Рішення № 65017026, 23.02.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2799/17

Справа № 522/5331/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАНИ

23 лютого 2017 року ОСОБА_1

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 про вселення в АДРЕСА_1; встановлення порядку користування цією квартирою наступним чином: виділити ОСОБА_3 у користування житлову кімнату площею 10,3 кв. м. та житлову кімнату площею 16,0 кв. м з балконом; виділити ОСОБА_2 у користування житлову кімнату площею 27,9 кв. м. з балконом та кладовку площею 10,5 кв. м. з балконом, а допоміжні приміщеннякухню площею 11,3 кв. м., туалет площею 1,7 кв. м., ванну кімнату площею 3,0 кв. м., коридор площею 13,3 кв. м., залишити у спільному користуванні сторін; зобовязання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 у володінні, користуванні та розпорядженні 1/2 частиною вказаної квартири та допоміжними приміщеннями квартири, виділеними у спільне користування сторін (т.1, а.с.2-4).

Позов перебував на розгляді судді Приморського районного суду м. Одеси Загороднюка В.І..

02.03.2015 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту на користь ОСОБА_3М, складеного його матірю ОСОБА_4 12. 08. 2011 р. та посвідченого в Шостій Одеській державній нотаріальній конторі, з тих підстав, що він з зі своєю матірю ОСОБА_4 жили в повній гармонії та порозумінні, вона ніколи не висловлювала намір відчужити або заповісти належне їй нерухоме майно відповідачу або іншій сторонній людині, і враховуючи це, він може стверджувати, що на час складання заповіту його мати була хворою людиною, страждала на поведінкові та інші розлади здоровя, а також повязані з віковими змінами організму і тому не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними, чим і скористався відповідач ОСОБА_3.

В обґрунтування позову вказав, що потоваришував із ОСОБА_3, з яким познайомився у 1978 р., під час військової служби, та після демобілізації продовжували спілкування, останній бував у них вдома, йому довіряли, ОСОБА_3 після смерті батька позивача ОСОБА_5 почав частіше бувати у них вдома, допомагав у вирішенні різних життєвих ситуацій. Позивач знав про намір матері скласти заповіт і вважав, що заповіт буде складений на його користь, вважає, що відповідач, який разом з матірю їздив до нотаріальної контори, скористався ситуацією та хворобливим станом заповідачки, підмінив його документи своїми та внаслідок чого був зазначений спадкоємцем у заповіті.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.04.2015 р. вказані позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_2 обєднані в одне провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03. 02. 2016 р. було залишено без розгляду вказаний позов ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03.02.2016 року, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.04.2016 року, позов ОСОБА_3 було задоволено (справа № 522/5331/15-ц):

- вселено ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2;

- встановлено порядок користування квартирою № 11 у будинку № 25 по вул. Посмітного в м. Одесі наступним чином: - виділено ОСОБА_3 у користування житлову кімнату площею 10,3 кв.м. та житлову кімнату площею 16,0 кв.м з балконом; виділено ОСОБА_2 у користування житлову кімнату площею 27,9 кв.м. з балконом та кладовку площею 10,5 кв.м. з балконом. Допоміжні приміщення - кухня площею 11,3 кв.м., туалет площею 1,7 кв.м., ванна кімната площею 3,0 кв.м., коридор площею 13,3 кв.м., залишено у спільному користуванні.

- зобовязано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні 1/2 частиною квартири АДРЕСА_2 та допоміжними приміщеннями квартири, виділеними у спільне користування сторін (т.2, а.с.95-100).

Зазначене рішення набрало законної сили.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.04.2016 р. скасовано згадану ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.02.2016 р. (про залишення без розгляду позову ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту) і направлено справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним для продовження розгляду до суду першої інстанції (т.2, а.с.89-90).

Зазначена справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. та була призначена до розгляду.

Позивача та його представник до суду не зявились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином, жодних клопотань суду не заявляли. У минулих судових засіданнях позивач позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримав та просив задовольнити у повному обсязі. Представник позивача ОСОБА_6 (діє на підставі довіреності від 14.02.2015 року) у минулих судових засіданнях додатково пояснив, що позивач є рідним сином померлої ОСОБА_4, у них з матірю були добрі стосунки та вони разом проживали за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті матері позивача 23.05.2011 року виявилось, що вона склала оскаржуваний заповіт на користь відповідача, про який позивач і гадки не мав. Вважає оскаржуваний заповіт недійсним, оскільки не відповідав дійсній волі заповідача, остання унаслідок її віку та психологічного стану не усвідомлювала значення своїх дій. Позивач зазначив, що в останні роки у матері був поганий психологічний стан, вона вважала, що сусіди бажають її обікрасти, про що всюди писала. Крім того, у заповідача була черепно-мозкова травма, 22.08.2011 року була проведена компютерна томографія та встановлено отримання травми внаслідок механічного ушкодження падіння. Також, заповідач ОСОБА_4 народилась у Російській Федерації та не володіла українською мовою на побутовому рівні, проте оскаржуваний заповіт складено на українській мові без перекладу. Зазначив, що його мати мала поганий зір, тому самостійно прочитати складений заповіт не могла. Позивач вважає, що оскаржуваний заповіт не відповідав дійсній волі заповідача. Додатково в судовому засіданні пояснив, що з відповідачем потоваришував після проходження військової служби та ОСОБА_3 зявлявся в них в квартирі як його друг. На його прохання відповідач відвозив мати до нотаріальної контори для складання заповіту та копію заповіту не бачив і не отримував, оскільки був впевнений, що останній буде складений на його користь. Вважає, що відповідач підмінив документи своїми, тому був зазначений спадкоємцем у заповіті. На запитання суду пояснив, що похованням займались вони удвох, але за кошти відповідача та при житті матері він їй допомогав, купував їй їжу за кошти які вона йому давала. Проте після смерті матері він отримав три пенсії та повернув відповідачу кошти за поховання, також продав автомобіль та віддав відповідачу 300-500 дол. США за поховання.

Відповідач та його представник ОСОБА_7 (діє на підставі договору про надання правової допомоги від 05.10.2016 року) у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити. У минулих судових засіданнях відповідач пояснив, що давно знайомий з позивачем та його батьками, завжди були у добрих стосунках. Після проходження служби в армії, вони продовжували спілкуватись і відповідач часто бував у них вдома. Після смерті батька позивача, він частіше почав бувати у них дома, позивач постійно зловживав алкоголем, тому його мати, будучи у похилому віці, зверталась до відповідача за допомогою. ОСОБА_3 пояснив, що він з матірю позивача постійно намагались вилікувати позивача від пияцтва, на підтвердження чого у відповідача є відповідні документи (згода позивача на протиалкогольне лікування, рецепт лікаря на придбання ліків для проведення лікування та квитанції на придбання вказаних ліків). Останнього разу позивача намагались вилікувати від алкоголізму у 2014 році, коли його матір перебувала у лікарні. Відповідач зазначив, що ОСОБА_4 декілька разів лежала у лікарні, зокрема двічі лежала в кардіологічному відділені, мати позивача до дня смерті лежала у комі в Міській лікарні №11, проте позивач жодного разу не приходив до неї у лікарню, у день її смерті 23.05.2014 року ОСОБА_4 виписали з лікарні та відповідач особисто привіз її додому, а на ранок вона померла у неї був інсульт. Підтвердив, що дійсно відвозив мати позивача до нотаріальної контори для складання заповіту. При цьому остання усе розуміла та не бажала залишати квартиру на сина, оскільки вважала, що після її смерті дану квартиру можуть відібрати у позивача чи він її пропє. Мати позивача дуже довіряла ОСОБА_3, відносилась до нього як до сина та просила доглядати за її рідним сином після її смерті. І щоб якось попередити свої побоювання та не допустити того, щоб її син залишився без житла, вона вирішила свою частину квартиру на нього. Вказав, що ОСОБА_4 добровільно склала на нього заповіт, будучи про добрій памяті та усвідомлюючи свої дії, проте просила не говорити про це позивачу, сказала, що сама повідомить це позивачу. Відповідач зазначив, що похованням займався він, позивач на той час не пив та вони збирали кошти, були деякі збереження у ОСОБА_4 та частину коштів позичили. Вказав, що він ОСОБА_3 був присутній при скандалах позивача з матірю. Знає, що було багато заяв до міліції та дільничного, зокрема, від сусідів, проте йому не відомо, чи писала особисто ОСОБА_4. Представник відповідача пояснив, що позивач був рідним сином заповідачки, проте тільки відповідач піклувався за ОСОБА_4, навідував її у лікарні, купував ліки та харчі, на підтвердження чого у них є чеки, тому вона і залишила частину своєї квартири на користь відповідача. Заповіт був складений у 2011 році, а померла ОСОБА_2 у 2014 році, і до того часу вона його скасувала. Вважають, що складання заповіту відповідало дійній особистій волі заповідачки. Відповідач додатково зазначив, що після смерті ОСОБА_4 позивач деякий час перестав вживати алкоголь та почали ремонт квартири. Проте, через деякий час ОСОБА_2 знову почав пити, у квартирі почали проживати бездомні, а пізніше знайшлись люди, які змінили усі замки та не впускали відповідача до квартири (приблизно з лютого 2015 року). У матеріалах справи також наявні письмові заперечення відповідача від 16.11.2016 року (т.2, а.с.168-170).

Суд, за згодою відповідача та його представника та враховуючи тривалий строк розгляду зазначеного позову та передбачений ст..6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод доступ до суду, відсутність заяви позивача про відмову від позову та будь-яких заяв щодо неявки в судове засідання 23.02.2017р., та наявність в справі доказів з боку як позивача так і з боку відповідача, на підставі ст. 169 ЦПК України ухвалив слухати справу за відсутності позивача, повідомленого належним чином.

Суд, вивчивши матеріали справи, додані до неї документи, враховуючи пояснення осіб, які брали участь у справі, оцінивши надані докази, пройшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 24.09.2003 р., що видане Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, згідно з розпорядженням від 24.09.2003 р. № 180480, квартира АДРЕСА_2 належить на правах спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т.1, а.с.64).

Згідно з технічним паспортом від 14.08.2003 року квартира АДРЕСА_2, складається з трьох кімнат загальною площею 100,6 кв.м. у тому числі житлова - 54,2 кв.м., підсобна 39,8 кв.м., корисна 94,0 кв.м.: 1-а кімната площею 27,9 кв.м., 2-а кімната площею 10,3 кв.м., 3-а кімната площею 16,0 кв.м. Допоміжні приміщення - ванна кімната площею 3,0 кв.м., туалет площею 1,7 кв.м., коридор площею 13,3 кв.м., кладовка площею 10,5 кв.м. та три лоджії площею: 2,6 кв.м., 1,2 кв.м., 2,8 кв.м. (а.с.11-13).

12.08.2011 р. ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 5-948, відповідно до якого заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право ОСОБА_3 (т.1, а.с.50).

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_9 І-ЖД № 380562, що видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті ОСОБА_6 реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_4 померла 23.05.2014 р.. Всі витрати повязані з похованням ОСОБА_4 взяв на себе відповідач ОСОБА_10

17.07.2014 р. ОСОБА_3 звернувся до Шостої одеської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_4, померлої 23.05.2014 р. (т.1, а.с.42).

На підставі зазначеної заяви була заведена спадкова справа № 332/2014 до майна ОСОБА_4, яка померла 23.05.2014 р. (належним чином завірена копія якої була витребувана судом та наявна у матеріалах справи (т.1, а.с.40-104).

26.12.2014 р. ОСОБА_3 звернувся до Шостої одеської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, померлої 23.05.2014 р.

26.12.2014 р. державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 на імя ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, що складається в цілому з трьох житлових кімнат та приміщень, житловою площею 54,2 кв.м., загальною площею 100,6 кв.м. (т.1, а.с.52).

Право власності на 1/2 частину зазначеної квартири за позивачем зареєстровано, про що свідчить Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 грудня 2014 року (т.1, а.с.54).

Таким чином, квартира АДРЕСА_2 належить на правах спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Дані обставини підтверджені матеріалами справи та встановлені судовим рішенням за розглядом справи № 522/5331/15-ц.

Звертаючись до суду з відповідним позовом ОСОБА_2 просив визнати оскаржуваний заповіт недійсним, посилаючись при цьому на такі підстави: заповіт складений на зовсім сторонню людину - ОСОБА_3, який ніколи не був їх родичем, а також посилався на те, що внаслідок похилого віку, черепно-мозкової травми та через хворобливий стан заповідач ОСОБА_4 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати характер вчинених дій та керувати ними.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідност. 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 1217 ЦК України закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження особи на випадок її смерті. Законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши в ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що спадкування за законом має місце лише в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також не охоплення заповітом всієї спадщини.

Заповіт складається (скасовується, змінюється) самим заповідачем. Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Такий правочин згідно зі ст. 27 ЦК України є нікчемним.

Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Будь-які обовязки спадкоємців перед спадкодавцем виникають лише після смерті заповідача, тобто розпорядження набувають юридичної сили не з часу посвідчення заповіту, а з моменту відкриття спадщини.

Чинність заповіту повязується законом із дотриманням вимог щодо його форми і посвідчення (ст.1257 ЦК). При цьому невідповідність заповіту вимогам закону означає його нікчемність.

Відповідно до ст.1247 ЦК заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 ЦК. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими особами, службовими особами, визначеними у стст.12511252 ЦК. Заповіти підлягають державній реєстрації.

Згідно постанови ВСУ від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК та враховувати, що заповідач, зокрема, має право, зокрема, призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК); без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов'язкову частку у спадщині; у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність (частини друга, третя, четверта статті 1235 ЦК); охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати в майбутньому. Якщо він розподілив між спадкоємцями лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав (частини перша, третя статті 1236 ЦК); зробити у заповіті заповідальний відказ, відказоодержувачами у якому можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом (стаття 1237 ЦК); зобов'язати спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема, щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети (стаття 1240 ЦК); обумовити виникнення права спадкування наявністю певної умови (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо), тобто скласти заповіт з умовою. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства (частини друга, третя статті 1242 ЦК); установити сервітути щодо земельних ділянок, без зміни їх цільового призначення, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (стаття 1246 ЦК);

Право на предявлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тобто заповіт складено особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоровя не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

У п.16Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», розяснено, що правиластатті 225 ЦКпоширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Згідно до розяснень ВССУ, наданих у листі від 16.05.2013 № 24-75304-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (ухвала колегії суддів ВССУ від 2 листопада 2011 року в справі № 36-29047св11). Висновок судово-психіатричної експертизи у такій категорії справ є лише одним із доказів, якому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

За таких обставин, підставою для визнання заповіту недійсним в судовому засіданні є встановлення факту того, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі (підпис здійснений під тиском або особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними тощо).

Згідност. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, здійснюючі права передбачені ст.. 27, 31 ЦПК України.

Відповідно до ст. ст.10,60 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4ст. 10 ЦПК Українисуд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи.

Суд вбачає, що заповіт, складений 12 серпня 2011 року ОСОБА_4, відповідає вимогам законодавства щодо форми та державної реєстрації.

Між тим, суду не надано належних та допустимих доказів з боку позивача, які б підтвердили його посилання не те, що на час складання та посвідчення заповіту ОСОБА_4 страждала на поведінкові та інші розлади здоровя, а також у звязку з віковими змінами організму не могла усвідомлювати значення своїх дій у повній мірі та керувати ними, чим скористався ОСОБА_3.

Суд вбачає, що оскаржуваний заповіт був складений ОСОБА_4 12 серпня 2011 року, а померла заповідач 23 травня 2014 року, при цьому суд враховує, що за життя заповідач може в будь-який час скасувати заповіт, змінити його або скласти новий заповіт. Проте таких дій з боку заповідача зроблено не було. При цьому суд враховую ту обставину, що позивачу було одразу відомо про складання заповіту його матірю, і у той час у нього не виникало будь-яких сумнівів щодо її волевиявлення та чи могла вона усвідомлювати значення своїх дій щодо складання заповіту взагалі.

Належних доказів у підтвердження того, що заповідач мало плохий зір та не могла розгледіти документи при їх підписанні матеріалами справи не підтверджено, позивачем суду таких доказів не надано.

Згідно листа ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національна академія медичних наук України» від 10.11.2016 року (т.2, а.с.103), в архівних матеріалах установи з 2011 року по 10.11.2016 року відсутня медична картка амбулаторного хворого ОСОБА_4 №902840 та надати таку картку неможливо у звязку з відсутністю за терміном зберігання.

До матеріалів справи позивачем будь-яких документів, підтверджуючих наявність вади зору заповідача, не надано. Таким чином його посилання в цій частині є недоведеними.

При цьому, суд враховує, що до повноважень нотаріуса при посвідченні правочину відноситься визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть участь у правочині (п.14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 03.03.2004 N 20/5 (в редакції чинній на момент складання заповіту).

Також, згідно п.16 вказаної Інструкції, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі.

Проте, оскаржуваний заповіт ОСОБА_4 від 12.08.2011 року відповідної відмітки нотаріуса про наявність фізичних вад заповідача не містить, навпаки вказано, що останній підписано власноруч заповідачем.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено сторонами у судовому засіданні, що ОСОБА_4 за життя не визнавалася обмеженою у цивільній дієздатності або ж недієздатною.

Отже співставляючи пояснення, надані сторонами у судових засіданнях, та досліджені під час судового розгляду докази, суд зазначає про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними при складанні заповіту від 12.08.2011 року.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача як підставу позову те, що заповіт ОСОБА_4 був складений на сторонню особу відповідача ОСОБА_3, оскільки таке право заповідача призначити своїми спадкоємцями будь-яку фізичну особу, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, прямо передбачено чинним законодавством (ст.. 1235 ЦК України) та його обмеження законом не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінюєдоказиза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає що заповіт був належним чином підписаний, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, відповідно до ст..1234 ЦК України, форма заповіту та порядок його посвідчення дотримано, тому відсутні підстави для визнання заповіту ОСОБА_4 недійсним.

Аналізуючи зібрані докази в сукупності суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 15-16, 203, 215, 316, 319, 321, 328, 391, 1216-1218, 1223, 1234, 1261, 1268-1270 ЦК України, ст.ст.. 1, 3, 10, 11, 57-59, 60, 61, 63, 88, 169, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України; суд ,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1ст. 294 ЦПК України.

Суддя: Домусчі Л.В.

23.02.2017