Рішення № 65024811, 15.02.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31436/16-ц

Провадження № 2/761/1517/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

при секретарі: Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором про надання послуг, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач), відповідно до якого просила стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, що були надані йому в якості оплати за наступний місяць в розмірі 8 500 грн., стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти, що були передані йому в якості авансу в розмірі 400 доларів США або їх еквівалент в національній валюті, згідно з курсом НБУ на момент повернення,стягнути з відповідача на користь позивача в якості матеріальної та моральної компенсації за примусове, дострокове виселення з квартири в розмірі 10 000 грн., стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та оплату за користування консультаційними послугами адвокатського об'єднання в розмірі 5000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено Договір оренди квартири, за адресою: АДРЕСА_1, згідно умов якого відповідач зобов'язався надати в оренду вказану квартиру, а позивач - оплачувати вартість оренди (8 500 грн.) у відповідності до умов Договору та внести залогову суму в розмірі 400 доларів США, строк оренди з 20.07.2015 по 20.07.2016. Позивач виконувала взяті на себе зобов'язання, разом з тим відповідач без поважних причин виселив останню із орендованої квартири, оскільки позивач не погодилась на безпідставне підвищення орендної плати. Після того, як позивач залишила орендовану квартиру, відповідач відмовився повертати останній орендну плату за наступний місяць та 400 доларів США залогової суми. Оскільки відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, кошти не повернув, позивач звернулась до суду із вказаним позовом за захистом свого порушеного права.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити в його задоволення. Зазначає, що позивач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, орендну плату не вносив. Крім того, пояснив, що кошти в розмірі 400 доларів США вносились з метою забезпечення виконання зобов'язань позивачем щодо сплати орендної плати та збереження речей, меблів та техніки, що здавалась разом з орендованою квартирою. Оскільки позивач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання, то, відповідно вказана сума поверненню не підлягає. Крім того, примусового виселення позивача з орендованої квартири не було. Вимога щодо повернення коштів була адресована ОСОБА_3, а не ОСОБА_2, як зазначено у Договорі оренди. Крім того, залогова сума в розмірі 400 доларів США за умовами Договору має бути повернута в разі дострокового розірвання Договору оренди, правом на яке позивач не скористалась, а тому позбавляється права отримати 400 доларів США. Крім того, позивач не повернула відповідачу квартиру по Акту приймання-передачі. Не обґрунтовано позивачем і того, що останній була завдана моральна та матеріальна шкода, як і того, необхідності стягнення з відповідача витрат на консультаційні послуги адвокатського об'єднання.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1,2 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних або юридичних осіб, поданими відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть у ній участь. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Судом встановлено, що 17.07.2015 між сторонами було укладено Договір оренди квартири, умовами якого врегульовано правовідносини, що виникли між сторонами з приводу користування однокімнатною квартирою, площею 39, 1 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1 Договору оренди).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пп. 13.1. Договору оренди).

Положеннями пп. 13.3., 14.3. Договору оренди визначено, що якщо інше не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору та є його невід'ємною частиною і має юридичну силу у разі, якщо вона викладена у письмовій формі та підписана обома сторонами.

Відповідно до пп. 14.1. Договору оренди, усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків дійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства.

З вказаного пункту Договору вбачається, що правовідносини між сторонами врегульовано як Договором оренди так і положеннями чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ч. 1 ст. 572 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1,2 ст. 638 ЦК України).

Враховуючи вище викладене, можна дійти висновку, що право учасників цивільних правовідносин визначити в договорі вид забезпечення виконання зобов'язань, що не передбачений ст. 546 ЦК України, узгоджується із принципом свободи договору, встановленого ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами Договору оренди визначено, що під час його підписання, орендар сплачує орендну плату та залогову суму у розмірі 400 у.о. (чотириста доларів США) (пп. 5.3. Договору оренди).

В судовому засіданні встановлено і це не заперечується сторонами, що позивач під час укладення Договору оренди сплатив відповідачу орендну плату та 400 доларів США в якості залогової суми.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, залогова сума в розмірі 400 доларів США, передавались відповідачу в якості забезпечення зобов'язань за Договором оренди, а саме сплати орендної плати, а також в якості забезпечення збереження в належному стані речей та меблів, що здавались в оренду разом з квартирою, тому залогова сума є заставою, відтак на правовідносини між сторонами поширюється режим застави, а не авансу.

Позивач не заперечував проти вказаного твердження представника відповідача.

Суд приходить до висновку, що кошти в розмірі 400 доларів США передавались відповідачу не в якості авансу, а в якості забезпечення виконання зобов'язань позивачем за Договором оренди.

