Ухвала суду № 65013461, 28.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 495/5604/16-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Мишко В.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправним рішень про відмову в призначенні пенсії -,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2016 року ОСОБА_2 ( далі позивач - ОСОБА_2) та ОСОБА_3 (далі позивач - ОСОБА_3) звернулися до суду з позовом до Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області від 11 липня 2016 року за № 12 та № 13 про відмову позивачам у призначенні пенсії за віком;

- зобов'язати Білгород-Дністровське ОУПФ України Одеської області призначити та виплачувати позивачам пенсію за віком та інші пенсійні надбавки, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», починаючи з 02 липня 2016 року, з урахуванням індексу інфляції;

- відповідно до п.1 ч.2 ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України, допустити негайне виконання постанови суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 02 липня 2016 року;

- відповідно до ч.1 ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України, покласти обов'язки щодо забезпечення виконання рішення на начальника Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області;

- відповідно до п.4 ч.1 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язати Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області в місячний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року адміністративний позов задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області від 11 липня 2016 року за № 12 та №13 про відмову позивачам у призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Білгород-Дністровське ОУПФ України Одеської області призначити та виплачувати позивачам пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», починаючи з 02 липня 2016 року. Відповідно до п.1 ч.2 ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України, допустити негайне виконання постанови суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 02 липня 2016 року. Відповідно до ч.1 ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України, покласти обов'язки щодо забезпечення виконання рішення на начальника Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області. Відповідно до п.4 ч.1 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язати Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області в місячний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення. В задоволенні решти позовних вимог позивачам відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, Білгород-Дністровське ОУПФ України Одеської області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області про визнання протиправним дій рішень про відмову в призначенні пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є громадянами України, що підтверджується даними їх закордонних паспортів. /а.с.11-14/

18 серпня 1995 року позивачі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Досягнувши пенсійного віку, 02 липня 2016 року вони звернулись до УПФ в м. Білгород-Дністровський та Білгород-Дністровському районі Одеської області з заявами про призначення їм пенсії із відповідним пакетом документів. /а.с.21-22/

11 липня 2016 року УПФ прийняло рішення № 12 та № 13 про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю міжнародного договору між Україною та Ізраїлем, що відповідає вимогам ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». /а.с.46-47/

Не погоджуючись з вищевказаною відмовою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прийшов до помилкового висновку про неможливість призначення пенсії позивачам лише з підстав відсутності Договору між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення та ненадання паспорту громадянина України.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закону № 1058-IV), Закону України «Про громадянство України» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В апеляційній скарзі вказується на те, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим апелянтом ставиться питання про скасування постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року та ухвалення нової постанови, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Колегія суддів не погоджується з таким доводом апелянта з огляду на наступне.

Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відтак, державою гарантовано право людини отримувати пенсію з метою забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму.

Згідно із п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі є громадянами України.

Позивачі, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За наявності відповідного страхового стажу позивачі набули право на отримання пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Набуття трудового стажу підтверджується копіями трудових книжок позивачів. /а.с.23-34/

Згідно ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановоено, що позивачами при зверненні до Пенсійного фонду із заявами про призначення їм пенсії було надано копії необхідних документів, окрім того, копію закордонного паспорту, що, на думку відповідача, є порушенням вимог вищезазначеного Порядку.

Колегія суддів не погоджується з даним доводом Пенсійного фонду виходячи з наступного.

Відповідно до п.16 Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.

За приписами п.29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

В свою чергу колегія суддів вважає, що позивачами навпаки виконані всі необхідні вимоги п.7 Порядку щодо надання необхідних документів для призначення пенсії, зокрема, на підтвердження громадянства та місця проживання (реєстрації) надано копії паспортів громадян України для виїзду за кордон та довідки з Комунального підприємства житлово-експлуатаційного об'єднання № 1 від 30.05.2016 року № 437 та № 438, згідно яких позивачі перед виїздом до Ізраїлю були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1. /а.с.19-20/

Частиною 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Як встановлено ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ненадання паспорту громадянина України, не є підставою для відмови у перерахунку пенсії, оскільки позивачами на підтвердження своєї особи надані закордонні паспорти, надання яких в даному випадку законодавством не виключається.

Згідно статті 51 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 положення пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

До такого ж висновку дійшов Вищий адміністративний суд у рішенні К/800/14055/13 від 13 грудня 2016 року.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог правильним.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області залишити без задоволення, а постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направленні її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв