОСОБА_2 на користь відповідачки ОСОБА_3, 29 квітня 2014 року ОСОБА_10, згідно ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України, надала письмову згоду на укладення та підписання договору дарування квартири АДРЕСА_1.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні заяви (згоди) позивачки ОСОБА_1 на укладення вищевказаних договорів дарування на користь ОСОБА_3 За поясненнями позивачки ОСОБА_1 вона не надавала будь-якої згоди на відчуження її колишнім чоловіком їх спільного майна на користь відповідачки ОСОБА_3 В матеріалах справи також відсутні докази припинення права власності у позивачки ОСОБА_1 на підставах, визначених ст. 346 ЦК України або іншими нормами законів України щодо наступного майна: квартири АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0,0898 га., і незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, будівельна готовність якого складає 52%. Будь-яких доказів в спростування зазначеного відповідачами не надано.

Враховуючи досліджені обставини, суд приходить до висновків про те, що, укладаючи договори дарування від 28 квітня 2014 року про безоплатне відчуження на користь відповідачки ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0898 га. і незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, будівельна готовність якого складає 52% , та договір дарування від 29 квітня 2014 року про безоплатне відчуження на користь відповідачки ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1; право власності позивачки ОСОБА_1 на вищезазначене майно було незаконно і безпідставно припинене, крім того, безпідставно припинений правовий режим майна спільної сумісної власності подружжя на таке майно.

Суд вважає такими, що не підтверджуються жодними допустимими і належними доказами пояснення відповідача ОСОБА_2 про здійснення всіх будівельних і оздоблювальних робіт у житловому будинку № АДРЕСА_2 після відчуження будинку на користь відповідачки ОСОБА_3

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2016 року по справі за клопотанням представника позивача було призначено судову комплексну будівельно-технічну, земельно-технічну, оціночно-будівельну та товарознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Відповідно до висновку експерта за результатами судової комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 по даній цивільній справі від 09.12.2016 року реконструкція вищевказаного будинку проводилась з 2004 року. Надані письмові пояснення позивача ОСОБА_1 (том 2 а. с. 54 - 65) не спростовують і можуть підтверджувати використання придбаних матеріалів для реконструкції житлового будинку № АДРЕСА_2 у зазначений період, але за допомоги цих пояснень експертам неможливо перевірити та визначити повний об'єм та вартість будівництва. Враховуючи вищевикладене, дані технічного паспорту на 2016 рік, дані щодо підключення житлового будинку до інженерних мереж, можна дійти висновку, що реконструкція житлового будинку АДРЕСА_2 здійснювалась протягом 2004 - 2009 року. Експертом, зокрема, визначено, що позивачкою правильно зазначено розташування матеріалів у приміщеннях і на спорудах, відповідно до письмових пояснень у справі (т. 2 а.с. 54 - 65); експертом підтверджена відповідність газового лічильника і газового котла до технічних умов та пояснень позивачки.

Такі обставини є підтвердженням інших пояснень позивачки ОСОБА_1 щодо особистого замовлення нею матеріалів та приймання участі у будівництві будинку, здійсненні контролю за виконанням найманими працівниками робіт, послуг.

Суд звертає увагу на те, що доказів наявності інформації про розташування кімнат і оздоблювальних матеріалів в загальному доступі відповідачем не подано, судом самостійно не виявлено, але натомість пояснення позивачки, підтверджені висновками незалежного експерта і фотографіями про розташування оздоблювальних матеріалів, підтверджують обставини того, що позивачка вже була свідком розташування таких оздоблювальних матеріалів у будинку, чого б було неможливо, якщо б будинок реконструювався після розірвання шлюбу між позивачкою і відповідачем та наявності повних обмежень щодо користування будинком, зокрема для огляду.

Правдивість показань позивачки підтверджена поясненнями третіх осіб та допитаних свідків, також підтверджується інформацією про використанням за 2004 - 2010 рік, як спірний період, газу та електроенергії, адже з грудня 2009 року, як зазначає позивачка здійснювалось використання опалення у будинку, до 09 місяця 2011 року в будинку використано газу 15736 куб.м., що й спостерігається у подальшому.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 заявили клопотання про застосування до позовних вимог позивача про поділ майна спільної сумісної власності строку позовної давності. Разом з цим, зазначена заява про пропуск позивачкою строку звернення із вказаними вимогами є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на обставини домовленості про поділ майна у липні 2010 року за взаємною згодою з позивачкою спростовуються матеріалами справи № 2-5699/2010, дослідженої в судовому засіданні, з якої вбачається, що саме ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про поділ майна, але в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачці судом направлялася копія зазначеного позову, адже відповідно до ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2010 року у справі № 2-5699/2010 вказана позовна заява повернута позивачу ОСОБА_2 Будь-які інші докази, які б свідчили б про обізнаність позивачки ОСОБА_1 про таку справу відсутні. Допитана в якості свідка позивачка ОСОБА_1 підтвердила, що до 2015 року вона не одержувала будь-якої інформації про поділ майна за ініціативою Відповідача ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( Протокол ратифіковано Законом N 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) від 17.07.97 ) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи порушення оспорюваними договорами дарування гарантованого конституційного права власності, що було належне позивачці, суд вважає за можливе задовольнити позов, яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О.; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М.; визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М.

