Рішення № 65018243, 23.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/588/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого Ващенко Л.Г.

суддів Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі Сідлецькій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізінг Україна до товариства з обмеженою відповідальністю Постман, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізінга і відшкодування збитків,

ВСТАНОВИЛА:

10.08.2015 року, товариство з обмеженою відповідальністю Порше лізінг Україна (далі-Товариство-1) звернулось із позовом про стягнення заборгованості у солідарному порядку з товариства з обмеженою відповідальністю Постман (далі-Товариство-2) і його поручителя ОСОБА_2 у сумі 91 987,56 гривень, з яких: 13 884,16 гривень заборгованість за лізінговими платежами; 576,44 гривень пеня; 172,93 гривень 3% річних; 6 054,16 гривень інфляційні втрати; 1 700,59 гривень проценти за користування чужими коштами; 1 008,04 гривень штраф за направлення нагадування та пеня 10%; 62 191,24 гривень збитки згідно п.12.9 Контракта; 400 гривень послуги автостоянки і 6 000 гривень витрат на юридичні послуги.

Позов обгрунтовано тим, що 15.10.2013 року між Товариством-1 і Товариством-2 укладено договір фінансового лізінгу №00008759 (далі-Договір), разом із Загальними комерційними умовами внутрішного фінансового лізінгу (далі разом із договором Контракт). Об'єктом лізінгу за Договором є транспортний засіб VW CaddyGP Kasten VW1ZZZ2KZEX048147, 2013 року випуску № НОМЕР_1 (далі-автомобіль), який передано у користування Товариству-2, а Товариство-2 зобов'язалось шомісячно сплачувати позивачу лізінгові платежі, відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізінгових платежів, що є невід'ємною частиною Контракта.

Відповідно до умов Договору, ОСОБА_2 поручився за належне виконання зобов'язань Товариства-2 за Контрактом, а також зобов'язався нести солідарну відповідальність за невиконання зобов'язань лізінгоодержувача за Контрактом.

Всупереч умовам Контракту, починаючи з лютого 2015 року Товариство-2 частково сплачувало лізінгові платежі, внаслідок чого, станом на 12.10.2015 року утворилась заборгованість зі сплати щомісячних лізінгових платежів.

16.04.2015 року позивач направив Товариству-2 письмове повідомлення про повернення автомобіля і розірвання Договору, у зв'язку з чим Контракт припинив дію з 30.04.2015 року. Посилаючись на те, що Товариство-2 належним чином не виконувало умови Договору та Контракту, ОСОБА_2, як поручитель, несе солідарну відповідальність, з вини Товариства-2 має місце заборгованість за лізінговими платежами, крім того, відповідачі повинні відшкодувати проценти, пеню та штрафи, інфляційні втрати, а також збитки, позивач просив позов задовольнити.

Сторони не приймали участі у судовому засіданні у суді першої інстанції.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року позов задоволено: суд стягнув солідарно з Товариства-2 і ОСОБА_2 на користь Товариства-1 заборгованість у сумі 91 987,56 гривень (а.с.100,101).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01.07.2016 року заява представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 11.11.2015 року залишена без задоволення (а.с.1134).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить заочне рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, наявність підстав для ствердження про припинення поруки.

Рішення суду першої інстанції у частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі ст. 310 ч.1 ЦПК України, а у частині зміні на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України.

Так, рішення суду першої інстанції у частині стягнення заборгованості з Товариства-2 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі у цій частині на підставі ст. 310 ч.1 ЦПК України.

В суді першої інстанції Товариством-1 заявлені вимоги до юридичної особи Товариства-2 і до фізичної особи ОСОБА_2 (а.с.1-17).

Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених ЦПК України (ст. 15 ЦПК України).

У порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. ст. 3,15 ЦПК України).

Таким чином, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатись будь-які справи,

у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами (ст. ст. 2 ч.1, 12 ГПК України).

За змістом ст. 16 ЦПК України, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на те, що законом не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції і повинен відмовити у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких здійснюється за правилами іншого виду судочинства (правовий висновок Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі №6-2205цс16).

Судом першої інстанції, зокрема, вирішені вимоги юридичної особи Товариства-1 до юридичної особи Товариства-2.

У суді виник спір між юридичними особами з приводу виконання господарського договору \Договору фінансового лізінгу\,який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Оскільки виник спір між юридичними особами, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ст. 205 ч.1 п. 1 ЦПК України).

Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттями провадження у справі з підстав, визначених ст. 205 ЦПК України (ст. 310 ч.1 ЦПК Укпаїни).

Приймаючи до уваги, що у суді виник спір між юридичними особами з приводу виконання господарського договору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, рішення суду першої інстанцїі у частині вирішення вимог Товариства-2 до Товариства-1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізінгу підлягає скасуванню із закриттям у цій частині провадження у справі.

Рішення суду першої інстанції у частині стягнення заборгованості з поручителя підлягає зміні на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). Відповідно до положень частини 2 статті 509 ЦК України з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, виникають зобовязання, які в силу визначених статтею 526 ЦК України загальних умов виконання зобовязання, мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Згідно частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватись, зокрема, порукою.

Судом першої інстанції встановлено, що між Товариством-1 і Товариством-2 укладено Договір про фінансовий лізинг, який разом із додатком до договору про фінансовий лізінг \Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу\ становить Контракт, на виконання якого Товариство-1, як лізингодавець, передало Товариству-2, як лізингоодержувачу, на умовах лізингу у користування на строк до 15.09.2018 року обєкт лізингу, належний лізингодавцю на праві власності транспортний засіб - VW CaddyGP Kasten VW1ZZZ2KZEX048147, 2013 року випуску № НОМЕР_1 (далі-автомобіль), а Товариство-2 зобовязалось щомісячно сплачувати лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а.с.13-37.

Виконання зобовязань лізингоодержувача забезпечено порукою фізичної особи ОСОБА_2, який, як поручитель, підписав Договір з Контрактом (а.с.13-36).

Обєкт лізингу на праві власності належить Товариству-1 і 15.10.2013 року, на підставаі Договору передано Товариству-2 (а.с. 37,39).

Відповідно до пункту 6.1 Контракта Товариство-2 зобов'язалось щомісячно сплачувати Товариству-1, у відповідності до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (ОСОБА_3 відшкодування), лізингові платежі, які складаються з: суми, яка відшкодовує частину вартості обєкта лізингу; процентів; комісії; витрат, повязаних з оплатою послуг на відшкодування, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених Контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт обєкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати передбачені або прямо повязані з Контрактом).

В період з 20.10.2013 року по 02.02.2015 року Товариство-2 виконало зобов'язання щодо сплати 16-ти лізингових платежів.

Однак 15.02.2015 року Товариство-2 порушило умови Контракту, сплативши лізінговий платіж частково у розмірі 2 147,46, що підтверджується зведеним обліковим витягом з рахунку Товариства-2 (а.с.40,41).

В порядку досудового врегулювання спору Товариство-1 направляло Товариству-2 нагадування щодо необхідності погашення заборгованості по платежам за Договором та Контрактом (а.с.46,47).

Відповідно до пункту 12.13 Контракту, останній припиняє свою дію на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Матеріали справи містять повідомлення-вимогу Товариства-1 до Товариства-2 від 16.04.2015 року про розірвання Договору та повернення обєкту лізингу, яке отримано Товариством, у зв'язку з чим Контракт припинив свою дію 30 квітня 2015 року (а.с.48). Станом на 10.07.2015 року заборгованість зі сплати лізингових платежів становила 13 884,16 гривень, з яких: заборгованість за лютий 2015 року 4 099,18 гривень, за березень 2015 року 5 053,50 гривень, за квітень 2015 року 4 731,48 гривень (а.с.40-41).

Виконання зобовязання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою (ч.1 ст.546 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до пункту 8.2.1 Контракту, у випадку прострочення сплати платежу, до лізингоодержувача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Пеня за період з 16 лютого 2015 року по 10 липня 2015 року на суму заборгованості зі сплати лізингових платежів за лютий квітень 2015 року становить 576,44 гривень (а.с.52,53).

