Ухвала суду № 65015059, 01.03.2017, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 486/883/16-к

Провадження № 1-кп/486/42/2017

01 березня 2017 року Суддя Южноукраїнського міського суду Миколаївської області Волкова О.І., ознайомившись із матеріалами кримінального провадженя №486/883/16-к, №12016150120000240 за обвинуваченням неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 185 КК України.

В С Т А Н О В И В:

27.02.2017 року протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду кримінальне провадження №12016150120000240, №486/883/16-к за обвинуваченням неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України розподілено судді Волковій О.І.

28.02.2017 року реєстром передачі справ кримінальне провадження передано судді.

З огляду на те що суд першої інстанції повертаючи обвинувальний акт прокурора послався на те, що обвинувальний акт не скриплений печаткою, що в в свою чергу не може вважатися офіційним документом. Так як це може мати негативні наслідки та в подальшому може призвести до несправедливого розгляду як такого.

Незважаючи на те, що ухвала Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26.12.2016р. скасована та думка колегії суддів апеляційного суду не співпала з думкою судді першої інстанції, яка повернула обвинувальний акт з огляду на те, що він не скріплений печаткою прокуратури та не може вважатися офіційним документом. Саме по собі скасування ухвали суду першої інстанції не впливає на правову позицію судді, яка її ухвалила та не може її змінити. Так як відповідно до ст. 54 Закону України "Про прокуратуру" генеральна прокуратура України і підпорядковані їй прокуратури є юридичними особами і мають свою печатку з зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

З огляду на те, що після повернення кримінального провадження з Апеляційного суду Миколаївської області автоматизованою системою документообігу розподілено судді, яка повернула обвинувальний акт прокурору з причин вище викладених, та висловила свою правову позицію, а фактично відмовилася призначати кримінальне провадження до розгляду через невідповідність обвинувального акту статусу офіційного документу. А тому після повернення даного кримінального провадження з апеляційного суду суддя не може його розглядати з огляду на її правову позицію.

Суддя дотримуючись принципу верховенства права та з огляду на розумні строки розгляду кримінального провадження, на елемент права, такий, як право на справедливий судовий розгляд, вважає за необхідним заявити самовідвід.

Відповідно до практики ЄСПЛ у справі «Мироненко і Мартенко проти України» «п. 66 Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. зокрема, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

п. 67 "Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).

п. 68. У справі, що розглядається, Суд не визнає, що існує достатньо ознак, які вказують на прояв особистої упередженості з боку судді Б., який розглядав справу заявників. У будь-якому разі Суд не вважає за необхідне вирішувати це питання, оскільки на підставах, які викладено нижче, він дійшов висновку, що суд не був безстороннім за об'єктивним критерієм.

п. 69 Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді Б., певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі «Феррантеллі та Сантанджело проти Iталії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).

п. 70 У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється» (див. рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, № 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі «Кастільо Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).

п. 71 Суд зазначає, що ухвалою від 17 серпня 2000 року суддя Б. повернув кримінальну справу стосовно Т. і К. на додаткове розслідування, висловивши думку, що зазначені вище підсудні і заявники вдалися до вимагання і цей факт не був розслідуваний правоохоронними органами. Такі формулювання в його ухвалі як, наприклад, про те, що «оскільки в їх діях вбачається співучасть в скоєнні більш тяжкого злочину - вимагання» (див. п. 9 вище), могли викликати обґрунтовані побоювання, що у судді Б. уже сформувалася думка про вину заявників і що це може позначитися на його безсторонності в разі повторного направлення йому матеріалів цієї справи для розгляду. Отже, на думку Суду, побоювання заявників щодо небезсторонності судді Б. можна вважати об'єктивно обґрунтованими. До того ж, розглядаючи апеляції заявників, суди вищих рівнів проігнорували їхні доводи з цього приводу.

п. 72 Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції".

На глибоке переконання судді з урахування судової практики процесуальне рішення про самовідвід повинно оформлятися процесуальним документом у вигляді ухвали відповідно до ст. 369 КПК України.

Прийняте суддею рішення про самовідвід є процесуальним рішенням, яке відповідно до основних засад судочинства не повинно підлягати процесуальному перегляду іншим суддею.

Суддя повинен виконувати свої професійні обов'язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику.

Стаття 129 Конституції України визначає, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і керуються верховенством права.

Гарантії незалежності суддів, а також відповідальність за втручання у здійснення правосуддя та вплив на суд або суддів у будь-який спосіб закріплюється ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції у рішеннях суду «Совтрансавто-Холдинг» проти України від 25.02.2002 року, Європейський суд з прав людини зазначає у даній справі п. 80 Врешті-решт, Суд не може не звернути увагу на численні випадки втручання в провадження українських органів державної влади на найвищому рівні. Якими б не були мотиви, представлені Урядом на виправдання такого втручання, Суд вважає, що воно, з огляду на його зміст та спосіб здійснення (§18,20,22,24 вище), є таким, що суперечить поняттю безсторонній і незалежний суд в сенсі статті 6 § 1 Конвенції.

Не спекулюючи щодо того, який вплив це втручання мало на хід судового розгляду, Суд констатує в контексті справи, що заявник міг об'єктивно мати побоювання стосовно незалежності та безсторонності судів. Ці випадки втручання з боку органів державної виконавчої влади відображають, крім того, брак поваги до самого функціонування судової гілки влади.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 року п. 136 у цьому зв'язку Суд підкреслює, що обсяг зобов'язань Держави щодо забезпечення розгляду „незалежним та неупередженим судом у розумінні п. 1 Статті 6 Конвенції не обмежується судовою гілкою влади. Цей обсяг зобов'язань також покладає обов'язки на виконавчі, законодавчі та будь-які інші органи Держави, незалежно від їх рівня, поважати та виконувати рішення та постанови судів, навіть якщо ці органи не погоджуються з ними. Таким чином, повага із боку Держави до повноважень судів є невід'ємною передумовою впевненості суспільства у судах і, у більш широкому сенсі, верховенства закону. Для того, щоб це відбулося, конституційних гарантій незалежності та неупередженості судової гілки влади є не досить. Ці гарантії мають бути ефективно впроваджені у повсякденну поведінку та поводження органів влади.

п. 137. Далі Суд відмічає, що незалежність та неупередженість судів, із об'єктивної точки зору, вимагає, щоб кожен окремий суддя був вільним від неналежного впливу, причому не тільки зовнішнього, але й із боку самої судової системи. Внутрішня незалежність судової гілки влади означає, що суддям не повинні наказувати та на них не повинні здійснювати тиск інші судді або ті особи, що мають адміністративні повноваження у суді, такі, як, наприклад, голова суду. Відсутність достатніх запобіжних заходів, якими забезпечувалася б незалежність суддів всередині самої судової системи і, зокрема, від їх судового керівництва, може дати Суду підстави зробити висновок, що сумніви Зявника щодо незалежності та неупередженості суду можуть вважатися об'єктивно виправданими (див. рішення у справі Парлов-Ткалчіч проти Хорватії (Parlov-Tkalcic v. Croatia), no. 24810/06, § 86, 22 грудня 2009 р., з подальшими зауваженнями).

Керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ, ст.ст. 9,369,371,372 КПК України, суддя,

У Х В А Л И В :

Відвести суддю Волкову О.І. від розгляду кримінального провадження №486/883/16-к, №12016150120000240 за обвинуваченням неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 185 КК України.

Повернути кримінальне провадження №486/883/16-к, №12016150120000240 до секретаріату Южноукраїнського міського суду Миколаївської області для виконання вимог ст. 35 КПК України з дотриманням вимог ст. 9 КПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Южноукраїнського міського суду О. І. Волкова