Щодо визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права спільної власності на земельну ділянку, площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, суд зазначає про те, що така земельна ділянка була набута на оплатній основі під час шлюбу, а тому за вимогами ст. 60 Сімейного кодексу України така земельна ділянка має бути визнана об'єктом спільної сумісної власності позивачки та відповідача ОСОБА_2

Щодо визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2 що розташований за адресою: АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване, суд зазначає наступне. Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Вищезазначене правова позиція ґрунтується на правовій позиції Верховного суду України, відповідно до постанови від 07 вересня 2016 року у справі 6-47цс16.

За таких же правових підстав має бути визнане право на частку у майні спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як зазначено вище, стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Вищезазначене правова позиція ґрунтується на правовій позиції Верховного суду України, відповідно до постанови від 07 вересня 2016 року у справі 6-47цс16. Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року .

Щодо вимог про поділ спільного боргу, що виник на підставі договору позики від 04.04.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, за наявності письмової згоди позивачки ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_5, судом досліджений оригінальний примірник такого договору позики. Посилання Відповідача ОСОБА_2 про те, що ним такий договір не підписувався не підтверджується належними і допустимими доказами по справі. Крім того, судом були роз'яснені права і обов'язки сторін у справі, роз'яснені правові наслідки відмови відповідача від заявлення клопотання про призначення по справі відповідної почеркознавчої криміналістичної експертизи, проте відповідачами відповідне клопотання про призначення проведення судової почеркознавчої експертизи заявлене не було. Крім того, всі інші особи, підписи яких зазначені в договорі, пояснили суду, допитані як свідки, про те, що договір містить їх власноручні підписи.

Окремим доказом, що спростовує твердження відповідача ОСОБА_2 про неодержання останнім від ОСОБА_4 грошових коштів за договором позики від 04.04.2007 року є власноручно складена заява ОСОБА_2 від 22.11.2013 року до Начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Дніпропетровській області в якій ОСОБА_2 повідомляє, що грошові кошти 200000 доларів США він одержав від ОСОБА_4 для ОСОБА_16, але останній гроші не повернув.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» «до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховується також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї».

Зважаючи на встановлені судом вищевказані обставини, суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача та вважає необхідними визнати договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., ступінь будівельної готовності якого складала 52 %, удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу вказаного будинку; визнати договір дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу указаної земельної ділянки; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, який не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 0,0898 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М.; визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т.М.; здійснити поділ спільного майна, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину паркувального місця АДРЕСА_3; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину паркувального місця АДРЕСА_3; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки, площею 0,0898 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки, площею 0,0898 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1; здійснити поділ спільного боргу, що виник 04.04.2007 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перед кредитором ОСОБА_4 на підставі договору позики від 04.04.2007 року; визнати за ОСОБА_2 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_4, що виникла на підставі договору позики від 04.04.2007 року в розмірі 95000,00 дол. США; визнати за ОСОБА_1 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_4, що виникла на підставі договору позики від 04.04.2007 року в розмірі 95000,00 дол. США.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи позивачкою був сплачений судовий збір в розмірі 4505,80 грн., що підтверджуються квитанцією ПАТ КБ ПРИВАТБАНК від 28.08.2015 року. Для проведення комплексної експертизи позивачкою витрачено 16947,20 грн., що підтверджується актом № 4810/4811-16 від 09.12.2016 року здачі-приймання висновку судового експерта; на виготовлення технічного паспорта, на вимогу судового експерта позивачкою сплачено 4000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 280/16 від 29.10.2016 року. Виходячи з понесених позивачкою судових витрат, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з кожного, підлягають стягненню на користь позивача понесені витрати по справі в сумі 13 277,70 грн. с кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., ступінь будівельної готовності якого складала 52 %, удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу вказаного будинку.

Визнати договір дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, від 14 серпня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу указаної земельної ділянки.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, який не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 0,0898 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0898 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М.

Здійснити поділ спільного майна, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину паркувального місця АДРЕСА_3

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину паркувального місця АДРЕСА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки, площею 0,0898 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки, площею 0,0898 га по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1.

Здійснити поділ спільного боргу, що виник 04.04.2007 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перед кредитором ОСОБА_4 на підставі договору позики від 04.04.2007 року.

Визнати за ОСОБА_2 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_4, що виникла на підставі договору позики від 04.04.2007 року в розмірі 95000,00 дол. США. (дев'яносто п'ять тисяч доларів США).

Визнати за ОСОБА_1 ? частину заборгованості перед кредитором ОСОБА_4, що виникла на підставі договору позики від 04.04.2007 року в розмірі 95000,00 дол. США. (дев'яносто п'ять тисяч доларів США)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені по справі судові витрати в сумі 13 277,70 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені по справі судові витрати в сумі 13 277,70 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня його проголошення. Якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Т.О. Кудрявцева