Розмір заборгованості по лізінговим платежам і пені підтверджено рахунками-фактурами № 00256762 від 02.02.2015 року, № 00262443 від 06.03.2015 року і № 00268223 від 06.04.40215 року (а.с. 49-51).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

3% річних від простроченої суми розраховано за період з 16 лютого 2015 року по 10 липня 2015 року і становить 172,93 гривень, що також підтверджується рахунками-фактурами № 00256762 від 02.02.2015 року, № 00262443 від 06.03.2015 року і № 00268223 від 06.04.40215 року (а.с. 49-51).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (ч.2 ст.625 ЦК України).

Інфляційні втрати за час прострочення за період з 16 лютого 2015 року по 10 липня 2015 року на суму заборгованості зі сплати лізингових платежів за лютий квітень 2015 року становлять 6 054,16 гривень, розмір і розрахунок яких підтверджується рахунками-фактурами (а.с.49-51).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст.536 ЦК України).

Контрактом розмір процентів за користування чужими коштами за період прострочення виконання грошового зобовязання не встановлений, тому, виходячи з вимог частини 1 статті 8 ЦК України за аналогією закону, розмір процентів підлягає визначенню на рівні облікової ставки Національного банку України, як це передбачено статтею 1048 ЦК України.

Проценти за користування коштами за період з 16 лютого 2015 року по 10 липня 2015 року через затримку сплати лізингових платежів за лютий квітень 2015 року становить 1 700,59 гривень, при цьому розрахунок процентів наведено у рахунках-фактурах (а.с.49-51).

Особа, якій завдано збитків внаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене \упущена вигода\ (п.2 ч.2 ст.22 ЦК України).

Відшкодування збитків, як спосіб захисту цивільних прав, у договірних відносинах передбачено статтею 611 ЦК України, відповідно до положень якої, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (п.4 ч.1 ст.611 ЦК України).

Боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.1 ст.623 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. 623 ч.1 ЦК України, у разі порушення зобовязання, боржник має відшкодувати кредитору завдані збитки, які включають позитивну (реальну) шкоду і упущену вигоду.

Пунктом 12.9 Контракту, у разі дострокового закінчення строку лізингу \розірвання Контракту відповідно до пункту 12 Контракту\, а також у разі вимоги Товариства-1 повернути обєкт лізингу відповідно до інших положень Контракту, в 10-ти денний строк лізингоодержувач зобовязаний сплатити різницю між вартістю обєкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Товариство-1 в результаті продажу обєкту лізингу, та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (ОСОБА_3 відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до Контракту.

Сторони Контаркту також погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Товариства-1 і має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов Контракту та чинного законодавства (а.с.33).

21.04.2015 року Товариство-2 повернуло об'єкт лізінгу, що підтверджено актом прийому-передачі (а.с.38).

15.05.2015 року між Товариством-1 і ТОВ Агроструктура укладено договір про фінансовий лізинг, вартість обєкту лізингу в якому визначена рівною 216 111,00 грн. (а.с.61).

Дохід від реалізації обєкту лізингу в розмірі 216 111,00 грн., який міг би фактично отримати лізингодавець, є ринковою вартістю обєкту лізингу, відповідно, компенсація втрат згідно пункту 12.9 Контракту становить 62 191,24 гривень (а.с.54).

Відповідно до пункту 12.10 Контракту, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу \розірвання Контракту\, Товариство-1 прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати та збут (перепродажна підготовка, оцінка обєкту лізингу, доставка обєкту лізингу з метою подальшого продажу, передача у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Позивач зазнав збитків у зв'язку із необхідністю оплати зберігання автомобіля на стоянці, що підтверджується актом від 05.05.2015 року і за зберігання обєкту лізингу у період з 21 квітня 2015 року по 15 травня 2015 року позивач сплатив 400 гривень, що підтверджується актом надання послуг №288 від 05.05.2015 року, рахунком-фактурою від 22 травня 2015 року №00277580 (а.с.55-57).

Пунктом 8.2 Контракта визначено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються санкції, зокрема: пеня у розмірі 10% річних від своєчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до момента повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо оплати, надіслані Товариством-1 (пункт 8.3.1 Контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу.

Штрафними санкціями за вимоги щодо сплати надіслані Товариством-1 - є штраф та пеня 10%, загальний розмір яких становить - 1 008,04 гривень, з яких: 515,51 гривень за рахунком-фактурою від 03.04.2015 року № 00266856 і 492,53 гривень за рахунком-фактурою від 20.04.2015 року № 00271164 (а.с. (а.с.52,53).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості з поручителя по лізінговим платежам, про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також щодо стягнення збитків, стягнення яких передбачено умовами Контракта.

Разом з тим, рішення суду у частині стягнення заборгованості з поручителя підлягає зміні стосовно стягнення витрат на правову допомогу.

Так, у суді першої інстанції Товариство-1 заявило вимоги до Товариства-2 і ОСОБА_2

Оскільки провадження у справі за позовом Товариства-1 до Товариства-2 підлягає закриттю судом апеляційної інстанції, судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Зважаючи на викладене, з ОСОБА_2 на корить Товариства-1 підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

В суді апеляційної інстанції правову допомогу Товариству-1 надавали юристи ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_1», які не заявили вимог про стягнення витрат на правову допомогу (а.с.240,241).

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скарги і пояснення представника ОСОБА_2 у засіданні колегії суддів з таких підстав.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя (ч.4 ст.559 ЦК України).

Порушення зобов'язання Товариством-2 мало місце 15.02.2015 року, що підтверджується зведеним обліковим витягом по рахунку Товариства-2 (а.с.40,41).

Контрактом передбачені щомісячні лізінгові платежі.

Виходячи зі змісту другого речення ч.4 ст. 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним обов'язку за договором поруки має бути пред'явлена до суду у межах строку дії договору поруки, тобто протягом шести місяців з часу настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням \якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами\.

Оскільки порушення зобов'язання щодо погашення місячного лізінгового платежу мало місце 15.02.2015 року, Товариством-1 повинно було звернутись із позовом до поручителя протягом шести місяців, тобто у період з 15.02.2015 року по 15.08.2015 року.

Товариство-1 звернулось із позовом до поручителя 10.08.2015 року, тобто у даному випадку відсутні підстави для застосування ст. 559 ч. 4 ЦК України і поручитель повинен нести відповідальність перед Товариством-1 по сплаті заявлених до стягнення та доведених доказами про стягнення заборгованості з лізингових платежів, пені, 3% річних, процентів, збитків, штрафних санкцій, витрат тощо (а.с.88,88 зворот).

Твердження апелянта про неправомірність нарахування пені безпідставні, оскільки пеня нарахована в межах визначеного пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України спеціальної позовної давності в один рік, а саме нарахована за період з 16 лютого 2015 року по 10 липня 2015 року. Щодо правильності розрахунку пені, то такий розрахунок не спростовано, апелянт інший розрахунок пені не навів. Застосована Товариством-1 формула розрахунку пені відповідає діючому законодавству.

Доводи представника ОСОБА_2 про безпідставність стягнення процентів за користування чужими коштами не приймаються, оскільки мало місце часткове перерахування належних Товариству-1 грошових коштів в рахунок оплати лізингових платежів, а тому, мало місце утримання частини коштів, що призначалися лізингодавцю, та, відповідно, користування такими коштами як чужими. Розмір процентів за користування чужими коштами договором фінансового лізингу не встановлений, у зв'язку з чим підлягає визначенню на рівні облікової ставки НБУ.

Передбачені статтею 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати є відповідальністю за порушення цивільно-правового зобовязання. При розрахунку 3% річних застосовано формулу, що відповідає діючому законодавству, апелянтом розрахунок не спростовано і іншого розрахунку не надано.

За умовами Договору про фінансовий лізинг зобовязання лізингоодержувача на момент доставки обєкту лізингу виражені у гривнях, наступні рахунки виставляються лізингодавцем також у гривнях, усі платежі за договором підлягали сплаті в національній валюті - гривні та підлягали розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовувався в еквіваленті до долара США.

Таким чином, еквівалент іноземної валюти до національної валюти застосовувався на момент виставлення рахунку, а не на момент предявлення позовної вимоги в суді, на лізингові платежі в рахунках, що виставлені до сплати в національній валюті й несплачені своєчасно в національній валюті.

Доводи про неправомірність стягнення збитків в сумі 62 191,24 гривень безпідставні, оскільки ці збитки пердбачені пунктом 12.9 Контракту і становлять різницю між вартістю обєкту лізингу (сумою грошових коштів, що були фактично отримано Товариством-1 в результаті продажу обєкту лізингу) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими, та іншими платежами лізингоодержувача відповідно до Контракту.

Після розірвання договору фінансового лізингу та повернення Товариством-2 обєкту лізингу власник обєкту лізингу Товариство-1 уклало новий договір про фінансовий лізинг де вартість обєкту лізингу визначена рівною 216 111,00 гривень.

Тому під час розрахунку збитків вартість обєкту лізингу прийнята рівною 216 111,00 гривень, суми несплачених лізингових платежів вбачаються з Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (ОСОБА_3 відшкодування).

ОСОБА_2 в особі представника не надав спростувань розрахунку й не зазначив яка сума лізингових платежів сплачена і яка сума платежів залишилася не сплаченою, про що ОСОБА_2, як поручитель, виходячи з обовязків поручителя повинен достовірно знати.

Самі по собі посилання на незрозумілість розрахунків не можуть прийматись до уваги.

Витрати по оплаті послуг стоянки передбачені пунктом 12.10 Контракту і фактично понесені Товариством-1 з часу повернення обєкта лізинга і до моменту передачі транспортного засобу новому лізингоодержувачу.

Посилання на те, що послуги стоянки було надано вже після розірвання договору, а тому вина, у сенсі положень частини 4 статті 611, статті 614 ЦК України відсутня, безпідставні через те, що передбачені пунктом 12.10 Контракту фактичні витрати обумовлені в тому числі й обставинами, повязаними із розірванням Контракту.

Товариству-1 надана правова допомога ТОВ «Магнуссон» з підготовки процесуальних документів та представництва інтересів замовника в суді першої інстанції у справах Товариства-1 (а.с.59,60)

Вартість послуг за одним договором становить 6000,00 грн. (114000,00 гривень:19 договорів = 6000,00 грн.).

Відповідно до ст. 88 ч.1 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь Товариства-1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в сумі 859,87 гривень, які документально підтверджені (а.с.78).

Приймаючи до уваги, що у суді виник спір між юридичними особами щодо виконання господарського договору, крім того, заявлені вимоги про стягнення заборгованості з фізичної особи, рішення суду у частині вимог Товариства-1 до Товариства-2 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, а у частині стягненя заборгованості з поручителя зміні. Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.п.3,4, 309 ч.1 п.п.3,4, 310 ч.1, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2015 року у частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізінг Україна до товариства з обмеженою відповідальністю Постман про стягнення заборгованості за договором фінансового лізінгу, відшкодування збитків скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізінг Україна до товариства з обмеженою відповідальністю Постман про стягнення заборгованості за договором фінансового лізінгу і відшкодування збитків.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2015 року у частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізінг Україна до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості фінансового лізінгу, відшкодування збитків, стягнення судових витрат змінити, виклавши резолютивну частину рішення у цій частині у новій редакції:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізінг Україна до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІІН № НОМЕР_2, на користь товариства з обмеженою відповідальнцістю Порше Лізінг Україна, Код ЄДРПОУ 35571472 заборгованість за договором фінансового лізінгу № 00008759: по лізінговим платежам за лютий-квітень 2015 року в сумі 13 884 гривень 18 копійок; пеню за період з 15.02.2015 року по 15.04.2015 року у сумі 576 гривень 44 копійок; 3% річних від простроченої суми в розмірі 172 гривень 93 копійки; інфляційні втрати в сумі 6 054,16 гривень; проценти за користування грошовими коштами в сумі 1 700 гривень 59 копійок, збитки в сумі 62 191 гривень 21 копійка; витрати на оплату послуг стоянки в сумі 400 гривень; штрафні санкції в сумі 1 008 гривень 04 копійок, а всього 85 987 гривень 55 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ІІН № НОМЕР_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізінг Україні код ЄДРПОУ № 35571472 витрати на правову допомогу в сумі 3 000 гривень і судові витрати у розмірі 859 гривень 87 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_4

ОСОБА_3