Рішення № 65025025, 23.02.2017, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/5040/16-ц

2/264/115/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2017 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кузнецова Д. В. , при секретарі Мащенко Д.О., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_3, про стягнення суми боргу,

В С Т А Н О В И В:

05 вересня 2016 року ОСОБА_4 (надалі позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 (надалі - відповідач) про стягнення суми боргу за розпискою. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 18 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем, а також ОСОБА_3 був укладений усний договір позики грошових коштів, за умовами якого позивачем було надано відповідачеві та ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 14 000,00 доларів США, повернення яких мало відбутися за першою вимогою позикодавця. Передача коштів оформлена письмовою розпискою відповідача. 04 липня 2016 року позивачем було направлено письмову вимогу про повернення грошових коштів, проте в добровільному порядку вимоги виконанні не були. Посилаючись на положення статей ч.2 ст.530, 540, 610, 1046, 1049 ЦК України, а також з урахуванням того, що грошові кошти в сумі 14 000,00 доларів США були позичені відповідачем спільно із ОСОБА_3, вважає, що грошові кошти мають бути повернуті в рівних частках, тобто по 7000,00 доларів США кожним. Таким чином вказує, що відповідач має обовязок повернути за договором позики грошові кошти в сумі 7000,00 доларів США, що за курсом НБУ складає 186 431,00 грн. У звязку із небажанням відповідача добровільно повернути суму боргу просить стягнути з відповідача ОСОБА_5 на свою користь заборгованість в сумі 7000,00 доларів США, що за курсом НБУ складає 186 431,00 гривень, та витрати на сплату судового збору в сумі 2139,95 грн.

Пізніше позивач уточнив позовні вимоги, збільшивши їх у звязку із зміною офіційного курсу долара США, та просив стягнути з відповідача ОСОБА_5 на свою користь заборгованість в сумі 7000,00 доларів США, що за курсом НБУ складає 189 175,70 гривень, та витрати на сплату судового збору в сумі 2139,95 грн.

Позивач у судове засідання не зявилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник позивача, адвокат ОСОБА_1, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що відповідач ОСОБА_5 був зятем позивача ОСОБА_4, а третя особа ОСОБА_3 є її дочкою. ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі та після народження у них дитини вони вирішили придбати собі житло, на придбання якого позивачем було надано у борг грошові кошти в сумі 14 000,00 доларів США, про що відповідачем було видано письмову розписку. Після розлучення дочки із відповідачем позивач предявила вимогу про повернення відповідачем грошових коштів в сумі 7000,00 доларів США, про що було направлено лист на його адресу. Проте грошових коштів повернуто не було. Представник наполягає на тому, що валютою позики були саме долари США, які напередодні були виручені позивачем від продажу власної квартири та в подальшому передані зятю та дочці для придбання ними власного будинку.

Відповідач в судове засідання не зявився, надіслав до суду письмові пояснення, в яких позовні вимоги не визнав повністю та повідомив, що письмового договору позики на суму 14 000,00 доларів США ним не укладалось і грошові кошти не надавались. Між сторонами склались правовідносини, за якими нібито одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобовязується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку, тобто між сторонами укладений договір позички. В розписці вказано долари без зазначення належності цих доларів до якої-небудь держави, тобто в розписці не йдеться про долари США. Якщо найменування валюти не було узгоджено, отже не дотримані істотні умови, в якій саме іноземній валюті беруться грошові кошти в борг. Тому договір вважається неукладеним. А незазначення в розписці, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, тобто належність долара (США, ОСОБА_6 чи Канади або іншої), впливає на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законом порядку. При укладенні договору позики в письмовій формі грошовість такого договору не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами. У разі не встановлення, в валюті якої саме держави були та чи були надані взагалі грошові кошти, то такий позов не може бути задоволений. Просив розглянути справу за його відсутністю.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та пояснив, що дійсно відповідач проживав у шлюбі із ОСОБА_3 та писав власноруч розписку, але грошові кошти за нею не отримував. Також у звязку із тим, що у розписці не вказано валюту позики, тому договір вважається не укладеним. Вказував на складні стосунки ОСОБА_5 із тещою, на неграмотність відповідача у правовій сфері. Також заперечував проти представлених позивачем фотознімків із дитиною поруч з грошовими коштами, вказуючи на те, що на фотознімках зазначена його дитина, проте із сувенірними доларами США.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що в 2012 році вона вийшла заміж за відповідача ОСОБА_5, з яким проживала в однокімнатній квартирі. Пізніше після народження дитини вони вирішили продати квартиру, яка належала матері, та позичити грошові кошти на придбання власного будинку. В грудні 2013 року за 14 000,00 доларів США була продана квартира матері, яка розташовувалася за адресою: АДРЕСА_1. Виручені кошти в сумі 14000,00 доларів США були позичені у матері на придбання будинку, про що відповідач разом із ОСОБА_3 видавав боргову розписку, яку писав власноруч у її присутності. Пізніше за ці кошти був придбаний будинок та укладений договір купівлі-продажу. Визнала наявність спільних зобовязань з повернення суми боргу в рівних частинах.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, відповідно до змісту якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено, що 20 листопада 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, який зареєстрований Жовтневим районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, та 24 червня 2016 року видане повторне свідоцтво про шлюб серії І-НО №446896.

20 грудня 2013 року ОСОБА_5 в місті Маріуполі була видана письмова розписка, відповідно до якої він та ОСОБА_3 взяли у борг на придбання будинку по вул.К.Цеткін, 16 у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 14 000 тисяч доларів та зобовязалися повернути за першою вимогою ОСОБА_4 (а.с.30).

Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже за діючими положеннями законодавства умови про предмет договору в будь-якому випадку є істотною умовою, без якої неможливо встановити суть зобовязання.

Частиною 2 статті 640 ЦК України врегульовано моменту укладення договору, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

В правовій доктрині залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють два види договорів: консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом.

Реальними визнаються договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей).

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Наведені норми статті 1046 ЦК України розкривають поняття такого окремого виду цивільного зобовязання як позика, встановлюючи його зміст та момент укладення договору.

З аналізу даної норми вбачається, що предметом договору позики можуть бути, зокрема, грошові кошти, які передаються однією стороною (позикодавцем) у власність другій стороні (позичальникові) з обовязковим поверненням суми позики. При цьому для укладення договору позики обовязковим є передання грошей позичальникові, тобто даний вид договору є реальним.

Після передання грошей договір вважається укладеним та у сторін виникають взаємні права та обовязки, зокрема у позичальника виникає обовязок повернути всю суму коштів.

Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова розписка позичальника сама по собі є письмовою угодою та документальним підтвердженням передачі грошей та укладення договору позики.

З дослідженого змісту розписки, виданої та підписаної ОСОБА_5, вбачається, що в момент її видачі він разом із своєю дружиною ОСОБА_3 взяв у борг на придбання будинку грошові кошти в сумі 14 000,00 доларів та зобовязався повернути їх за першою вимогою позикодавця. Викладена конструкція тексту розписки свідчить про її реальність, тобто вже на момент її видачі відповідачем грошові кошти були ним отримані, а отже договір вважається укладеним, та у позичальників виникли обовязки з повернення тієї ж суми коштів.

Істотною умовою договору позики відповідно до вимог законодавства є його предмет, а саме грошові кошти в сумі 14000,00 доларів, факт передачі яких чітко викладений у розписці. Отже основна обовязкова умова для укладення договору позики між сторонами була визначена, хоча без зазначення доларів якої країни. Проте відсутність в розписці виду доларів або посилання на країну їх походження не є підставою вважати договір не укладеним, оскільки в такому випадку лише маються певні прогалини (недоліки) в змісті реального договору, які суду слід встановити, а сторонам довести на підставі інших доказів в сукупності, в тому числі передбачених частиною 2 статті 57 ЦПК України, зокрема, на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Аналогічний висновок зроблений Верховним судом України під час розгляду справи № 6-63цс13 в постанові від 18 вересня 2013 року, де також договір позики не містив назви та коду валюти. Водночас Верховний суд України, задовольняючи скаргу позикодавця, дійшов до висновку, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Предметом договору позики у даній справі є іноземна валюта, належність якої суду слід встановити.

Крім того, Верховний суд України у вказаній постанові дійшов до висновку, що не зазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, а саме іноземної держави долара (США, ОСОБА_6 чи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.

Відповідно до частини 2 статті 214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Застосовуючи діюче законодавство та практику Верховного суду України, слід дійти висновку, що представлена позивачем письмова розписка є належним документом, який підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем грошових коштів в сумі 14000,00 доларів. Натомість відсутність у розписці назви країни походження валюти суми боргу не є обовязковою істотною умовою для визнання договору укладеним або підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу, а є лише обставиною, яка впливає на розмір грошового зобовязання відповідача, що підлягає доказуванню сторонами в установленому законодавством порядку.

Згідно статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до положень ч.3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При встановлені країни походження валюти зобовязання суд виходить із наступних доказів.

Із змісту письмової розписки вбачається, що відповідач позичав грошові кошти у період шлюбу разом із своєю дружиною ОСОБА_3, яка в судовому засіданні підтвердила, що валютою позики були долари США, які їм були необхідні для придбання житлового будинку №16 по вул.Клари Цеткін в м.Маріуполі.

Аналогічні умови також викладені у розписці, де зазначено, що грошові кошти беруться у борг для придбання будинку по вул.Клари Цеткін.

Крім того, згідно з попереднім договором, укладеним 12 листопада 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, сторони зобовязалися у строк до 16 грудня 2013 року укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, яка розташована в АДРЕСА_2, та визначилися щодо суми продажу обєкту нерухомості, яка буде еквівалентною 14 000,00 доларів США.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 від 05 грудня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №1613, ОСОБА_4 за 65 000,00 грн. продала квартиру, яка належала їй на праві особистої приватної власності та розташована була за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з представленими фотознімками, які датовані 05 грудня 2013 року, та на яких зображена спільна дитина ОСОБА_5 та ОСОБА_3, що не заперечується учасниками спору, поруч із нею викладена значна кількість купюр, схожих на долари США.

