Рішення № 65029964, 23.02.2017, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/3700/16-ц

(2/199/177/17)

РІШЕННЯ

Іменем України

23.02.2017 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Руденко В.В.,

при секретарі Куземі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: державний нотаріус четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на частину нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, державного нотаріусу четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з даною позовною заявою про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування, зазначивши, що 30.06.2008 року помер її батько ОСОБА_5, після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинок та земельну ділянку розташовані за адресою м.Дніпро вул. Петрозаводська,36. Позивач фактично прийняла спадщину після батька за законом, та їй належить 1/3 частина зазначеного будинку та земельної ділянки, інші 2/3 частини були успадковані матірю позивача, ОСОБА_6, та відповідачем, ОСОБА_2 в рівних частинах.

Свідоцтво про право на спадщину після смерті батька позивачем та іншими спадкоємцями отримано не було, оскільки документи на земельну ділянку не були оформлені належним чином, а саме відсутній кадастровий номер земельної ділянки. Після затвердження нової документації та внесення до відповідного реєстру, позивач та інші спадкоємці безперешкодно отримають свідоцтво про право на спадщину відповідно до своєї частки у спадковому майні.

ОСОБА_6, мати позивача, померла 03 січня 2014 року, позивач вважає, що вона фактично прийняла спадщину після смерті матері за законом, як спадкоємець першої черги, оскільки мати на момент смерті проживала та була зареєстрована разом з нею у м.Дніпрі по вул. Моніторній,10/417.

Після смерті матері позивача відкрилась спадщина на 1/3 частини домоволодіння та 1/3 частини земельної ділянки розташованих за адресою м.Дніпро вул. Петрозаводська,36. Зазначені частини будинку та земельної ділянки мати позивача фактично отримала шляхом прийняття спадщини після смерті чоловіка, але не зареєструвала їх належним чином, оскільки не отримала, як і позивач, свідоцтва про право на спадщину через відсутність кадастрового номеру земельної ділянки.

Мати позивача, ОСОБА_6, за життя склала заповіт який було посвідчено державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, яким заповіла усе належне їй майно позивачу.

10 березня 2016 року позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_6, однак, постановою приватного нотаріуса їй було відмовленно та обгрунтувано відмову тим, що при складанні заповіту державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори зазначено декілька прізвищ та імен по батькові заповідача, що ускладнює його тлумачення, а також позивачем пропущено строк для прийняття спадщини та з наданих документів не вбачається, що на момент смерті ОСОБА_6 проживала разом із позивачем, не надано правовстановлюючих документів на домоволодіння.

У звязку з цим позивач просить суд встановити факт, що ОСОБА_6 склала і підписала заповіт від 16.11.2010 року, яким заповіла усе належне майно їй ОСОБА_1, а також визнати за нею право власності на 1/3 частину домоволодіння та 1/3 частину земельної ділянки розташованої за адресою м.Дніпро вул.. Петрозаводська,36.

У свою чергу відповідач звернулась до суду із зустрічним позовом до позивача та державного нотаріусу четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, зазначивши, що 03 січня 2014 року померла її матір ОСОБА_6, та після її смерті відкрилась спадщина. У звязку з цим вона 11.04.2014 року звернулась до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з відповідною заявою про прийняття спадщини. Однак, в 2016 році стало відомо, що її мати ОСОБА_6 16 листопада 2010 року склала заповіт, відповідно до якого все майно заповідала позивачу по справі.

Посилаючись на те, що при перевірці відповідних реєстрів на момент подачі заяви про прийняття спадщини, зазначений заповіт в спадковому реєстрі був відсутній. Також, в спірному заповіті мова йде про три різні людини:Лахно ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6,на початку тексту заповіту мова йде про ОСОБА_9, та про те, що зазначена особа передає все своє майно ОСОБА_1, в частині, де зазначено про читання та підпис даного Заповіту вказано, що даний документ підписано та прочитано ОСОБА_8, а підпис на заповіті зроблено від імені ОСОБА_6.

Відповідач зазначає, що заповіт, складений ОСОБА_9, а підписаний ОСОБА_6, тобто різними особами. А отже, на її думку її мати, ОСОБА_6, не заповідала все своємайно позивачу та не читала та особисто не підписувала заповіт від 16 листопада 2010 р. У звязку з цим вона просить суд визнати заповіт від 16.11.2010 року серія ВРВ №617285 складений ОСОБА_6 недійсним.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та заперечував проти зустрічного позову.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1, та просив суд задовольнити зустрічний позов.

