Ухвала суду № 65013455, 28.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1761/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 (далі позивач - ОСОБА_2) звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУНП в Миколаївській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ №226 о/с від 15 серпня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 4 Закону України "Про національну поліцію" (у зв'язку з скороченням);

- поновити ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого Ленінського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області;

- стягнути з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ГУНП у Миколаївській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ГУНП у Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

З 26 жовтня 2007 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах та на час звільнення мав спеціальне звання капітана міліції.

07 листопада 2015 року наказом начальника ГУНП у Миколаївській області №5 о/с "По особовому складу" відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" позивач був призначений на посаду оперуповноваженого Ленінського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області в порядку переатестування, з присвоєнням спеціального звання капітан поліції.

Відповідно до наказу № 47 о/с від 21 березня 2016 року ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 5 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Миколаївським окружним адміністративним судом 03 червня 2016 року по справі №814/665/16 винесено постанову, якою скасовано наказ № 47 від 21 березня 2016 року та поновлено позивача на посаді виконуючого обов'язки оперуповноваженого Ленінського відділу поліції ГУ НП В Миколаївській області.

13 червня 2016 року на підставі вищевказаної постанови був виданий наказ ГУ НП в Миколаївській області №128 о/с та ОСОБА_2 був поновлений на службі в поліції.

Позивачу 14 червня 2016 року під підпис було вручено попередження про можливе наступне звільнення зі служби в поліції в зв'язку з скороченням займаної посади.

15 серпня 2016 року відповідно до наказу ГУ НП в Миколаївській області № 226 о/с позивач був звільнений з посади в.о. оперуповноваженого Ленінського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області за ч.1 п.4 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку зі скороченням штатів.

Не погоджуючись з вищевикладеним наказом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були порушені трудові гарантії позивача, у зв'язку із чим вони повинні бути відновлені шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу законів про працю, Закону України "Про Національну поліцію України".

В апеляційній скарзі вказується на те, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим апелянтом ставиться питання про скасування постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити в повному розмірі.

Колегія суддів не погоджується з таким доводом апелянта з огляду на наступне.

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 26 жовтня 2007 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року по 15 серпня 2016 року проходив службу в поліції, що згідно положень п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України відноситься до публічної служби.

Наказами Голови Національної поліції України від 28 квітня 2016 року №360 дек "Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Миколаївській області та ГУНП в Миколаївській області" від 31 травня 2016 року та №440 дек "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області" були скасовані всі тимчасові штати ГУ НП в Миколаївській області та скорочені всі посади, в тому числі і посаду яку обіймав до звільнення позивач і оголошені постійні штати ГУНП.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію України" (у зв'язку з скороченням) позивача було звільнення зі служби в поліції.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо неправомірного звільнення позивача з посади в.о. оперуповноваженого Ленінського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області правильним виходячи з наступного.

З урахуванням вищевикладених норм законодавства та обставин справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Порядок звільнення працівника через скорочення штатів не визначений спеціальним законом, тому колегія суддів вважає правильним застосування судом першої інстанції до даних правовідносин загального положення норм трудового законодавства.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 17 лютого 2015 року по справі №21-8а15.

Частиною 1 статті 49-2 КЗпП встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було дотримано встановленого законодавством порядку звільнення працівника за скороченням штату, оскільки, по-перше, відповідачем не надано ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції належним чином завірених доказів скорочення штатів та доказів скорочення посади позивача, по-друге, не надано доказів пропонування позивачу інших вакантних посад при попередженні про звільнення, або доказів відмови позивача від подальшого проходження служби.

Окрім того, в судовому засіданні відповідач не заперечував про те, що ним не було надано позивачу пропозицій щодо подальшого проходження служби на будь-якій іншій вакантній посаді.

У разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Стаття 42 КЗпП України дає право адміністрації при скорочені чисельності штату працівників надавати переважне право на залишення на роботі працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Таке право отримало назву "переважного права" на залишення на роботі. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Зазвичай роботодавець повинен приготувати довідку у довільній формі про результати порівняльного аналізу і навести дані, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. У процесі такого порівняльного аналізу можна враховувати такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломну освіту, документи про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, відсутність зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, відсутність скарг, обсяги виконуваних робіт, дотримання строків доручених завдань тощо.

Аналізуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ від 15 серпня 2016 року №226 о/с в частині звільнення позивача із служби в поліції за ст.77 ч.1 п.4 Закону України «Про національну поліцію ( у зв'язку зі скороченням) є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем порушенні трудові гарантії позивача, у зв'язку із чим вони повинні бути відновлені шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

До того ж, відповідно до постанов Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року справа № 21-237а11 та від 28 жовтня 2014 року справа №21-484а14 вбачається, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

В свою чергу, згідно ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08 лютого 1995 року.

Згідно п. 2 зазначеного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що загальна тривалість вимушеного прогулу ОСОБА_2 склав 80 робочих днів. Відповідно до довідки про грошове утримання, середньоденне грошове забезпечення позивача складало 162,58 грн., а середньомісячне - 5 040,00 грн. Відтак, сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу складає 13 800,40 грн. (80 роб. днів * 162,58 грн.). При цьому, із цієї суми, сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 5 040,00 грн. підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови про присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді.

З урахуванням вказаного колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 правильним.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направленні її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв