Рішення № 65021570, 23.02.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/1450/16-ц Номер провадження 22-ц/786/237/17Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого судді: Хіль Л.М.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Лобова О.А.,

За участю секретаря: Колодюк О.П.,

за участю: позивача за первісним позовом ОСОБА_2,

представника позивача за первісним позовом ОСОБА_3,

представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про поділ спільного майна подружжя.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання права власності на частину квартири № 105, що розташована за адресою: м.Полтава, вул.Курчатова, 13, та поділ обов`язку за зобовя`занням.

В обгрунтування позову та в заяві про уточнення позовних вимог від 21.09.2016 року вказала, що між нею та відповідачем по справі 29 липня 2006 року було укладено шлюб, але сімейні відносини між ними склались ще в 2003 році, тобто за три роки до офіційної реєстрації шлюбу. Сторони проживали однією сім`єю разом з її донькою від першого шлюбу ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, вели спільне господарство. Від шлюбу мають спільну доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. 23 квітня 2013 року Октябрським районним судом м. Полтави шлюб між сторонами розірвано. Ще до реєстрації шлюбу за рахунок кредитних коштів ними було придбано квартиру № 105, яка знаходиться в будинку №13 по вул. Курчатова у м. Полтаві. Після розірвання шлюбу сторони фактично проживають в спірній квартирі з доньками. Кошти по кредиту сплачувались за спільні кошти подружжя.

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_2 прохала суд визнати факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 2003 року по 29 липня 2007 року та після розірвання шлюбу по теперішній час; визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину вказаної квартири, за ОСОБА_2 - на 2/3 частин вказаної квартири; обов`язок сплатити третій особі ТОВ «Укрпромбанк» залишок заборгованості за кредитним договором № 56/06 від 14 липня 2006 року покласти на сторони в рівних частках.

У квітні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до позивача про розподіл спільного сумісного майна подружжя. В позові посилався на те, що сторонами під час перебування в шлюбі 27 червня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 було придбано легковий автомобіль марки BYD, модель F3 QCJ7 160A, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Вказав, що автомобіль було придбано за рахунок кредитних коштів, на дату розгляду справи в суді кредит погашено в повному обсязі. Просив суд визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля, залишивши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 його частину.

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 05 травня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідача за зустрічним позовом залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (т.1, а.с.126).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 станом на 14 липня 2006 року.

Поділено спільне майно подружжя: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2, залишено за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Поділено спільне майно подружжя, визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину автомобіля марки BYD, модель F3 QCJ7 160A, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, залишивши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину зазначеного автомобіля.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 1654 грн. 63 коп. на відшкодування понесених судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 551 грн. 20 коп. на відшкодування понесених судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 станом на 14 липня 2006 року, поділу спільного майна подружжя, визнавши за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_2, залишивши за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_2., його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_5, посилаючись на неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм процесуального права, прохав його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у вказаній частині відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо надання оцінки доказам, а саме поясненням свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, у результаті чого, дійшов до помилкового висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторін станом на 14 липня 2006 року. Крім того, апелянт вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог визначивши конкретну дату встановлення такого факту.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по-суті позовних вимог.

За змістом п. 2, п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 3 ст. 10, що також передбачено і ст. 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 липня 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_5 (до шлюбу - ОСОБА_6) ОСОБА_14 зареєстрували шлюб (т.1, а.с.22-25). Вказаний шлюб між сторонами було розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.04.2013 року (т.1, а.с. 29).

03 липня 2008 року у подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 26).

Згідно з випискою з домової книги про склад сім`ї та прописку, ОСОБА_2 разом із своїми доньками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровані у гуртожитку по вул. Степового фронту, 46, який належить ПТУ № 31 у м. Полтаві (т.1, а.с. 65).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 до 30 березня 2004 року ще перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, що не заперечується сторонами та вірно встановлено судом першої інстанції.

У судовому засіданні у суді першої інстанції, що відбулось 18.10.2016 року, свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона розірвала шлюб із ОСОБА_5 в березні 2004 року, але вони продовжували проживати в одній квартирі до вересня-жовтня 2004 року. Вказала, що ще в березні 2003 року вона разом з ОСОБА_5 придбали в кредит торговий павільйон за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, 231. Павільйон та підприємницька діяльність були оформлені на її ім`я. Наголосила, що ОСОБА_2 жодних коштів на придбання вказаного бізнесу не надавала. На початку 2006 року кредит за цей торговий павільйон було виплачено і в травні 2006 року згідно з рішенням суду право власності було визнано за ОСОБА_5 В лютому 2006 року вони з ОСОБА_5 продали їх спільний будинок у смт. Вапнярка Вінницької області. Загальа сума продажу склала 60000 грн. (розподілили навпіл по 30000 грн.). Ці грошові кошти надійшли на їх особові банківські рахунки. Надалі, ці грошові кошти ОСОБА_5 витратив на перший внесок задля придбання спірної квартири.

Матеріали справи також містять договір купівлі-продажу павільйону від 28.05.2003 року першою дружиною позивача за первісним позовом ОСОБА_8 торгівельного павільйону № 2 «Б», площею 24 кв.м., який тимчасово розташований на території ринку по Фрунзе № 231 в м. Полтаві (т.1, а.с. 90).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29.05.2006 року, що набрало законної сили 08.06.2006 року, визнано за ОСОБА_5 право власності на торгівельний павільйон № 2-Б, площею 24 кв.м., що розташований на території ринку по вул. Фрунзе, 231 в м. Полтаві (т.1, а.с. 91).

У матеріалах справи також наявні договори банківського вкладу № 1002/0300823000010001 від 21 березня 2006 року та від 20 червня 2006 року, укладені між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5, згідно з умовами яких банк прийняв від вкладника грошові кошти в сумі 30000 грн., строком на 92 дні з 21 березня 2006 року по 20 червня 2006 року та 31000 грн., строком на 92 дні з 20 червня 2006 року по 19 вересня 2006 року (т.1, а.с. 83-84, 85-86).

На підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2006 року ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_3 (т.1, а.с.12). Зазначене також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1, а.с. 13) та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т.1, а.с. 52).

Згідно з умовами кредитного договору від 14 липня 2006 року № 56/06, укладеного ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5, банк надав позичальнику кредит в сумі 220685,00 грн. на придбання жилої нерухомості трьохкімнатної квартири (т.1, а.с.8-11).

З тексту заяви ОСОБА_5 приватному нотаріусу від 14.07.2006 року вбачається, що ОСОБА_5 вказаною заявою ствердив той факт, що грошові кошти, що витрачалися ним на придбання квартири № 105, що знаходиться: м. Полтава, вул. Курчатова, буд. № 13, є його особистим майном, і особи, які могли поставити питання про визначення за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), що витрачаються на купівлю зазначеного майна (у тому числі і відповідно до ст.ст. 65, 74, 97 Сімейного кодексу України) відсутні (т.1, а.с. 206).

Сторонами не заперечувалось що вказане зобов`язання ОСОБА_5 забезпечено порукою ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6).

14 липня 2006 року ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки. Згідно з вказаним договором іпотекодавець (позичальник ОСОБА_5В.) надав в іпотеку іпотекодержателю (ТОВ «Український промисловий банк») нерухоме майно. Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру іпотек від 04.05.2016 року (т.1, а.с. 14-16).

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, АДРЕСА_4 є обтяженою договором іпотеки, ВСХ № 994801, ВСХ № 994802, 14.07.2006, ОСОБА_15, реєстр № 5072 (т.1, а.с. 52).

На час розгляду справи судом зобов`язання ОСОБА_5 перед ТОВ «Укрпромбанк» не виконано, квартира перебуває в іпотеці банку (т.1, а.с. 173-178).

Колегією суддів також було прослухано аудіозаписи судових засідань суду першої інстанції, що відбулись 15.07.2016 року та 05.08.2016 року, на яких надали свої пояснення у якості свідків ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Пояснення зазначених свідків зводяться до того, що сторони дійсно до укладення шлюбу проживали разом у орендованому житлі, точної дати, з якої вони почали проживати разом, жоден із свідків зазначити не зміг, щодо розподілу обов`язків та доходів при утворенні та веденні бізнесу свідки також однозначних пояснень надати не змогли у зв`язку із необізнаністю щодо зазначених обставин.

Відповідно до ст. 74 СК України від 10 січня 2002 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Згідно з роз`ясненнями викладеними у п. 20 Постанови пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам

необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на

випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому

шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні

подружжю.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 31 березня 2004 року, так як ОСОБА_5 до 30 березня 2004 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8.

Задовольняючи позовні вимог ОСОБА_2 в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 станом на 14 липня 2006 року та поділу спірної квартири по ? кожному з подружжя, суд першої інстанції виходив з пояснень, що були надані свідками ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які підтвердили факт спільного проживання сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю утворюють особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Отже, ознаками проживання однією сім`єю чоловіка та жінки є: проживання їх разом, ведення ними спільного господарства та спільного бюджету, наявність взаємних прав та обов,язків.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції , з огляду на те, що жодним із свідків не було надано безперечних пояснень та не підтверджено факт ведення ОСОБА_2 (до шлюбу - ОСОБА_6) З.В. та ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу спільного бюджету,спільного придбання спірної квартири.

Інших належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували факт проживання сім,єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, ОСОБА_2 ні до місцевого суду, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.

Так, відповідно до п. 23 Постанови пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно

встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час

припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і

час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути:

квартири, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими

зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до п. 24 вказаної Постанови, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в

інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності, зокрема, майно одного з

подружжя, набуте особою до шлюбу.

З тексту рішення суду першої інстанції, з матеріалів справи та з пояснень наданих сторонами у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не вбачається наявності належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України, на підтвердження того, що АДРЕСА_5 придбана спільно ОСОБА_2 (до шлюбу ОСОБА_6) З.В. та ОСОБА_5 за їх спільні кошти до реєстрації шлюбу. Одне лише їх спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім`єю без наявності інших ознак сім`ї.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою може бути визнане об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо воно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету.

Отже, сам факт спільного проживання без установлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету та наявності взаємних прав та обов,язків не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Слід наголосити, що судом першої інстанції не було надано оцінку належному доказу, що міститься у матеріалах справи заяві ОСОБА_5 приватному нотаріусу від 14.07.2006 року з якої вбачається, що ОСОБА_5 вказаною заявою ствердив той факт, що грошові кошти, що витрачалися ним на придбання квартири № 105, що знаходиться: м. Полтава, вул. Курчатова, буд. № 13, є його особистим майном, і особи, які могли поставити питання про визначення за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), що витрачаються на купівлю зазначеного майна (у тому числі і відповідно до ст.ст. 65, 74, 97 Сімейного кодексу України) відсутні, з врахуванням того, що ОСОБА_2 є поручителем ОСОБА_5 за кредитним договором на придбання квартири.

Представник апелянта в судовому засіданні підтвердила згоду останнього на виплату частини грошових коштів ОСОБА_2, які були виплачені по кредитному договору за час проживання сім,єю.

Колегія суддів також звертає увагу та константує той факт, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 судом першої інстанції розглянуті в порушення вимог ст.11 ч.1 ЦПК України.

З огляду на викладене, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були не вірно враховані та застосовані норми матеріального і процесуального права, а також не правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано неналежну правову оцінку.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2016 року в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 станом на 14 липня 2006 року, поділу спільного майна подружжя, визнавши за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_2, залишивши за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 та щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 1654 грн. 63 коп. на відшкодування понесених судових витрат скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Л.М. Хіль

Судді: О.Ю. Кузнєцова

ОСОБА_18

З оригіналом згідно: ОСОБА_1