Відповідач за зустрічним позовом, державний нотаріус четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що спірний заповіт дійсно складала і підписувала ОСОБА_6, проте в заповіті з вини нотаріуса допущені описки в написанні прізвища та по батькові заповідача. Остання читала проект заповіту, помилки побачили, виправили, заповідач знову прочитала проект заповіту, погодилась, проте на бланку був запечатаний саме первісний варіант з помилками, що не помітили сторони. Нею були здійснені виправлення в реєстрі заповітів, що допускається законом, а от в самий заповіт нотаріус позбавлена була можливості внести виправлення, бо заповідач померла. Як третя особа за первісним позовом, вважає, що такий позов підлягає задоволенню.

Інші учасники процесу до суду не зявились.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, а зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено судом, 16 листопада 2010 року мати позивача ОСОБА_6, яка померла 03 січня 2014 року, склала заповіт який було посвідчено державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, яким заповіла усе належне їй майно позивачу по справі.

При складанні заповіту державним нотаріусом зазначено декілька прізвищ та імен по батькові заповідача, у звязку з чим постановою приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 10 березня 2016 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У заповіті № 5-870 від 16 листопада 2010 року складений ОСОБА_6 та посвідченим державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, рукописний текст, виконаний ОСОБА_6 містить її правильне прізвище та ініціали, які вона виконала власноручно та поставила свій підпис. Під рукописним текстом також її прізвище, ім'я та по батькові надруковано правильно. Крім того, в заповіті правильно зазначені дата та місце народження заповідача ОСОБА_6, місце реєстрації останньої, а також ідентифікаційний номер. Витяг зі спадкового реєстру заповітів також містить імя, по батькові, прізвище, дату та місце народження, ідентифікаційний номер заповідача ОСОБА_6 Згідно наданих державним нотаріусом ОСОБА_3 витягу з книги реєстру нотаріальних дій, а також інших документів,а саме: копії паспорту заповідача та її ІПН, особа, яка звернулась за посвідченням заповіту є ОСОБА_6.

Вищенаведені факти спростовують твердження відповідача у зустрічному позові щодо того, що нотаріус при посвідчені заповіту не встановив особу заповідача та не встановив її обсяг дієздатності, отже вимоги за зустрічним позовом щодо нікчемності спірного заповіту є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що судом достеменно встановлено про волевиявлення заповідача ОСОБА_6І було вільним, що має для суду вирішальне значення, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині встановлення факту, що заповіт від 16 листопада 2010 року посвідчений державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 складено і підписано ОСОБА_6, яка померла 03.01.2014 року, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст..1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до спадкової справи позивач звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на спадщину за заповітом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6, померлої 03.01.2014 року, 10 березня 2016 року, чим пропустила установлений законом строк для прийняття спадщини відповідно до ст.1270 ЦК України. Згідно довідки №175957, виданої головою квартального комітету №4 Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпрі ради від 29.02.2016 року, наявної в матеріалах спадкової справи, спадкодавець ОСОБА_6 до дня смерті була зареєстрована та проживала ІНФОРМАЦІЯ_1. Відомості про реєстрацію спадкодавця за вказаною адресою з 21.07.2005 року містяться в копії паспорті спадкодавця, наданої державним нотаріусом ОСОБА_3 Зазначені докази спростовують твердження позивача про реєстрацію та фактичне проживання спадкодавця ОСОБА_6 по вул Моніторній,10/417 в м. Дніпрі за місцем реєстрації позивача. Позовні вимоги про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини позивачем не заявлялись. У звязку з цим суд вважає позовні вимоги позивача щодо визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою м.Дніпро, вул.. Петрозаводська,36, такими що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 212-218,256 ЦПК України, ст.ст. 1257,1268 ЦК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на частину нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом,- задовольнити частково.

Встановити факт, що заповіт від 16 листопада 2010 року, посвідчений державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за №5-470, складено і підписано ОСОБА_6, померлою 03 січня 2014 року.

У інших позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, а також у зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_1, державного нотаріусу четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особами, що не були присутніми при його проголошенні у той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя