Рішення № 65024107, 27.02.2017, Оболонський районний суд міста Києва

27.02.2017 Справа № 756/4431/16-ц

Справа ун. № 756/4431/16-ц

пр.№2/756/410/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2017 року Оболонський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Луценко О.М.,

при секретарі - Бублієві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання правочинів недійсними.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19.12.2007 між позивачем та ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір № 2608/1207/88-041, який було забезпечено іпотекою, а саме було укладено іпотечний договір за реєстровим № з-7108 від 19.12.2007, згідно до якого позивач передав в іпотеку належну йому за правом власності житлову квартиру АДРЕСА_1. 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу. Крім того, 28.11.2012 між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу про передачу прав за іпотечним договором. Вказаний договір факторингу від 28.11.2012, між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», був укладений з порушенням ст. 1077 ЦК України та Розпорядження ДКРРФП № 231 від 03.04.2009 та повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України. На підставі наведеного, позивач вважає, що його права були порушені, тому він просить задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов з наведених підстав.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 19.12.2007 між позивачем та ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір № 2608/1207/88-041.

На забезпечення виконання умов зазначеного договору, було укладено іпотечний договір за реєстровим № з-7108 від 19.12.2007, згідно до якого позивач передав в іпотеку належну йому за правом власності житлову квартиру АДРЕСА_1.

28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу.

Крім того, 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу про передачу прав за іпотечним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повнинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно то у мов договору та вимог закону.

Відповідно до положень ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з пунктом договору факторингу від 28.11.2012 № 15, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ ФК «Вектор Плюс», наступне відступлення (або будь-яке інше відчуження, в т.ч. передача в заставу) фактором прав вимоги заборгованості до боржників, будь яким третім особам, допускається виключно та умови отримання фактором віл банку попереднього письмового дозволу (поюдження) Спостережної Ради Банку.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 зазначає, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного суду України « Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14 роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод и інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (частина перша та друга ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Крім того, слід зазначити, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження й посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог.

За таких обставин суд не може вважати, що договір факторингу від 28.11.2012, укладений між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» таким, що укладені під впливом помилки чи з порушенням чинного законодавства, а отже він є чинним.

Виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору факторингу від 28.11.2012, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», тому у задоволенні позовної заяви, слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись Законом України ст. ст. 2, 47, 48 «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 203, 215, 526, 527 530, 1077 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 61, 88, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання правочинів недійсними - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано Апеляційному суду м. Києва, через Оболонський районний суд м. Києва протягом 10 днів, з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів після отримання копії рішення стороною, яка не була присутня при його оголошені.

Суддя: О.М.Луценко