Також пізніше, 18 грудня 2013 року, ОСОБА_3 було укладено нотаріальний договір купівлі-продажу будинку, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим №6521, що розташований за адресою: м.Маріуполь, вул.Цеткін Клари, буд.16. Придбання вказаного будинку відповідно до умов договору відбулось за 94 000,00 гривень.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що працює неофіційно ріелтором в агентстві нерухомості, та в 2013 році до нього звернувся чоловік на імя ОСОБА_5 з проханням допомогти продати однокімнатну квартиру по вул. 40 років Жовтня, в будинку 29, оскільки чоловік із дружиною мали намір продати квартиру та збільшити свої умови проживання. Після чого уклали попередній договір купівлі-продажу квартири з ціною продажу 14000,00 доларів США. Під час укладення угоди у нотаріуса свідок був присутній та бачив як здійснювався розрахунок у доларах США. Також під час укладення угоди у нотаріуса був присутній зять власника чоловік на імя ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є кумою сімї ОСОБА_3 та хрестила їх дитину. Їй відомо, що після продажу квартири в грудні 2013 року ОСОБА_4 надавала у борг ОСОБА_5 та ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 14000,00 доларів США на придбання ними будинку.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона є близькою подругою ОСОБА_4, в якої була квартира в Кальміуському районі м.Маріуполя, та вона її продала за 14 000,00 доларів США, а за отримані кошти зять ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_13 придбали житловий будинок на мікрорайоні «Мирному», в якому пізніше свідок робила ремонт.

З урахуванням співставлення у сукупності вказаних письмових доказів, змісту розписки, пояснень третьої особи, свідків, суд приходить до висновку, що країною походження валюти грошового зобовязання, визначеного у розписці, були долари США, які в дійсності становили предмет договору позики, що не суперечить положенням статті 533 ЦК України. Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів жодними доказами іншу країну походження доларів, які були вказані у виданій ним розписці, та не зміг спростувати представлені позивачем докази на обґрунтування позову.

04 липня 2016 року позивач звернулася до відповідача із письмовою вимогою, в якій просила повернути грошові кошти за виданою ним розпискою від 20 грудня 2013 року в сумі 14000,00 доларів США, про що було направлено поштою рекомендований з повідомленням лист.

Згідно з поштовим повідомленням про вручення 07 липня 2016 року відповідач отримав вказаний лист із вимогою про повернення коштів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 540 ЦК України якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на те, що грошові кошти в сумі 14000,00 доларів США були отримані двома особами - ОСОБА_5 та ОСОБА_3, тобто стороною у зобовязанні виступає два боржника, кожний з яких має рівну частку у спільному зобовязанні та має обовязок повернути суму боргу в сумі 7000,00 доларів США.

З урахуванням вказаних приписів закону відповідач мав обовязок повернути половину грошових коштів в сумі 7000,00 доларів США у строк протягом семи днів з моменту отримання письмової вимоги про повернення боргу, тобто не пізніше 14 липня 2016 року.

Проте на теперішній час грошові кошти у встановлений строк ОСОБА_5 не повернув.

Відповідач не надав суду належні та допустимі докази, які свідчили би про повне або часткове своєчасне виконання ним грошових зобовязань за договором позики та повернення суми отриманих коштів в доларах США.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно до ст.ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання.

Згідно п. 5 ч. 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обовязку в натурі.

В результаті суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_5 взяті на себе договірні обовязки не виконав, внаслідок чого утворилася відповідна заборгованість в розмірі 7000,00 доларів США, яка має бути стягнута в судовому порядку.

Стосовно валюти позики та належної валюти, якою має бути проведено розрахунок, суд відзначає наступне.

Згідно статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня.

З урахуванням наведеного, відповідач має повернути суму боргу в розмірі 7000,00 доларів США в національній валюті гривні за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення.

Станом на день винесення рішення суду (23 лютого 2017 року) офіційний курс гривні по відношенню до долару США за даними Національного банку України становить 2697,2870 гривень за 100 доларів США.

З урахуванням цього сума позики 7000 доларів США за офіційним курсом НБУ дорівнює 188 810,09 гривень, що становить менше, ніж заявлено позивачем. Зазначена сума грошових коштів в національній валюті підлягає стягненню з відповідача. На підставі зазначеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 188 810,09 гривень.

У звязку із частковим задоволенням позовних вимог на підставі ст. 88 ЦПК України судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору за подання позову в сумі 1864,35 грн. та судового збору за подачу заяви про забезпечення позову в сумі 275,60 грн. також підлягають частковому стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням частки задоволених позовних вимог загальна сума судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 2135,67 грн. (99,80% х 2139,95 грн (275,60 грн. +1864,35 грн.) / 100%)

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 16, 509, 526, 530, 599, 610, 611, 627, 628, 638, 640, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 197, 209, 212, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_3, про стягнення суми боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, заборгованість в сумі 188 810 (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот десять) гривень 09 коп. та судовий збір в сумі 2135,67 грн., а всього 190 945 (сто девяносто тисяч девятсот сорок пять) гривень 76 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д. В. Кузнецов