Відповідно до п. 4 Договору оренди, орендодавець (відповідач) передає, а орендар (позивач) приймає в оренду квартиру, що орендується та майно на строк, починаючи з 20.07.2015 і закінчуючи 20.07.2016. Строк оренди може бути скорочений лише за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору (п. 4 Договору оренди).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Враховуючи вище викладене, а також ту обставину, що строк Договору оренди закінчився 20.07.2016 та не був продовжений за згодою сторін, і це не заперечується сторонами, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 400 доларів США є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Представник відповідача додатково зазначив, що позивач не виконував належним чином умови Договору оренди, орендну плату не сплачував, а тому у відповідача виникло право на заставлене майно, тому вказані кошти поверненню не підлягають.

Разом з тим, суд не може погодитись з вказаним твердженням, з огляду на наступне.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень, визначених ч. 1,5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 815 ЦК України, наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Положеннями частини першої статті 820 ЦК України визначено, що розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла.

Одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 820 ЦК України).

Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця (ч. 3 ст. 820 ЦК України).

Розмір орендної плати за Договором оренди складає 8500 грн. за один місяць, орендна плата сплачується готівкою не пізніше 20 числа кожного місяця за наступний (пп. 5.1.-5.2. Договору оренди).

Згідно пп. 5.4. Договору оренди, розмір орендної плати за цим Договором залишається незмінним на період укладення Договору (при умові коливання курсу не більше 25 грн. за 1 долар США).

Цей Договір може бути розірваний достроково. Сторона, яка бажає достроково розірвати Договір, повинна письмово попередити іншу сторону за 30 днів та компенсувати іншій стороні грошові кошти в розмірі залогової суми (пп. 11.1 Договору оренди).

Частиною першою статті 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ч. 2 ст. 782 ЦК України, у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Враховуючи вище викладене, суду не надано доказів того, що позивач неналежним чином виконував умови укладеного Договору, як і доказів того, що відповідач скористався правом відмовитись від Договору оренди, передбаченим ст. 782 ЦК України, не надано суду доказів того, що відповідач звертався до позивача з вимогою про погашення заборгованості за Договором оренди, чи що існує відповідне судове рішення про стягнення такої заборгованості.

Щодо стягнення грошових коштів в розмірі 8 500 грн. в якості оплати за наступний місяць, матеріальної та моральної компенсації за примусове, дострокове виселення з квартири в розмірі 10 000 грн. суд вважає за необхідно зазначити наступне.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що відповідач безпідставно підвищив розмір орендної плати та, в подальшому, виселив позивача із орендованої квартири, а тому позивач не проживав в орендованій квартирі останній місяць.

На підтвердження вказаних обставин позивач надає акт про не проживання та відсутність особистих речей від 14.07.2016, підписаний сусідами позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та складений про те, що позивач фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_2, а також заяву про кримінальне правопорушення від 07.07.2016.

Разом з тим, згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1,2 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд критично ставиться до наданих доказів, вважає його таким, що не відповідає вимогам ст. 57-60 ЦПК України, оскільки вказаний Акт та заява про кримінальне правопорушення не підтверджують тієї обставини, що відповідач виселив позивача із орендованої квартири.

Крім того, згідно з п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав (п.9 ч.2 ст.16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Відповідно до положень п. 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995р., відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, при визначенні розміру моральної шкоди.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим права фізичної або юридичної особи, а також шкода задана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Крім того, розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з'ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв'язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

Відповідно до статей 58, 59, 62, 63, 64, 212 Цивільного процесуального кодексу України, вказані обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.

До істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

Разом з тим, позивачем не надано в розумінні ст. 60 ЦПК України, доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач незаконно виселив позивача із орендованої квартири, як не доведено і того, що у зв'язку із виселенням позивачу було завдано будь-якої шкоди, не обґрунтовано і розмір моральної та матеріальної шкоди.

Крім того, позивач, зокрема просить стягнути на свою користь оплату за користування консультаційними послугами адвокатського об'єднання в розмірі 5000 грн.

Суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу (п. 2 ч. 2 ст. 79 ЦПК України).

За частинами 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Разом з тим, позивачем не надано ані договору про надання правової допомоги, ані розрахунку вартості наданих послуг, їх видів, кількості годин, витрачених на підготовку процесуальних документів, квитанцій про оплату відповідних послуг, акту виконаних робіт, тобто позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував надання та оплату консультаційних послуг адвокатського об'єднання, тому вказані вимоги задоволенню не підлягають також.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Керуючись ст. 11, 22, 23, 509, 525, 526, 546, 548, 570, 572, 593, 626, 627, 629, 759, 762, 810, 815, 820, 1167, 1192 ЦК України, ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212, 213, 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 грошові кошти застави в розмірі - 400 доларів США, що по курсу Національного банку України станом на 15.02.2017 року становить - 10 892 грн. 16 коп. та судовий збір в сумі - 551 грн. 20 коп., а всього в розмірі - 11 443 (одинадцять тисяч вісімсот дев»яносто дві) гривні 16 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: